Рішення

від 23.12.2008 по справі 10803-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

10803-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

23.12.2008Справа №2-7/10803-2008

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Слава» (98600, м. Ялта, вул. Красних Партизан, 8-10, ідентифікаційний код 19182328)

До відповідача Ялтинської міської ради (98600, м. Ялта, пл. Радянська, 1)

Про визнання дійсним договору та визнання права.

Суддя І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача – Головіна К. А., предст., дов. від 03.11.2008 р.

Від відповідача  - Койков Д. Г., предст., дов. №02.9-2/1196 від 30.10.2008 р.

        Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Слава» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Ялтинської міської ради, в якій просить суд:

- визнати за ТОВ «Фірма «Слава» переважне право на укладення договору оренди стосовно земельної ділянки площею 0,0646 га;

- визнати дійсним та продовженим на 5 років договір оренди земельної ділянки площею 0,0646 га, укладений між ТОВ «Фірма «Слава» та Ялтинською міською радою.

          Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору оренди від 03.02.2004 р. та рішення Ялтинської міської ради №44 від 06.08.2003 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Слава» є орендарем земельної ділянки площею 0,0646 га, розташованої по вул. Свердлова, 39 в м. Ялта. Строк оренди був встановлений сторонами до 06.08.2008 р.  Позивач зазначив, що керуючись умовами договору оренди, він 05.06.2008 р. направив на адресу Ялтинської міської ради лист 315, в якому висловив намір про поновлення договору оренди на той самий строк та на тих самих умовах, на яких він був укладений. Враховуючи неотримання від відповідача відповіді на зазначене звернення, а також приймаючи до уваги відсутність будь-яких зауважень з боку орендатора, ТОВ «Фірма «Слава» на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі» просить суд визнати за ним переважне право на укладення договору та визнати його дійсним і продовженим.

16.12.2008 р. до ГС АР Крим від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Слава» надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій він просить суд визнати за ТОВ «Фірма «Слава» переважне право на поновлення на новий строк Договору оренди від 03.02.2004 р. земельної ділянки кадастровий номер 0111900000:01:004:0000, площею 0,0646 га, яка розташована за адресою: м. Ялта, вул. Свердлова, 39. Крім того, позивач просить суд визнати укладений між сторонами договір оренди від 03.02.2004 р. земельної ділянки кадастровий номер 0111900000:01:004:0000, площею 0,0646 га, яка розташована за адресою: м. Ялта, вул. Свердлова, 39, поновленим на новий строк в 5 років, починаючи з 06.08.2008 р. Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні представник Ялтинської міської ради надав суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Слава». Наданий відзив був прийнятий судом до розгляду.

          Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

          Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

            Матеріали справи свідчать, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Слава» є власником нерухомого майна – магазину, розташованого по вул. Свердлова, 39 в м. Ялті, придбаного ним за договором купівлі-продажу від 15.01.1998 р. Даний факт підтверджується свідоцтвом про право власності №275-ПВ.

На підставі рішення Ялтинської міської ради №44 від 06.08.2003 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Слава» (Орендар) та Ялтинською міською радою був укладений договір оренди від 03.02.2004 р., за яким позивачеві в строкове платне користування на умовах оренди була передана земельна ділянка площею 0,0646 га по вул. Свердлова, 39 в м. Ялті для обслуговування магазину.

В пункті 2.2 Договору сторони передбачили, що договір укладено строком на п'ять років, починаючи з дня прийняття рішення Ялтинської міської ради, тобто з 06.08.2003 р.

В цьому ж пункті передбачено, що по закінченню строку договору Орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк. В цьому випадку зацікавлена сторона повинна повідомити письмово іншу сторону про бажання продовжити дію договору на новий строк не пізніше, ніж за два місяця до його закінчення.

З матеріалів справи вбачається, що керуючись вказаним правом Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Слава» листом №15 від 05.06.2008 р. звернулося до Ялтинської міської ради з проханням продовжити дію договору оренди на той самий строк та на тих самих умовах.

Відповідно до частини 5 статті 123 Земельного кодексу України (в редакції Закону України від 03.06.2008 р.) Ялтинська міська рада повинна була розглянути клопотання позивача впродовж місячного строку.

Проте, Ялтинська міста рада лише листом №4964-08 від 01.12.2008 р., без прийняття відповідного рішення, повідомила позивачу, що згідно з рекомендаціями постійної депутатської комісії Ялтинської міськради з землекористування та екології ТОВ «Фірма «Слава» необхідно уточнити межі у зв'язку з інвестиційним проектом.

Проте, з цього приводу суд вважає за необхідне повідомити наступне.

Питання визначення системи та гарантій місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу та відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, обсяг повноважень при здійсненні своєї діяльності органів місцевого самоврядування визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування».

Згідно зі ст. 25 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

П. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад.

Відповідно п. 1, 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» ради в межах своїх повноважень приймають нормативні та інші акти у формі рішень.  

Ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування» серед основних принципів здійснення місцевого самоврядування передбачає, зокрема, принцип законності. Принцип законності визнається судом таким, що кореспондується зі статтями 1 і 8 Конституції України, які визначають Україну як правову державу та закріплюють державний принцип верховенства права. Крім того, ст. 19 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування діють на підставі діючого законодавства та у межах  повноважень й шляхом, передбаченим Конституцією України та нормативно-правовими актами. Додержання принципу законності передбачає також прийняття суб'єктами владних повноважень законних актів, тобто певної форми актів, виданих у визначеному порядку компетентними органами в межах їх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Ч. 1 ст. 151 Земельного кодексу України передбачено, що юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля.

Вибір земельних ділянок для розміщення об'єктів проводиться юридичними особами, зацікавленими у їх відведенні (ч. 2 ст. 151 ЗК України).

Отже, вказаною статтею передбачається обов'язкове погодження місця розташування земельної ділянки, межі якої не визначені в натурі, для подальшого розроблення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки.

Матеріали справи свідчать, що межі орендованої земельної ділянки були встановлені в натурі, про що свідчить план (схема) земельної ділянки, який є додатком до договору оренди та є його невідємною частиною.

Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що чинним законодавством України не передбачена необхідність погодження місця розташування земельної ділянки, межі якої вже визначені в натурі, суд вважає, що будь-які перешкоди для поновлення договору оренди були відсутні.

Більш того, суд звертає увагу на те, що ч. 1 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. Аналогічне положення, як вже було вказано раніше, закріплено в п. 2.2 Договору оренди від 03.02.2004 р., яким передбачено переважне право на поновлення договору оренди.

Відповідач, всупереч вимогам статей 33, 34 ГПК України, не надав суду доказів, які б свідчили про неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Слава» своїх обов'язків під час дії договору оренди земельної ділянки.

У той же час, саме наявність на орендованій позивачем земельній ділянці належного йому на праві власності об'єкта нерухомості, на думку суду, з урахуванням закріплених статтею 3 Цивільного кодексу України принципів справедливості, добросовісності та розумності, надає позивачу переважне право на поновлення договору оренди.

Більш того, частиною 3 вищевказаної статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Отже, цими нормами імперативно передбачено, що намір орендодавця про припинення договірних відносин має бути висловлений впродовж місячного строку після закінчення строку дії договору (тобто в даному випадку – до 06.09.2008 р.) шляхом направлення листа-повідомлення, а у випадку недотримання цього порядку договір обов'язково підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Таким чином, враховуючи пропущення відповідачем місячного строку для пред'явлення заперечення щодо поновлення договору, а також приймаючи до уваги наявність у позивача переважного права, договір оренди від 03.02.2004 р. підлягає поновленню на новий строк.

Суд не може прийняти до уваги твердження відповідача про те, що розпорядження землями територіальної громади належить до виключної компетенції місцевої ради, оскільки відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. З цієї ж статті вбачається, що органи місцевого самоврядування не є власниками землі, а лише виконують повноваження щодо управління земельними ділянками від імені українського народу, тобто є суб'єктами здійснення права власності. Суд зазначає, що здійснюючи своє право власності, суб'єкти (органи місцевого самоврядування) повинні додержуватися конституційних положень про те, що «власність зобов'язує» і «не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». Це означає, що з урахуванням її соціальної ролі власність повинна забезпечувати узгодження приватних, громадських та державних інтересів у процесі свого функціонування. У даному випадку, оскільки повноваження органів місцевого самоврядування в сфері земельних відносин здійснюються шляхом прийняття відповідних рішень, це означає прийняття місцевими радами обґрунтованих актів, які б не допускали безпідставне обмеження права на землю. Отже, уповноважені державні а інші органи зобов'язані вживати (реалізувати) комплекс організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на створення умов для такого захисту прав, а також забезпечувати узгодження приватних, громадських, державних інтересів у процесі використання природних ресурсів та охорони довкілля. Крім того, суд звертає увагу на те, що статтею 14 Конституції України закріплений принцип гарантованості права на землю. Реалізація ж права на землю пов'язана зі здійсненням його суб'єктами наданих їм прав та виконанням покладених на них обов'язків. З цією метою в земельному та цивільному законодавстві передбачені норми, які визначають обсяг прав та обов'язків власників земельних ділянок. Регламентації гарантій прав на землю присвячений розділ У Земельного кодексу України, відповідно до якого держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту права на землю. Цей же розділ відтворює конституційний припис, за яким власник не може бути позбавлений права на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Конституційний суд України в Рішенні від 01.12.2004 р. у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд зазначає, що відмова відповідача в продовженні строку дії договору оренди, порушує права Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Слава» як власника об'єкта нерухомого майна, розташованого на орендованій земельній ділянці.

Відповідно до ч. 1 ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про оренду землі» спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

За таких обставин, всебічно та в повному обсязі дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи документи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Слава» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати суд покладає на відповідача згідно з приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-85  Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Слава» (98600, м. Ялта, вул. Красних Партизан, 8-10, ідентифікаційний код 19182328) переважне право на поновлення на новий строк Договору оренди від 03.02.2004 р. земельної ділянки площею 0,0646 га, кадастровий номер 0111900000:01:004:0000, яка розташована за адресою: м. Ялта, вул. Свердлова, 39.

3.          Визнати укладений 03.02.2004 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Слава» (98600, м. Ялта, вул. Красних Партизан, 8-10, ідентифікаційний код 19182328) та Ялтинською міською радою (98600, м. Ялта, пл. Радянська, 1) договір оренди земельної ділянки площею 0,0646 га, кадастровий номер 0111900000:01:004:0000, яка розташована за адресою: м. Ялта, вул. Свердлова, 39, поновленим на новий строк в 5 років, починаючи з 06.08.2008 р.

4.          Стягнути з Ялтинської міської ради (98600, м. Ялта, пл. Радянська, 1, ідентифікаційний код 25149223) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Слава» (98600, м. Ялта, вул. Красних Партизан, 8-10, ідентифікаційний код 19182328) 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.