Постанова

від 29.11.2012 по справі 2а-5282/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2012 року 2а-5282/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Лапія С.М.,

при секретарі -Пшик Ю.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус ОПТ» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київській області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

ТОВ «Крокус ОПТ»звернулось до суду з позовом до Броварської ОДПІ Київської області ДПС, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.10.2012 № 0000242201 та № 0000252201.

Позовні вимоги обґрунтовуюся тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі необґрунтованих висновків та є протиправними.

Про дату, час та місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином.

Представник позивача звернувся до суду з письмовою заявою, в якій вказав, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить розглядати справу за його відсутності.

Відповідач явку свого представника не забезпечив, причин неявки у судове засідання не повідомив, з клопотанням про відкладення засідання до суду не звертався, заперечень проти позову не надав.

На підставі ст.ст. 122 та 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Як встановлено судом, посадовими особами Броварської ОДПІ Київської області ДПС з 28.09.2012 по 04.10.2012 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Крокус ОПТ»з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ «ТД «Вентум»(код ЄДРПОУ 37335778) за період з 01.11.2010 по 30.06.2012.

За наслідками перевірки складено Акт від 11.10.2012 № 697/22-5/34702307.

Згідно висновків Акту перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України та п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»щодо заниження податку на прибуток та податку на додану вартість у березні 2011 р., а також ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215 ЦК України.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 24.11.2012 р. № 0000242201 про сплату 40 723 грн. 00 коп. податку на прибуток приватних підприємств та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 1 (одна) грн.. 00 коп., і № 0000252201 про сплату 32 579 грн. 00 коп. податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 1 (одна) грн.. 00 коп., застосованих за п. 123.1 ст. 123 ПК України.

Не погоджуючись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Як слідує з матеріалів справи, на обґрунтування порушень позивачем вимог п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215 ЦК України, на підставі яких було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, податковий орган посилається виключно на Акт № 14223/22-01/37335778 від 05.09.2012 ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС «Про неможливість проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «ТД «Вентум»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 19.11.2010 р. по 30.06.2012 р.», яким встановлено відсутність ТОВ «ТД Вентум»за податковою адресою, відсутність необхідних умов для здійснення господарських операцій, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Крім того, відповідач прийшов до висновку, що угоди, укладені між позивачем та ТОВ «ТД Вентум»відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечувалось податковим органом в ході перевірки, у перевіряємому періоді позивачем отримано конвеєрну ленту від контрагента ТОВ «ТД «Вентум»на загальну суму 195 472,40 грн. з ПДВ на підставі договору купівлі-продажу № 180311 від 18.03.2011.

На виконання умов зазначеного договору позивач отримав від контрагента податкову накладну від 18.03.2011 № 1801 на суму 195 472,40 грн. з ПДВ та видаткову накладну від 18.03.2011 № 031801 на суму 195 472,40 грн.

Відповідна сума ПДВ (32 578,73 грн.) сплачена позивачем ТОВ «ТД «Вентум»в ціні товару і була включена до складу податкового кредиту за відповідний період.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились шляхом укладення акту приймання-передачі векселів від 23.03.2012.

З Акту перевірки слідує, що договір купівлі-продажу № 180311 від 18.03.2011 укладений сторонами з дотриманням вимог, які передбачені законодавством України, зокрема, позивач та його контрагент були зареєстровані платниками податку на додану вартість, установчі документи контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, був відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента, та виконання даного договору підтверджується відповідними видатковою та податковою накладними, а також ТОВ «ТД «Вентум»сума податкового зобов'язання по правовідносинах із позивачем була визначена для сплати до Державного бюджету, а отже, збитків Державному бюджету внаслідок даних правовідносин позивача із зазначеним контрагентом завдано не було.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Доказів наявності у ТОВ «ТД Вентум»податкової заборгованості перед Державним бюджетом за наслідками вказаного правочину відповідачем суду не надано.

Згідно вимог п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З викладеного слідує, що суб'єкт господарювання може розраховувати на податковий кредит лише у випадку, якщо у нього є в наявності податкові накладні, та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

Згідно п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит -сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до вимог п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, законодавством передбачено правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.

З аналізу наведених норм законодавства та матеріалів справи слідує, що позивачем були виконані вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зазначений правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, товарність операцій також була доведена позивачем згідно наданих до справи документів, та не була заперечена відповідачем будь-якими доказами, та крім того, відповідачем не було надано суду доказів завдання позивачем шкоди Державному бюджету внаслідок правовідносин із контрагентом ТОВ «ТД Вентум».

Зважаючи на викладене, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства щодо товарності господарських операцій позивача із ТОВ «ТД Вентум», суд дійшов висновку, що позивачем було правомірно включено до складу податкового кредиту суму ПДВ за податковою накладною виписаною зазначеним контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 р. у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат »до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Також, в Акті перевірки відповідачем зазначено, що угоди, укладені між позивачем та ТОВ «ТД Вентум», відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України є нікчемними, і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі».

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем не було надано суду доказів наявності вироку суду відносно директора ТОВ «Крокус ОПТ», а також не було надано доказів порушення кримінальної справи відносно директора ТОВ «ТД Вентум»за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Мета юридичної особи на порушення вимог законодавства має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем і ТОВ «ТД Вентум»правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що вказаний правочин порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства та спрямований на заволодіння майном держави. Натомість податковим органом зазначено, без посилання на належні докази, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 ПК України відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідачем не надано доказів того, що факти порушення норм законодавства суб'єктом господарювання, які встановлені в Акті перевірки, визнані в судовому порядку, а тому такі висновки відповідача не можуть бути підставою для визнання угоди між позивачем і ТОВ «ТД Вентум»нікчемною.

Необхідно зазначити, що у випадку, коли податковим органом отримано відомості про порушення платником податків вимог законодавства, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки від таких дій на інших осіб (Рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 11.10.2012 № 0000242201 та № 0000252201 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що ТОВ «Крокус ОПТ», як платник податку, діяло без належної обачності й обережності, і йому було відомо про можливі порушення, які, на думку податкового органу, допущені його контрагентом, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій із вказаним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про нікчемність вказаного правочину є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 733,04 грн. (платіжне доручення № 296 від 01.11.2012), доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Таким чином, судові витрати у сумі 733,04 грн. підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 122, 128, 159-163, 167 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київській області ДПС від 24.10.2012 №0000242201 та №0000252201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус ОПТ» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, 27, кв. 32, ідентифікаційний код 34702307) судові витрати у сумі 733 (сімсот тридцять три) грн. 04 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.