Постанова

від 03.12.2012 по справі 33/5005/4231/2012(28/5005/13995/2011)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2012 р. Справа № 33/5005/4231/2012(28/5005/13995/2011)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. -головуючого, Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В. розглянувши матеріали касаційної скаргиДніпропетровської міської ради напостанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.08.2012. у справігосподарського суду Дніпропетровської області №33/5005/4231/2012 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу №2" доДніпропетровської міської ради третя особаКомунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" провизнання права власності представники сторін - не з'явилися.

У С Т А Н О В И В:

18.10.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу №2" звернулися до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання за ними права власності на нежитлове приміщення за набувальною давністю. Позов мотивовано добросовісним, безперервним (з 1996 року), відкритим, володінням та користуванням спірним майном, що за приписами статті 344 Цивільного кодексу України є підставою для визнання за товариством права власності на це майно, яке утримувалось за власні кошти.

Дніпропетровська міська рада проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на належність цього майна до комунальної власності, тому просили відмовити у задоволенні вимог товариства.

Справа розглядалась судами неодноразово.

25.06.2012р. рішенням господарського суду Дніпропетровської області від (суддя Рудовська І.А.), залишеним без змін 23.08.2012р. постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (судді: Павловський П.П. -головуючий, Чус О.В., Швець В.В.) позов задоволено. Визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу №2" право власності на адміністративне приміщення літ.А12, загальною площею 458кв.м, яке розташоване на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку №2 по вул.Радистів у м.Дніпропетровськ, право на яке підлягає державній реєстрації відповідно до чинного законодавства в Комунальному підприємстві "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради". Рішення мотивовано доведеністю позивачем наявності правових підстав для визнання за ним права власності за набувальною давністю на майно, яким безперервно володіє більше 10 років.

У касаційній скарзі Дніпропетровська міська рада посилалися на неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права, тому просили скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення її вимог.

Судами обох інстанцій установлено, що 12.08.1987р. виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів прийнято рішення за №250/25 "Про дозвіл заводу ім. Комінтерну проектування житлового будинку по вул. Радистів", яким, було зокрема, передбачено знесення домоволодіння по вул.Радистів, в якому знаходилося приміщення фабрики індпошиву №2, та виділення останнім у збудованому житловому будинку приміщення на першому поверсі з демонстраційним залом замість знесеного домоволодіння.

08.02.1990р. між Заводом ім. Комінтерну (титулодержатель) та Дніпропетровською фабрикою індпошиву та ремонту одягу № 2 (дольовик) укладено договір на будівництво житлового будинку господарським способом на основі дольової участі, пунктом 1.1 якого сторони передбачели, що Завод ім.Комінтерну здійснює будівництво житлового будинку по вул. Радистів, в якому надає фабриці індпошиву та ремонту одягу № 2 дві квартири (одну двохкімнатну та одну трьохкімнатну). За п. 1.4 та п. 2.2 вказаного договору, титулодержатель взамін звільненої дольовиком будівлі по вул. Радистів зобов'язувався збудувати у житловому будинку приміщення для управління фабрикою та надати його дольовику.

Згідно рішення № 46 від 27.11.1991р. Дніпропетровської міської ради народних депутатів "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів" підприємства служби побуту, в тому числі і Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2 (разом з приміщенням, розташованим по вул. Радистів, 24 у м. Дніпропетровськ) визнано об'єктом права комунальної власності територіальної громади міста в особі Дніпропетровської міської ради народних депутатів.

27.10.1994р. затверджено Акт державної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку по вул. Радистів,2 на першому поверсі якого, відповідно до проектної документації, побудовано адміністративне приміщення загальною площею 458 кв.м., яке виділено в окремий об'єкт нерухомого майна.

У червні 1996р. на підставі акту прийому - передачі №2 спірний об'єкт нерухомого майна передано з балансу ВАТ "Комінмет" (правонаступник заводу ім. Комінтерну) на баланс Колективного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" На підставі зазначеного акту виписана інвентарна справа № 42773, у якій власником визначено Колективне підприємство "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2".

Згідно акту приймання -передачі майна №2 від 02.04.2001р. від Колективного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу №2" (правонаступник) у вартість будинків і споруд, що передавалися включено вартість приміщення по вул. Радистів,2. На запит товариства ВАТ "Комінмет" листом від 28.08.2001р. №954 підтверджували безоплатну передачу з правом власності приміщення по вул. Радистів,2. 09.10.2001р. комітет комунальної власності Дніпропетровської міської ради на запит товариства повідомляли, що приміщення по вул.Радистів, 2 не належить до комунальної власності територіальної громади міста. Тому, посилаючись на добросовісне заволодіння майном, яким товариство безперервно, відкрито володіли більше десяти років, вважали наявні підстави для визнання за ними права власності на це приміщення за набувальною давністю, з чим мотивовано погодились суди обох інстанцій виходячи з наступного.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 316 Цивільного кодексу України)

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 кодексу).

Набуття права власності за давністю добросовісного володіння унормовано приписами статті 344 Цивільного кодексу Украйни, відповідно до якої особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Наведена норма визначає ознаки володіння, необхідні для набуття права власності на майно за набувальною давністю, а саме володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав, що володіє чужою річчю. Встановлення характеру володіння (добросовісне й недобросовісне) при виникненні спору здійснюється судом з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Разом з тим, володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов'язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю. Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків (для нерухомого майна упродовж 10 років, а для рухомого майна - 5 років). Судами обох інстанцій установлено, що товариство є добросовісним володільцем спірного майна, які вважали себе його власником, отриманого на підставі акту прийому -передачі №2 від червня 1996р, який ніким не скасовано та не складався міськрадою, що виключало титульне володіння чужим майном. Товариство відкрито користувалися спірним приміщенням, і це було очевидним для всіх третіх осіб, обслуговували, несли витрати на утримання цього майна, тобто здійснювали правомочності власника відносно нього. Упродовж установленого законом строку безперервно (з 1996р.) володіли приміщенням, виходячи з чого суди дійшли висновку про доведеність наявності правових підстав для задоволення позову.

Належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки попередніх судових інстанцій, заявником не наведено. Тому, виходячи з повноважень касаційної інстанції, установлених ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дніпропетровської міської ради залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.08.2012р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2012р. у справі №33/5005/4231/2012 залишити без змін.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяГ.В. Жаботина СуддяЛ.В. Ковтонюк