Постанова

від 04.12.2012 по справі 5011-9/392-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2012 р. Справа № 5011-9/392-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Запорощенка М.Д., Акулової Н.В. (доповідач), Алєєва І.В. розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Голосіївський завод стінових матеріалів і конструкцій", м. Київ на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.05.2012 року та рішеннягосподарського суду міста Києва 12.04.2012 року у справі№ 5011-9/392-2012 господарського суду міста Києва за позовом відкритого акціонерного товариства "Голосіївський завод стінових матеріалів і конструкцій", м. Київ доКиївської міської ради, м. Київ за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ за участюПрокуратури міста Києва, м. Київ провизнання недійсним рішення частково, визнання недійсним договору частково,

за участю представників:

прокуратури: Савицька О.В. (посв.№000603 від 01.08.2012 року);

позивача: Петечела М.В. (дов.№03/08/10-Д від 03.09.2010 року);

відповідача: Дорошенко О.С. (дов.№225-КР-1693 від 22.11.2012 року);

третьої особи: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2009 року (суддя Чеберяк П.П.) позовні вимоги відкритого акціонерного товариства "Голосіївський завод стінових матеріалів і конструкцій" задоволено повністю; визнано незаконним та скасовано пп. 4.1.6 п. 4 рішення Київської міської ради від 26.06.2003 р. № 549/709 щодо передачі Головному управлінню житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 5% загальної площі будинків (крім службової), а по земельних ділянках у центральній частині м. Києва, яка визначається Генеральним планом розвитку міста, -10% загальної площі будинку (крім службової), як такий, що суперечить нормам Закону України "Про планування і забудову територій"; визнано недійсним та виключено абзац 12 п. 7.2 договору оренди земельної ділянки від 02.12.2003 р. № 79-6-00163 щодо передачі Головному управлінню житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 5% загальної площі будинків (крім службової), а по земельних ділянках у центральній частині м. Києва, яка визначається Генеральним планом розвитку міста, -10% загальної площі будинку (крім службової), як такий, що суперечить нормам Закону України "Про планування і забудову територій".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2011 р. (колегія суддів: Ткаченко Б.О., Лобань О.І., Федорчук Р.В.), апеляційну скаргу заступника прокурора м.Києва залишено без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 12.10.2009 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2011 року (судді: Кравчук Г.А., Мачульський Г.М., Уліцький А.М.) касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2011 р. та рішення господарського суду м. Києва від 12.10.2009 р. у справі № 44/620 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2012 року (судді: Бондаренко Г.П., Самсін Р.І., Смирнова Ю.М.) у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2012 року (судді: Кошіль В.В., Моторний О.А., Шапран В.В.) апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Голосіївський завод стінових матеріалів і конструкцій" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 12.04.2012 у справі № 5011-9/392-2012 залишено без змін.

Прийняті судові акти мотивовані в частині відмови у визнанні незаконними та скасуванні п.п.4.1.6 п.4 рішення Київської міської ради від 26.06.2003 року № 549/709 тим, що Закон України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" набрав чинності 14.01.2009, тобто вже після прийняття Київською міською радою рішення від 26.06.2003 № 549/709 та після укладення між позивачем та відповідачем договору оренди земельної ділянки від 02.12.2003 року, даний закон не передбачає надання зворотної дії в часі відносно юридичних осіб; в частині відсутності підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним та виключення абзацу 12 п.7.2. договору оренди земельної ділянки від 02.12.2003 року прийняті судові акти мотивовано тим, що чинним законодавством не передбачено можливості визнання недійсним договору (пунктів договору), з підстав його невідповідності законодавчому акту, що був прийнятий вже після укладення цього договору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, відкрите акціонерне товариство "Голосіївський завод стінових матеріалів і конструкцій", м. Київ звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2012 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2012 року у справі №5011-9/392-2012, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити, прийняті у справі судові акти скасувати, посилаючись на їх необґрунтованість.

Представники прокуратури та відповідача, у судовому засіданні, проти задоволення касаційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, а прийняті у справі судові рішення без змін, посилаючись на їх законність.

Від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому скаржник зазначає, що розгляд справи може зменшити ліквідаційну масу ВАТ "Голосіївський завод стінових матеріалів і конструкцій" та відповідно унеможливити задоволення вимог кредиторів у справі №46/571-б про банкрутство. Судом дане клопотання залишено без задоволення, як безпідставне, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення Київської міської ради від 26.06.2003 №549/709 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" 17.11.2003 між Київською міською радою (Орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством "Голосіївський завод стінових матеріалів і конструкцій" (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Головному управлінні земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації 02.12.2003 за № 79-6-00163 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Орендодавець, на підставі рішення Київради від 26.06.2003 року за №549/709, передає, а Орендар приймає у короткострокову оренду на 5 років земельні ділянки, місце розташування яких вул. Голосіївській, 13 у Голосіївському районі м. Києва загальним розміром 5,6927 га для будівництва житлового комплексу з об'єктами інфраструктури для обслуговування населення у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід'ємною частиною цього договору, з них: земельна ділянка кадастровий номер 79:241:099 розміром 5,5074 га та земельна ділянка кадастровий номер 79:255:107 розміром 0,1853 га.

Відповідно до п. 4 рішення Київської міської ради "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" від 26.06.2003 № 549/709 затверджено проект відведення земельних ділянок Відкритому акціонерному товариству "Голосіївський завод стінових матеріалів і конструкцій" для будівництва житлового комплексу з об'єктами інфраструктури для обслуговування населення на вул. Голосіївській, 13 у Голосіївському районі м. Києва; передано позивачу в короткострокову оренду на 5 років земельні ділянки загальною площею 5,79 га для будівництва житлового комплексу з об'єктами інфраструктури для обслуговування населення.

У підпункті 4.1.6. рішення встановлено обов'язок позивача передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 5% загальної площі будинку (крім службової), а по земельних ділянках у центральній частині міста Києва, яка визначається Генеральним планом розвитку міста, - 10% загальної площі будинку (крім службової) на підставі п. 50 рішення Київської міської ради від 28.12.2002 № 232/392 "Про бюджет міста Києва на 2003 рік".

Позивач зобов'язаний передати Головному управлінню житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 5% загальної площі будинків (крім службової), а по земельних ділянках у центральній частині м. Києва, яка визначається Генеральним планом розвитку міста, - 10% загальної площі будинку (крім службової) на підставі п. 50 рішення Київської міської ради від 28.12.2002 № 232/392 "Про бюджет міста Києва на 2003 рік". (абз.12 п. 7.2. договору)

25.12.2008 року було прийнято Закон України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", який, крім абзаців другого -дев'ятого підпункту 15 пункту 4 розділу "III. Прикінцеві та перехідні положення", набрав чинності 14.01.2009 р.

Цим законом було, внесено зміни до ст. 27 1 Закону України "Про планування і забудову територій", внаслідок чого частина восьма зазначеної статті набула такої редакції: "Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема, житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі (внеску) замовника, встановленої цією статтею".

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами, оскільки вважав, що вищезазначене є підставою для визнання незаконним і скасування пп. 4.1.6 п. 4 рішення Київської міської ради від 26.06.2003 № 549/709 та для визнання недійсним і виключення абзацу 12 п. 7.2 договору оренди земельної ділянки від 17.11.2003, який зареєстрований у Головному управлінні земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації 02.12.2003 року за №79-6-00163 у книзі записів державної реєстрації договорів, оскільки вони не відповідають новій редакції частині восьмій ст. 27 1 Закону України "Про планування і забудову територій".

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Відповідно до ч.1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішенням Конституційного Суду від 09.02.1999, № 1-рп/99 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)", передбачено, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Частина 1 ст. 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення Київською міською радою №549/709 прийнято 26.06.2003 року; договір оренди земельної ділянки укладений між сторонами 17.11.2003 та зареєстрований у Головному управлінні земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації 02.12.2003 року за №79-6-00163 у книзі записів державної реєстрації договорів; Закон України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", окрім окремих його положень, набрав чинності, 14.01.2009 року. Цим законом не передбачено надання зворотної сили в часі нормам відносно юридичних осіб.

Тобто чинним законодавством не передбачено надання зворотної сили в часі нормам відносно юридичних осіб та не передбачено можливості визнання недійсним договору (пунктів договору), з підстав його невідповідності законодавчому акту, що був прийнятий вже після укладення договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 4 3 , 4 7 , 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин господарські суди з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника - відкрите акціонерне товариство "Голосіївський завод стінових матеріалів і конструкцій", м. Київ.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 ,111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Голосіївський завод стінових матеріалів і конструкцій", м. Київ залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2012 року та рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2012 року у справі №5011-9/392-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя М.Д. Запорощенко

Судді: Н.В. Акулова

І.В. Алєєва