Рішення

від 06.12.2012 по справі 6/5014/2769/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.12.12 Справа № 6/5014/2769/2012

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Радист», м. Лисичанськ Луганської області

до Публічного акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат», м. Алчевськ Луганської області

про стягнення 167 960 грн. 34 коп.

Суддя Василенко Т.А.

за участю представників сторін:

від позивача -Борисенко В.М., директор;

від відповідача -Зубова Л.І., дов. № 01-026-1014 від 16.05.2011.

Обставини справи: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 167 960 грн. 34 коп., в тому числі: заборгованість в сумі 137 877 грн. 41 коп., штрафні санкції в сумі 24 817 грн. 93 коп., інфляційні витрати в сумі 1 523 грн. 42 коп., 3% річних в сумі 3 741 грн. 58 коп.

Позивачем зазначено, що з сум інфляційних втрат та 3% річних сплачується податок на додаткову вартість, розмір якого 6 016 грн. 59 коп. Крім цього, позивач просить врахувати що індекс інфляції і 3% річних повинні нараховуватися відповідачу до повного погашення заборгованості.

Відповідач за відзивом на позовну заяву від 14.11.2012 та запереченнями до відзиву від 06.12.2012 зазначає, що згоден із сумою боргу за виконані підрядні роботи в сумі 137 877 грн. 41 коп. Проти штрафних санкцій відповідач заперечує посилаючись на те, що в договорі не було узгоджено такого роду відповідальності. При цьому застосування штрафних санкцій в порядку ч. 2 ст. 231 ГК України можливо якщо одна із сторін відноситься до державного сектору економіки. Також, невірно нараховані інфляційні, а період нарахування 3% річних не відповідає фактичним обставинам. В той же час, вимоги щодо стягнення витрат на юридичний супровід є необґрунтованими та недоведеними.

Представником позивача в судовому засіданні подано заяву про зменшення ціни позову, за якою позивачем наданий новий розрахунок ціни позову та зазначено наступне.

Сума боргу складає 137 877 грн. 41 коп., штрафні санкції за порушення грошового зобов'язання в сумі 10 343 грн. 98 коп., інфляційні нарахування в сумі 1 384 грн. 16 коп., 3% річних в сумі 4046 грн. 43 коп., розмір ПДВ -3 154 грн. 91 коп., судові витрати -3 359 грн. 21 коп., юридичний супровід -2 500 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач до винесення рішення по справі має право зменшити або збільшити ціну позову, в даному випадку позивачем зменшено ціну позову.

Виходячи з цього, судом заява позивача про зменшення позовних вимог приймається до розгляду, у зв'язку з чим позовними вимогами слід вважати: стягнути з відповідача заборгованість в сумі 137 877 грн. 41 коп., штрафні санкції в сумі 103 43 грн. 98 коп., інфляційні нарахування в сумі 1 384 грн. 16 коп., 3% річних в сумі 4 046 грн. 453 коп. Крім цього як витрати, пов'язані із розглядом даної справи, слід вважати стягнення з відповідача вартості ПДВ в розмірі 3 154 грн. 91 коп., судового збору в сумі 3 359 грн. 21 коп., витрат з юридичного супроводу в сумі 2 500 грн. 00 коп.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши доводи представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

10.10.2011 між ПАТ «Алчевський металургійний комбінат»(«Замовник») -відповідач у справі, та ТОВ «Радист»(«Підрядник) -позивач у справі, був укладений договір № 018/1205.

Згідно п. 1.1 договору замовник передає, а підрядник приймає на себе виконання певних робіт.

Згідно п. 2 договору повна вартість робіт за кошторисом складає 240 130 грн. 80 коп.

Оплата за договором здійснюється на підставі актів здачі-приймання виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника в строк до 156 числа місяця наступного за звітним.

На виконання умов договору, позивач виконав певні роботи для відповідача, які останнім прийняті згідно акту № 1 приймання - здачі виконаних робіт за листопад 2011 року на загальну суму 137 877 грн. 41 коп.

Строк оплати робіт за вказаним актом сплинув, але відповідачем оплата здійснена не була, у зв'язку з чим залишилась заборгованість на вказану суму.

З метою отримання вказаної заборгованості позивач направив відповідачу претензії від 15.02.2012 та 30.04.2012, які останнім були отримані, але залишені без задоволення.

Оскільки відповідачем вказана сума не оплачена, залишилась заборгованість у розмірі 137 877 грн. 41 коп.

У зв'язку з тим, що відповідачем не була погашена заборгованість за договором, позивач звернувся до суду із даним позовом, за яким просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 137 877 грн. 41 коп., штрафні санкції в сумі 103 43 грн. 98 коп., інфляційні нарахування в сумі 1 384 грн. 16 коп., 3% річних в сумі 4 046 грн. 453 коп. Крім цього як витрати, пов'язані із розглядом даної справи, слід вважати стягнення з відповідача вартості ПДВ в розмірі 3 154 грн. 91 коп., судового збору в сумі 3 359 грн. 21 коп., витрат з юридичного супроводу в сумі 2 500 грн. 00 коп.

Відповідач позовні вимоги визнав частково в сумі основного боргу.

Оцінивши матеріали справи та доводи сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як було вказано вище, 10.10.2011 між сторонами у справі був укладений договір № 018/1205, за умовами якого відповідач як замовник передає, а позивач як виконавець приймає на себе виконання певних робіт.

Згідно п. 2.2 договору оплата здійснюється замовником -відповідачем у справі на підставі актів здачі-приймання виконаних робіт в строк до 15 числі місяця наступного за звітним.

Відповідно до п. 3.2 договору замовник зобов'язується прийняти виконані підрядником роботи і оплатити їх вартість відповідно до актів приймання-здачі в строки, встановлені для банківських розрахунків, але не перевищуючи 30-ти календарних днів з дати приймання виконаного обсягу робіт.

Згідно п. 2.1 договору загальна вартість робіт за договором складає 117 667 грн. 20 коп. і включає вартість: робіт за кошторисом у сумі 29 182 грн. 80 коп., реагентів у сумі 59 640 грн. 00 коп., насосів-дозаторів у сумі 28 844 грн. 40 коп.

Зазначений договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 889 ЦК України, замовник зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт, сплатити підрядникові встановленому ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.

Стаття 837 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовнику.

Відповідно до ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підряднику.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач виконав на користь відповідач певні підрядні роботи, які були прийняті останнім без доповнень та зауважень, що підтверджується підписаним сторонами актом здачі - приймання виконаних робіт за листопад 2011 року на суму 137 877 грн. 41 коп.

Тобто, оскільки акт був підписаний за листопад 2011 року, то і звітним слід вважати саме листопад місяць 2011 року, у зв'язку з чим оплата виконаних робіт повинна бути здійснена відповідачем до 15 грудня 2011 року. Відповідачем оплата у визначений строк здійснена не була.

Виходячи з наведеного слід зазначити, що оскільки відповідач у встановлений договором строк оплату не здійснив, з 15.12.2011 почалося прострочення платежу і саме з цієї дати позивач довідався про порушене право.

Відповідач доказів оплати виконаних робіт не надав та підтвердив наявність заборгованості перед позивачем в сумі 137 877 грн. 41 коп.

Виходячи з наведених вище обставин та матеріалів справи слід зазначити, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 137 877 грн. 41 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 10 343 грн. 98 коп., нарахованих за період з 15.12.2011 по 11.06.2012 слід зазначити наступне.

В обґрунтування вказаних вимог позивач посилається на частини 5, 6 ст. 231 ГК України.

Так, відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 231 ГК України визначений певний розмір штрафних санкцій та вказано, що Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Вказаною статтею передбачений певний розмір штрафних санкцій у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Але, в даному випадку, позивачем не доведено правомірність застосування таких санкцій до відповідача, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині відхиляються.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих за період грудень 2011, січень -березень 2012 року, вересень 2012 (з урахуванням розрахунку за заявою про зменшення позовних вимог) в сумі 1 384 грн. 16 коп., а також 3% річних в сумі 4 046 грн. 43 коп. за період з 15.12.2011 по 06.12.2012 слід вказати на наступне.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (згідно постанови Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто нарахування інфляційних та 3% річних взагалі є правомірним, але позивачем невірно здійснений розрахунок інфляції оскільки враховувалися місяці, де індекс інфляції був 1 і більше, а не за весь період прострочення, у зв'язку з чим нарахування інфляційних позивачем здійснено невірно та за період заборгованості грудень 2011 -вересень 2012 року рівень інфляції склав менше одиниці, тобто відбулася дефляція. Виходячи з цього, у задоволенні вимог що стягнення інфляційних слід відмовити.

В той же час, нарахування 3% річних в сумі 4 046 грн. 43 коп. є правомірним і позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

За таких обставин позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути з відповідача заборгованість в сумі 137 877 грн. 41 коп. та 3% річних в сумі 4 046 грн. 43 коп. (всього 141 923 грн. 84 коп.). В решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 558 грн. 32 коп. слід покласти на відповідача.

Щодо стягнення з відповідача розміру ПДВ в сумі 3 154 грн. 91 коп. слід зазначити, що ці вимоги взагалі є віртуальними, вказані витрати можуть бути понесенні або не понесені позивачем в майбутньому, у зв'язку з чим зазначені витрати ніяким чином не обґрунтовані.

Щодо стягнення з відповідача 2 500 грн. 00 коп. витрат за юридичний супровід слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Як вбачається із наведеної норми відшкодування витрат на юридичний супровід не передбачено. При цьому, позивачем до суду взагалі не надано будь-яких доказів, що він користувався послугами адвоката (відсутній відповідний договір, докази оплати послуг, тощо) та поніс інші витрати. Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг лише адвокатом, а не будь-яким представником.

Виходячи з цього, підстав для стягнення витрат з юридичного супроводу не має.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат», м. Алчевськ Луганської області, вул. Шмідта, 4, код 05441447, на користь:

- Товариства з обмеженою відповідальністю «Радист», м. Лисичанськ Луганської області, вул. Калинина, 84, код 21760761, заборгованість в сумі 137 877 грн. 41 коп., 3% річних в сумі 4 046 грн. 43 коп., витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 558 грн. 32 коп., видати наказ позивачу.

3. В решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.

Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 11.12.2012.

Суддя Т.А. Василенко