Рішення

від 03.12.2012 по справі 5006/47/122/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.12.12 р. Справа № 5006/47/122/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» (83100, місто Донецьк, бульвар Шевченка, будинок № 6-Б; код ЄДРПОУ - 36810547)

до Комунального підприємства «Новомихайлівське сільськогосподарське управління» (85654, Донецька область, Мар'їнський район, село Новомихайлівка, вулиця Леніна, будинок № 64; код ЄДРПОУ - 36261260)

про стягнення заборгованості у розмірі 428 457,72 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Приходько В.В., який діє на підставі довіреності № 03 від 04.01.2012

від відповідача: Дудка М.О., який діє на підставі довіреності № 01 від 04.01.2012

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з комунального підприємства «Новомихайлівське сільськогосподарське управління» суму боргу у розмірі 428 457,72 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу № 04-01/31/4-01/19 від 04 січня 2011 року, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 525, 526, 599, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 19 листопада 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 03 грудня 2012 року.

Представник позивача Приходько В.В. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Дудка М.О. в судовому засідання позовні вимоги визнав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, 04 січня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» (далі - позивач або продавець) та комунальним підприємством «Новомихайлівське сільськогосподарське управління» (далі - відповідач або покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 04-01/31/4-01/19 (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця належний продавцю товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його вартість (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 Договору, виконання зобов'язань за Договору припиняється 31 грудня 2011 року. Договір набирає чинності з моменту підписання.

Дострокове розірвання договору можливе по узгодженню сторін або на підставах передбачених діючим законодавством (пункт 8.2 Договору).

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази надіслання на адреси сторін заяв про припинення Договору, та представниками сторін підтверджується, що вказані заяви не надсилались, суд приходить до висновку, що у заявлений до стягнення період Договір був чинним.

Пунктами 3.1, 3.2 Договору передбачено, що оплата за Договором здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця. Строк оплати - протягом трьох банківських днів з моменту отримання товару.

Сума договору узгоджена сторонами у розділі 2 Договору.

Продавець передає товару у строки - відповідно до заявки покупця. Доставка товару здійснюється транспортом продавця (пункти 4.1, 4.2 Договору).

Позивач належним чином виконував свої зобов'язання з постачання відповідачу товару згідно з його побажань, про що свідчить первинні документи бухгалтерського обліку.

Так, у свою чергу позивач здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 428 457,72 гривень, про що свідчить підписані уповноваженими сторонами видаткові накладні:

- № РН-0000006 від 31 січня 2011 року на суму 9 529,25 гривень (а.с. 10);

- № РН-0000013 від 28 лютого 2011 року на суму 18 334,75 гривень (а.с. 13);

- № РН-0000033 від 29 квітня 2011 року на суму 4 695,73 гривень (а.с. 16);

- № РН-0000074 від 31 травня 2011 року на суму 24 578,72 гривень (а.с. 19);

- № РН-0000110 від 30 червня 2011 року на суму 44 617,57 гривень (а.с. 22);

- № РН-0000128 від 29 липня 2011 року на суму 12 531,01 гривень (а.с. 25);

- № РН-0000150 від 31 серпня 2011 року на суму 83 693,64 гривень (а.с. 27);

- № РН-0000182 від 30 вересня 2011 року на суму 69 601,29 гривень (а.с. 30);

- № РН-0000248 від 31 жовтня 2011 року на суму 64 147,92 гривень (а.с. 33);

- № РН-0000269 від 30 листопада 2011 року на суму 70 363,25 гривень (а.с. 36);

- № РН-0000293 від 30 грудня 2011 року на суму 26 364,59 гривень (а.с. 39);

При цьому, позивач оформив та виставив для сплати відповідачу рахунки-фактури, а саме:

- № СФ-0000007 від 31 січня 2011 року на суму 9 529,25 гривень (а.с. 12);

- № СФ-0000012 від 28 лютого 2011 року на суму 18 334,75 гривень (а.с. 15);

- № СФ-0000038 від 29 квітня 2011 року на суму 4 695,73 гривень (а.с. 18);

- № СФ-0000045 від 31 травня 2011 року на суму 24 578,72 гривень (а.с. 21);

- № СФ-0000052 від 30 червня 2011 року на суму 44 617,57 гривень (а.с. 24);

- № СФ-0000088 від 31 серпня 2011 року на суму 83 693,64 гривень (а.с. 29);

- № СФ-0000120 від 30 вересня 2011 року на суму 69 601,29 гривень (а.с. 32);

- № СФ-0000139 від 31 жовтня 2011 року на суму 64 147,92 гривень (а.с. 35);

- № СФ-0000156 від 30 листопада 2011 року на суму 70 363,25 гривень (а.с. 38).

Повноважень осіб на прийняття товару підтверджується наявними в матеріалах справи копіями довіреностей (а.с. 11, 14, 17, 20, 23, 26, 28, 31, 34, 37, 40).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару у строки, що визначені Договором, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 428 457,72 гривень.

Оцінивши договір, з якого виникли права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, якій підлягає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.

Господарсько-торгівельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, купівлі-продажу, міни (бартеру) та іншими.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 ЦК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплати гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття, що коментується, надає легальне визначення цивільно-правового зобов'язання. Виходячи із положень статті зобов'язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин. Зобов'язанню як різновиду цивільних правовідносин властиві такі риси:

По-перше, зобов'язання є динамічними правовідносинами, оскільки опосередковують переміщення матеріальних цінностей між суб'єктами цивільного права на відміну, наприклад, від відносин власності, які визначають приналежність майнових цінностей якійсь особі. Боржник у зобов'язанні повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від вчинення дії.

По-друге, зобов'язання є переважно майновими відносинами, оскільки особисті немайнові права особи є невідчужуваними та не можуть переміщуватися.

По-третє, у зобов'язальних відносинах є завжди визначений суб'єктний склад. У зобов'язанні завжди є боржник та кредитор. Навіть якщо зобов'язання виникає із порушення абсолютного права (наприклад, зобов'язання із завдання шкоди), після настання підстави виникнення зобов'язання його суб'єктний склад буде визначеним.

Змістом зобов'язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії.

Частина 2 коментованої статті містить відсилочну норму, яка відсилає до статті 11 ЦК для визначення підстав виникнення зобов'язань. Якщо проаналізувати статтю 11, можна зробити висновок, що не всі перелічені там підстави самостійно можуть породжувати зобов'язання.

Частиною 3 коментованої статті передбачені три основні засади зобов'язальних правовідносин: добросовісність, розумність, справедливість. Дані принципи є також загальними принципами цивільного права. У коментованій статті ці принципи виділені додатково, оскільки саме в зобов'язальних відносинах вони набувають найбільш широкого прояву. Добросовісність, розумність, справедливість є оціночними категоріями цивільного права. Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання або суду. Немає поки що визначення даних категорій і на рівні узагальненої судової практики. У зв'язку з цим, необхідно звернутися до теорії цивільного права для визначення критеріїв добросовісності, розумності, справедливості як основних засад зобов'язальних відносин.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме передав відповідачу товар, що підтверджується матеріалами справи, в тому числі видатковими накладними, а відповідач порушив умови Договору, і не сплатив вартість отриманого товару, що зумовило позивача звернутися до суду з цим позов.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Як впливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем спірної суми заборгованості.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити щодо звернення позивача до суду без досудового врегулювання спору.

Конституційний суд України в абзаці 3 пункту третьому Рішення № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року зазначив, що зі змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути, зокрема, юридичні особи. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Також суд приймає до уваги, що згідно приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абзац 3 пункт 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

В абзаці 3, 4 пункту 6.2 Рішення Конституційного суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року зазначено, що у рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Таким чином, у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. Особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.

З наведеного випливає, що спір у даній справі підлягає розгляду господарським судом по суті на загальних підставах.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем та викладені у позові, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення позовних вимог не надав, а навпаки визнав заявлені позовні вимоги, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок саме його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 629, 655 ЦК України, ст. ст. 67, 173, 175, 179, 193 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Д?онбас» задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства «Новомихайлівське сільськогосподарське управління» (85654, Донецька область, Мар'їнський район, село Новомихайлівка, вулиця Леніна, будинок № 64; код ЄДРПОУ - 36261260, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» (83100, місто Донецьк, бульвар Шевченка, будинок № 6-Б; код ЄДРПОУ - 36810547, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму заборгованості у розмірі 428 457,72 гривень, судовий збір у розмірі 8 569,15 гривень, а всього 437 026 (чотириста тридцять сім тисяч двадцять шість) гривень 87 копійок.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 03.12.2012 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.12.2012.

Суддя Фурсова С.М.