Постанова

від 21.11.2012 по справі 0870/10090/12

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2012 року (16 год. 50 хв.) Справа № 0870/10090/12

м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

при секретарі судового засідання - Кай К.В.,

за участю представників позивача - Балицької В.В., Барського А.О., Клименко Є.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електровент Завод» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

24.10.2012 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Електровент Завод» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 17.10.2012 №0000792212 та №0000802212.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 02.10.2012 №2302/22-12/33652968 (далі - Акт перевірки) відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 17.10.2012 №0000792212, за яким позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 18791,00 грн., та №0000802212, за яким позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 20425,50 грн. Позивач вважає висновки відповідача, зроблені в Акті перевірки, щодо наявності з боку позивача порушень вимог податкового та цивільного законодавства необґрунтованими та безпідставними. Надані позивачем до перевірки документи первинного бухгалтерського обліку підтверджують реальність правочину між позивачем та ТОВ «Техноармприбор».

Ухвалою судді від 25.10.2012 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 01.11.2012.

У судове засідання 01.11.2012 представник відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання не прибув.

Ухвалою від 01.11.2012 за клопотанням відповідача провадження у справі було зупинене до 15.11.2012.

Ухвалою від 15.11.2012 провадження у справі було поновлене, судове засідання призначене на 15.11.2012.

За клопотанням представника відповідача судове засідання 15.11.2012 було відкладене до 21.11.2012.

У судове засідання 21.11.2012 представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду без поважних причин не прибув, заяв чи клопотань до суду не подав.

За приписами ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

На підставі ч. 4 ст. 128 КАС України розгляд справи було здійснено за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, крім того зазначивши, що доводи покладені відповідачем в обґрунтування висновків про порушення позивачем вимог законодавства, спростовуються судовими рішеннями, прийнятими за позовом контрагента позивача - ТОВ «Техноармприбор», щодо правовідносин з яким було нараховане податкове зобов'язання по оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням. Просили позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач своїм правом на подання заперечень проти позову не скористався, будь-яких заяв до суду не надав, відтак, на підставі вимог ч. 4 ст. 128 КАС України справу було вирішено на підставі наявних у ній доказів.

У судовому засіданні 21.11.2012 було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Позивача первинно зареєстровано в якості юридичної особи 02.08.2005 виконавчим комітетом Запорізької міської ради.

Згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №11719794, виданого відповідачем, позивач з 16.08.2005 має статус платника цього податку.

21.02.2011 між позивачем та ТОВ «Техноармприбор» був укладений договір №1/2102, за умовами якого ТОВ «Техноармприбор» зобов'язалось на оплатній основі поставити позивачу двигуни ДКУ-112 та ДК-112.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ «Техноармприбор» в серпні-вересні 2011 року поставило позивачу зазначених двигунів на суму 98040 грн., а саме: в серпні 2011 року на суму 64500 грн., в т.ч. ПДВ - 10750 грн., у вересні 2011 року на суму 33540 грн., в т.ч. ПДВ - 5590 грн.

Отримані від ТОВ «Техноармприбор» товари, відповідно до умов договору від 15.08.2011 №04896-00 були реалізовані позивачем ПАТ «Енергопостачальна компанія «Дніпрообленерго», відповідно до умов договору від 29.07.2011 №31/2011 були реалізовані ПАТ «Машторгінвест».

На підставі наказу відповідача від 19.09.2012 №996 в період з 19.09.2012 по 25.09.2012 відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання діючого податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Техноармприбор» за період з 01.07.2011 по 31.12.2011.

За наслідками цієї перевірки 02.10.2012 був складений Акт перевірки, відповідно до якого відповідач дійшов висновку про порушення позивачем:

- п.п. 1, 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.ст. 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 ЦК України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при визначенні податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Техноармприбор» на суму ПДВ 16340 грн.;

- п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, у розмірі 16340 грн., у тому числі: за серпень 2011 року в сумі 5160 грн., за вересень 2011 року в сумі 8170 грн., за жовтень 2011 року в сумі 3010 грн.;

- пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток за період, який підлягає сплаті до бюджету, на суму 18791 грн., у тому числі: за ІІ-ІІІ квартали 2011 року на суму 18791 грн., за ІІ-ІV квартали 2011 року на суму 18791 грн.

На підставі Акту перевірки 17.10.2012 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000792212, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 18791,00 грн., та №0000802212, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 20425,00 грн., з яких за основним платежем - 16340,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4085,00 грн.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відповідача, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуваннм усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

На сторінці 5 Акту перевірки в пп. 3.1.2 цього Акту відповідач в обґрунтування завищення позивачем витрат на суму 81700 грн. зазначає наступне:

«Таким чином, у результаті порушення контрагентом ТОВ «Електровент Завод» приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди на продаж послуг, укладені з ТОВ «Техноармприбор» (код за ЄДРПОУ 33065944) мають протиправний характер. А такий правочин, в наслідок якого неправомірно віднесені витрати на придбання товару до складу валових витрат ТОВ «Техноармприбор» (код за ЄДРПОУ 33065944) по суті суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним».

Жодного іншого обґрунтування висновку відповідача про завищення позивачем витрат на суму 81700 грн. в пп. 3.1.2 Акту перевірки не міститься, як і не міститься в цьому підпункті і посилання на те, в чому саме полягає порушення контрагентом позивача приписів господарського та цивільного законодавства.

Посилання на порушення ТОВ «Техноармприбор» вимог цивільного та господарського законодавства міститься в розділі 3.2.2 Акту перевірки, в якому викладене питання дослідження правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Техноармприбор».

Зокрема, на сторінках 8-12 в обґрунтування заниження позивачем суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість (завищення податкового кредиту) відповідач посилається на акт документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Техноармприбор» від 15.06.2012 №923/22-104/33065944, складений Західною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС.

З цього приводу суд зазначає, що зі змісту ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2012 по справі №2а-8095/12/2070 за адміністративним позовом ТОВ «Техноармприбор» до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, вбачається, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2012, яка була залишена без змін судом апеляційної інстанції, позовна заява ТОВ «Техноармприбор» була задоволена, скасоване податкове повідомлення-рішення Західної МДПІ м. Харкова від 03.07.2012 №0000782212.

Податкове повідомлення-рішення Західної МДПІ м. Харкова від 03.07.2012 №0000782212 було прийняте на підставі акту перевірки ТОВ «Техноармприбор» від 15.06.2012 №923/22-104/33065944.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що ТОВ «Техноармприбор» мало всі передбачені чинним податковим законодавством підстави для включення до складу податкового кредиту за період червень-грудень 2011 року сум ПДВ, сплачених в ціні товарів за договором з ПП «Баварія-Ф».

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про безпідставність посилання Західної МДПІ м. Харкова на те, що за результатом проведеного аналізу додатку №5 БД ДПА України «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» та АІС «Зустрічні звірки» встановлено відсутність поставок ПП «Баварія-Ф» з контрагентами, що свідчить про укладання угод без мети реального настання юридичних наслідків, оскільки факт отримання позивачем від ПП «Баварія-Ф» товарів підтверджується первинною бухгалтерською документацією, зокрема, видатковими накладними, рахунками-фактурами, податковими накладними, товарно-транспортними накладними.

За приписами ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки обставини, якими відповідач обґрунтовує порушення ТОВ «Техноармприбор» вимог господарського та цивільного законодавства спростовані вищезазначеними судовими рішеннями, то посилання відповідача на акт документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Техноармприбор» від 15.06.2012 №923/22-104/33065944, складений Західною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС є безпідставним, оскільки викладені у цьому акті обставини спростовані вищезазначеними судовими рішеннями.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як зазначено на сторінці 9 Акту перевірки згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ «Техноармприбор» встановлено продаж отриманих від ПП «Баварія-Ф» товарів позивачу.

Відтак, за відсутності будь-яких пояснень та заперечень відповідача з приводу заявленого позивачем позову, суд доходить висновку, що ТОВ «Техноармприбор» відобразив у своєму бухгалтерському обліку операції з позивачем.

Щодо встановленої відповідачем нереальності та нікчемності правочину укладеного між позивачем та ТОВ «Техноармприбор» суд зазначає наступне.

Факт отримання позивачем від ТОВ «Техноармприбор» товарів підтверджується первинною бухгалтерською документацією, зокрема, видатковими накладними, рахунками-фактурами, податковими накладними, накладними на вантаж, довідкою ТОВ «ТК «САТ», платіжними дорученнями та банківськими виписками. Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити, як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, аналогічними первинними документами підтверджується факт наступної реалізації позивачем, придбаних у ТОВ «Техноармприбор» товарів.

У висновках Акту перевірки відповідач, крім іншого, посилається на порушення позивачем вимог ст. 228 ЦК України, проте в тексті Акту перевірки будь-якого обґрунтування такого порушення не наведене.

Разом з тим, за приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Техноармприбор» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода між позивачем та ТОВ «Техноармприбор» порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - що є лише припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Враховуючи той факт, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт поставки товарів ТОВ «Техноармприбор» на користь позивача, посилання відповідача на п.п. 198.1, 198.6 ст. 198 та пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України в обґрунтування своєї позиції є порушенням норм матеріального права.

Викладена вище позиція суду є тотожною позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в постанові цього суду від 14.11.2012 по справі №2а-9864/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВК «Будівельник» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення (в Єдиному державному реєстрі судових рішень №27477204).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи відсутність заперечень відповідача проти позову, та викладену вище позицію суду, суд доходить висновку про обґрунтованість заявленого позову, про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та необхідність їх скасування, а відтак про не обрідність задоволення позовних вимог у повному обсязі.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Доданими до матеріалів справи платіжними дорученнями №545 від 23.10.2012 та №546 від 23.10.2012 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 393,00 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 98, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Електровент Завод» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 17.10.2012 №0000792212, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Електровент Завод» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 18791,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 17.10.2012 №0000802212, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Електровент Завод» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 20425,00 грн., з яких за основним платежем - 16340,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4085,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електровент Завод» (код ЄДРПОУ 33652968, місцезнаходження: 69006, м.Запоріжжя, вул. Портова, 2) судові витрати в сумі 393,00 грн. (триста дев'яносто три гривні 00 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль

Постанова виготовлена у повному обсязі 26.11.2012.