Рішення

від 04.12.2012 по справі 5020-1137/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2012 року справа № 5020-1137/2012 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нео-Телеком"

(99007, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 11-А)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1)

про стягнення заборгованості у розмірі 22 778, 00 грн

Суддя Плієва Н.Г.

за участю:

представника позивача - Хамлика В.М, довіреність № 22/10/12 від 22.10.2012

представник відповідача -не з'явився

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нео-Телеком" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № 13/08 від 09.08.2011 у розмірі 22 778, 00 грн.

Ухвалою суду від 10.10.2012 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та справу призначено до судового розгляду на 23.10.2012.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.

У судовому засіданні 04.12.2012 представник позивача підтримав позовні вимоги, з зазначених у позові підстав, наполягав на його задоволенні.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений з дотриманням вимог статті 64 Господарського процесуального кодексу України, за адресою його місцезнаходження: АДРЕСА_1, яка відповідає відомостям, що містяться у спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 6), однак поштовий конверт разом з повідомленням був повернутий до господарського суду міста Севастополя з відміткою "за закінченням терміну зберігання". Правом наданим статтею 69 Господарського процесуального кодексу України відповідач не скористався, відзив на позов не надав.

Відповідно до роз'яснень пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2 вищезазначеної постанови).

Враховуючи вищевикладені роз'яснення, суд вважає, що відповідач -фізична особа - підприємець ОСОБА_1 - про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений у встановленому законом порядку та його неявка не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази у справі, суд -

ВСТАНОВИВ:

09.08.2011 між товариством з обмеженою відповідальністю «Нео-Телеком» (далі -провайдер, ТОВ «Нео-Телеком») та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі -представник, ФОП ОСОБА_1) був укладений договір про прийом платежів № 13/08 (далі -Договір).

Відповідно до п. 2.1 Договору представник зобов'язався за дорученням та від імені провайдера здійснювати дії по прийому та зарахуванню платежів за реквізитами провайдера, які зазначені в договорі, а провайдер зобов'язався сплатити представнику винагороду за надані послуги.

Згідно з пунктом 2.2 Договору право на прийом платежів на користь провайдера виникає у представника з моменту видачі довіреності з правом передоручення.

Розділами 3 та 4 Договору сторони визначили власні права та обов'язки.

Пунктом 3.8 Договору встановлений обов'язок представника перераховувати на розрахунковий рахунок провайдер всі отримані ним платежі від платників не пізніше трьох робочих днів після закінчення календарного місяця.

Представник не пізніше 10 робочих днів місяця, наступного за звітним, надає оператору в письмовому вигляді звіт в узгодженій формі (п. 3.9 Договору).

Відповідно до пункту 5.3 Договору всі суми платежів, прийнятих представником на користь провайдера, за виключенням суми утриманої винагороди, перераховуються на розрахунковий рахунок провайдера.

Згідно з пунктом 8.1 договору, він вступає в силу з дати його підписання сторонами і діє до дати його розірвання за ініціативою будь-якої із сторін, з попереднім повідомленням іншої сторони за 30 днів до передбачуваної дати розірвання за умови проведення сторонами взаєморозрахунків.

Відповідач не перерахував на розрахунковий рахунок позивача у повному обсязі прийняті ним платежі від платників, що послужило підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з пунктом першим частини другої цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що фактично між позивачем та відповідачем був укладений договір про надання послуг.

Згідно з положеннями статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина перша статті 902 Цивільного кодексу України встановлює обов'язок виконавця надати послугу особисто. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності /а.с 14/, за період з 01.12.2011 по 31.12.2011 отримав від платників платежі за послуги, надані абоненту провайдером у розмірі 26 000,00 грн, що підтверджується звітом № 5 від 03.01.2012, який підписаний представниками обох сторін без зауважень /а.с.12/.

На виконання вимог договору, представник був зобов'язаний перераховувати на розрахунковий рахунок провайдера всі отримані ним платежі від платників не пізніше трьох робочих днів після закінчення календарного місяця.

Зобов'язання щодо перерахування отриманих платежів відповідач виконав не у повному обсязі, як вбачається з прибутково касового ордеру № 1 від 29.12.2012 відповідач перерахував позивачу 5500,00 грн /а.с. 13/ та надав провайдеру розписку, згідно якої зобов'язався в строк до 22.01.2012 повернути суму у розмірі 10 000,00 грн в рахунок погашення боргу у розмірі 20 500,00 грн.

13.07.2012 за вих. № 331/07 позивач надіслав на адресу відповідача претензією про невиконання умов договору від 09.08.2011 № 13/08 щодо перерахування коштів та вимагав сплатити суму заборгованості у розмірі 20500,00 грн, суму неустойки у розмірі 2050,00 грн та 3% річних у розмірі 228,00 грн, а разом 22778,00 грн. Вказану претензію відповідач отримав 19.07.2012, що підтверджується повідомленням про вручення поштової кореспонденції.

Доказів перерахування позивачу отриманих від абонентів платежів в повному обсязі, фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 суду не надано Згідно з довідкою ТОВ "Нео-Телеком" від 03.12.2012 № 391/12 відповідач має непогашену заборгованість за договором у розмірі 20500,00 грн (а.с. 44).

За таких обставин суд вважає позовні вимоги про стягнення суми заборгованості в розмірі 20500,00 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача неустойку у розмірі 2050,00 грн та 3% річних.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірений наданий позивачем розрахунки 3 % річних та зроблено власний розрахунок за наступною формулою:

3 % річних = сума боргу х 3 % : 366 днів (2012 рік) х кількість днів прострочення.

За розрахунком суду 3 % річних складає 317,58 грн (20500,00 грн х 3 % : 366 днів х189 днів).

В той же час, оскільки позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 228,00 грн, суд вважає за необхідне стягнути саме заявлену суму, з огляду на положення статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд може виходити за межі позовних вимог лише якщо про це є клопотання заінтересованої сторони.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 6.1 Договору, за порушення строків, зазначених у договорі, представник сплачує оператору неустойку у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочи, але не більше 10% від суми, яка підлягає перерахуванню.

Як пояснив у судовому засіданні представник позивача неустойкою, зазначеною у пункті 6.1 Договору, є саме пеня.

Відповідно до пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/249 від 15.03.2011 застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (постанови ВСУ від 06.12.2010 N 42/563; від 20.12.2010 N 06/113-38).

Судом встановлено, що відповідачем допущено прострочення грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статей 3-4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд не погоджується з ним, та вважає що відповідно до вимог чинного законодавства пеня повинна бути нарахована наступним чином: пеня = сума боргу х подвійну облікову ставку НБУ : 366 днів х кількість днів прострочення.

Отже, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача складає 1559,90 грн (20500,00 грн х подвійну облікову ставку НБУ:366 днів х 183), а тому позовні вимоги позивача щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 1559,90 грн.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нео-Телеком»підлягають частковому задоволенню, з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість у розмірі 22287,90 грн, з яких: 20500,00 грн -сума основного боргу, 1559,90 грн -пеня, 228,00 грн -3% річних.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову господарські витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати, пов'язані зі сплатою судового збору пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 1574,87 грн (1609,50 грн х 22287,90 грн/ 22778,00 грн).

На підставі наведеного, керуючись статтями 43, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Нео-Телеком" (99007, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 11-А, ідентифікаційний код 31683025, р/р 26005035655800 в АКІБ «Укрсиббанк»м. Харків, МФО 351005, ЄДРПО 31683025, або на будь-який рахунок, зазначений стягувачем) заборгованість у розмірі 22287,90 грн (двадцять дві тисячі двісті вісімдесят сім грн. 90 коп), з яких: 20500,00 грн - сума основного боргу, 1559,90 грн - пеня, 228,00 грн - 3% річних, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 1574,87 грн (одна тисяча п'ятсот сімдесят чотири грн 87 коп).

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10.12.2012.

Суддя підпис Н.Г. Плієва