Постанова

від 11.12.2012 по справі 10/14/5022-579/2012

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.12 Справа № 10/14/5022-579/2012

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Давид Л.Л.

Данко Л.С.

розглянувши апеляційну скаргу СПД-ФО ОСОБА_2, м. Тернопіль б/н від

11.10.2012 року з врахуванням доповнення до апеляційної скарги б/н від

19.10.2012 року

на рішення господарського суду Тернопільської області від 01.10.2012 року

у справі № 10/14/5022-579/2012

за позовом: Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах -Фонду державного майна України: Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Тернопільській області м.Тернопіль

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Армот", м. Тернопіль

до відповідача 2: Державного підприємства "Івано-Франківський військовий

ліспромкомбінат", м. Івано-Франківськ

про визнання недійсним договору

за участю представників сторін:

від прокуратури: Покора К.В. (прокурор);

від позивача: Сивак Т.М. (довіреність №18 від 01.08.2012 року);

від відповідача-1: не з'явились;

від відповідача-2: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 01.10.2012 року у справі №10/14/5022-579/2012 (суддя Півторак М.Є.) позов задоволено, визнано недійсним з моменту укладання Договір № 6 від 01.02.2012 року укладений між Тернопільським управлінням виробничо-технічної комплектації ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_2. Зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 звільнити незаконно займане приміщення -430 кв. м зварювального цеху Тернопільського управління виробничо-технічної комплектації ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" по АДРЕСА_1.

Відповідач-1 -СПД-ФО ОСОБА_2 не погоджуючись із постановленим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги та покликаючись на договір від 01.02.2012 року зазначає, зокрема, що його укладено у відповідності до вимог чинного законодавства, тому вважає, що рішення господарського суду Тернопільської області у даній справі є незаконним.

Позивач -Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Тернопільській області у відзиві на апеляційну скаргу (за вих.№10-12-04249 від 10.12.2012 року), заперечуючи доводи апеляційної скарги зазначає, договір зберігання майна №6 від 01.02.2012 року, укладений між СПД-ФО ОСОБА_2 та Тернопільським управлінням виробничо-технічної комплектації ДП «Івано-франківський військовий ліспромкомбінат»є удаваним правочином, оскільки, всупереч предмету вищевказаного договору, між сторонами фактично виникли орендні правовідносини державного нерухомого майна, що є порушенням вимог чинного законодавства. При цьому, зазначає, що місцевий господарський суд прийняв оскаржуване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а висновки, викладені в цьому рішенні, відповідають фактичним обставинам справи.

10.12.2012 року на адресу Львівського апеляційного господарського суду поступило клопотання від Державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" про зобов'язання скаржника направити на адресу відповідача-2 копію апеляційної скарги з метою підготовки останнім відзиву на апеляційну скаргу та виконання вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2012 року. Розглянувши подане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки, в силу вимог ст.96 ГПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду, а наявних матеріалів справи достатньо для розгляду апеляційної скарги та постановлення законного та обґрунтованого рішення.

Відповідачі явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду даної справи ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2012 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Відтак, зважаючи на те, що явка уповноважених представників відповідачів в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідачами клопотання про відкладення розгляду даної справи не подано, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності їх представників за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні прокурор та представник позивача надали суду пояснення щодо заперечень, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просили у її задоволенні відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Тернопільської області від 01.10.2012 року у справі № 10/14/5022-579/2012 -залишити без змін, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що 01.02.2012 року між Тернопільським управлінням виробничо-технічної комплектації ДП «Івано-франківський військовий ліспромкомбінат»(надавач послуг) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (отримувач послуг) укладено договір №6 (далі -договір), за умовами якого надавач послуг зобов'язався надати послуги отримувачу послуг по зберіганню матеріальних цінностей та обладнання (майна) в приміщенні гаража площею 430 м.кв., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (п.п.1.1.-1.3 договору).

Відповідно до п.2.1 договору за зберігання майна отримувач послуг сплачує щомісячно надавачу послуг 3440,00 грн., в т.ч. ПДВ.

Відповідно до п.п.3.1.1, 3.1.2 договору надавач послуг зобов'язався своєчасно та якісно надавати послуги зазначені в п.1.1. цього договору, надавати отримувачу послуг цілодобовий вільний доступ до майна.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що надавач послуг не несе відповідальності за охорону, зберігання та пошкодження майна.

У пункті 3.3.4 договору сторони погодили, що отримувач послуг без письмової згоди надавача послуг не проводить будь-які види робіт, що несуть додаткове навантаження на інженерні сітки.

Відповідно до п.5.1 договору цей договір набуває чинності після його затвердження та з дня його реєстрації юридичною службою ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат»і діє до 31.12.2012 року.

Вказаний договір №6 від 01.02.2012 року, затверджений директором ДП " Івано-Франківський військовий ЛПК " МО України Рибак І.П. 24 лютого 2012 року, про що свідчить відмітка на титульному листі договору, підпис директора та відтиск мокрої печатки, зареєстрований в ВЛПК за №69.

Крім того, відповідачами складено накладну №6 від 01.02.2012 року про передачу майна на зберігання.

15.05.2012 року старшим помічником військового прокурора Тернопільського гарнізону за участю двох понятих та начальника Тернопільського УВТК, проведено огляд зварювального цеху Тернопільського УВТК, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, про що складено протокол огляду. Із змісту складеного протоколу вбачається, що начальником Тернопільського УВТК повідомлено про те, що згідно із договором зберігання №6 від 01.02.2012 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, на території 430 м.кв. цеху зберігає станок для поперечної порізки дошки, станок для прокольної порізки дошки, пилораму стрічкову, 10 палетів (дубова заготівка).Однак, при огляді 430 м.кв. приміщення встановлено, що ФОП ОСОБА_2 здійснює виробничу діяльність, зокрема заготівля та обробка деревини. На момент огляду на указаній території виявлено прилади, підключені до електромережі, велику кількість дерев'яної стружки, палетів, відходів з деревини, що свідчить про виробничу діяльність. Вищевказаний протокол, підписаний понятими та учасником огляду без жодних заперечень та зауважень, міститься в матеріалах справи (а.с.18).

06.06.2012 року -08.06.2012 року старшим помічником військового прокурора Тернопільського гарнізону та головним спеціалістом сектору контрольно-ревізійної роботи та аудиту регіонального відділення ФДМУ по Тернопільській області проведено перевірку Тернопільського управління виробничо-технічної комплектації державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат»на предмет дотримання чинного законодавства з питань оренди державного майна, про що складено довідку від 08.06.2012 року.

Із змісту вищевказаної довідки вбачається, що в ході перевірки встановлено факт використання частини зварювального цеху, а не гаражів як вказано в предметі договору №6 від 01.02.2012 року, орієнтовною площею 430 м.кв. ФОП ОСОБА_2 як пилорама та складське приміщення для зберігання заготовок дерева. При укладені договору №6 від 01.02.2012 року допущено помилку в предметі договору -неправильно вказано місце зберігання, не встановлено меж для зберігання майна.

Враховуючи наведені обставини, прокурор в інтересах держави, в особі позивача звернувся із позовом у даній справі про визнання недійсним вищевказаного договору та зобов'язання відповідача-1 звільнити незаконно займане приміщення. Позовні вимоги мотивовані зокрема тим, що внаслідок укладення спірного договору з метою зберігання майна відповідача-1, між відповідачами фактично виникли орендні правовідносини щодо державного нерухомого майна.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Так, в силу ч. 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі -ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України , іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.1 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків .

Згідно із ч.1 ст.509 ЦК України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу вимог ст. 901 ЦК України одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її у схоронності.

Статтею 942 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Згідно із ст. 950 ЦК України зберігач відповідає за втрату, нестачу, пошкодження майна, переданого на зберігання.

З огляду на вищезазначені приписи чинного законодавства вбачається, що на виконання договору про надання послуг по зберіганню речей, які є предметом такого договору, зберігач -сторона, яка надає послуги по зберіганню, зобов'язана прийняти від поклажодавця -споживача вказаних послуг, майно та забезпечити його схоронність, вживаючи при цьому, усіх заходів, встановлених договором, законом та іншими актами цивільного законодавства.

Однак, з матеріалів справи встановлено, що відповідно до п. 3.2 договору №6 від 01.02.2012 року, "надавач послуг" (відповідач-2) не несе відповідальності за охорону, зберігання та пошкодження майна.

Пунктом 3.1.2 вищевказаного договору передбачено, що "надавач послуг" (відповідач-2) зобов'язаний надавати "отримувачу послуг" (відповідачу-1) цілодобовий, вільний доступ до майна.

У відповідності до п.п. 3.3.4 договору №6 від 01.02.2012 року отримувач послуг без письмової згоди надавача послуг не проводить будь-які види робіт, що несуть додаткове навантаження на інженерні сітки. Та відповідно до п.3.3.5 спірного договору відповідач-1 зобов'язався дотримуватись правил техніки безпеки та протипожежної безпеки на об'єкті надання послуг.

Наведене в сукупності дає суду підстави для висновку, що внаслідок укладення спірного договору з метою надання Тернопільським управлінням виробничо-технічної комплектації ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат»послуг по зберіганню речей Фізичній особі підприємцю ОСОБА_2, між відповідачами фактично виникли орендні правовідносини щодо використання державного нерухомого майна.

Більше того, факт використання відповідачем-1 частини зварювального цеху площею 430 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, перебуває на балансі відовідача-2 та є державною власністю підтверджується документальними доказами у справі, а саме: довідками відповідача-2 №56 від 06.06.2012 р.,№56-1 від 06.06.2012 р., копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.25,26).

Наведені обставини, також відображені у довідці про проведення перевірки Тернопільського управління виробничо-технічної комплектації державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат»на предмет дотримання чинного законодавства з питань оренди державного майна від 08.06.2012 року, докази, що спростовують викладене в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що спірний правочин (договір), вчинений відповідачами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме заснованого на відносинах, пов'язаних з орендою нерухомого державного майна, а відтак є удаваними.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" за удаваним правочином ( стаття 235 ЦК ) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають із змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Документальними доказами у справі встановлено, що в ході проведеної перевірки виявлено факт надання відповідачу-1 в користування, за плату, на строк до 31 грудня 2012 року, під виглядом договору зберігання, частину зварювального цеху площею 430 кв. м. для його використання у підприємницькій діяльності, тобто фактично на умовах оренди. Однак, всупереч встановлених вимог чинного законодавства, відповідачем-2 не дотримано процедури, передбаченої для укладення такого виду договорів.

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що відповідач-2 у справі - Державне підприємство "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" є юридичною особою державної форми власності. Згідно з довідками Тернопільського управління виробничо-технічної комплектації ДП "Івано -Франківський військовий ліс промкомбінат" № 56-1 від 06.06.2012 року, майно управління (зокрема будівлі) перебувають на його балансі і є державною власністю.

Згідно приписів статті 287 Господарського кодексу України єдиними орендодавцями державного майна - цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.

Статтею 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що відносини щодо оренди державного майна регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із статтями 9,11 вищевказаного закону, укладенню договору оренди передує оцінка об'єкта оренди, яка здійснюється комісіями, до складу якої входять уповноважені особи Міністерства оборони України або іншого органу та регіонального відділення Фонду державного майна України.

Поряд із цим ч. 7 статті 9 наведеного Закону зазначено, що для об'єктів, які перебувають у державній власності, необхідно проводити конкурс, згідно порядку, що визначений Фонду Державного майна України.

Згідно п. 17 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 "Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна" , у разі, коли орендодавцем є ФДМУ чи його регіональне відділення орендна плата за нерухоме майно державних підприємств спрямовується в розмірі 70% до державного бюджету, 30% державному підприємству, на балансі якого знаходиться орендоване майно.

Таким чином, недотримання вказаних норм законодавства спричиняє збитки державі у розмірі не отриманої орендної плати (чи плати за користування вказаним майном), яка у випадку дотримання вимог законодавства з питань оренди та користування державним майном надходила б до Державного бюджету України.

Окрім того, під час укладання спірного договору не дотримано приписів ч. 2 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" , а саме не вказані наступні істотні умови договору оренди: Забезпечення виконання зобов'язання; порядок використання амортизаційних відрахувань; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди, які встановлені Законом та повинні бути відображені в таких видах договорів.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано та за наявності достатніх правових підстав, дійшов висновку про те, що під час укладання договору №6 від 01.02.2012 року, сторонами були порушені загальні вимоги, додержання яких є обов'язковою умовою чинності правочину, закріпленою статтею 203 ЦК України , а саме: на порушення вимог ч.1 статті 203 ЦК України укладені договори суперечать актам цивільного законодавства України, зокрема, статей 5 , 9 , 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ст. 287 ГК України , а відтак позовні вимоги у даній справі задоволені підставно.

Більше того, дослідженням документальних доказів у справі встановлено, що відповідач з метою спростування позовних вимог у даній справі, у відзиві на позовну заяву (а.с.28) визнав, що укладений між відповідачами договір №6 від 01.02.2012 року за своєю правовою природою є договором оренди та відповідає вимогам чинного законодавства. При цьому, вказує, що відповідач-1 заборгованості по орендній платі немає, а сторони помилково, при укладенні договору №6 від 01.02.2012 року, не вказали, що зазначений договір є договором оренди. Одночасно, наведене спростовує доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Тернопільської області від 01.10.2012 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Окрім того, з підстав, визначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2012 року, зобов'язано скаржника надати суду, зокрема, належним чином оформлені докази доплати та зарахування судового збору на рахунок, відкритий для зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України за подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного господарського суду.

Однак, апелянт зазначеної вимоги суду не виконав, належним чином оформлені докази доплати та зарахування судового збору за подання апеляційної скарги не подав.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", скаржник зобов'язаний сплатити судовий збір -50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру -50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

А тому, враховуючи те, що судовий збір в розмірі 268,25 грн., сплачений скаржником згідно із квитанцією № 5 від 18 жовтня 2012 року за подання апеляційної скарги, є значно меншим за розмір судового збору, встановлений чинним законодавством, виходячи із апеляційних вимог у даній справі, колегія суддів дійшла висновку, що несплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 268,25 грн. слід стягнути із відповідача-1.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу СПД-ФО ОСОБА_2, м. Тернопіль залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 01.10.2012 року у справі №10/14/5022-579/2012 залишити без змін.

3. Стягнути із СПД-ФО ОСОБА_2, м. Тернопіль 268,25 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити місцевому господарському суду видати наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

6. Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Тернопільської області.

Повний текст постанови складено 13.12.2012 року

Головуючий суддя Юрченко Я. О.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Данко Л.С.