Рішення

від 27.11.2012 по справі 5023/4396/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2012 р.Справа № 5023/4396/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Доленчука Д. О.

при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Енергоремонт-2000", м. Харків до ПАТ "Турбогаз", м. Харків простягнення 166450,81 грн.

за участю представників :

позивача - Гаврильченко Ю.О. за довіреністю № б/н від 20.01.2012 р.

відповідача - Купріянов Б.А. за довіреністю № 03ок/14 від 03.07.2012 р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергоремонт-2000" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Турбогаз" (відповідач) про стягнення з відповідача на свою користь суми основного боргу за договором поставки продукції № 39/11 від 15.09.2011 р. у розмірі 35000,00 грн.; 127400,00 грн. пені; 3500,00 грн. штрафу та 550,81 грн. 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач - ПАТ «Турбогаз» в порушення п. 1.3., п. 4.3.2. договору не виконав власних договірних грошових зобов'язань з оплати остаточної вартості переданого у власність Гідродинамічного сепаратора ГДС-50, здійснивши при цьому прострочення платежу у розмірі 35000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області по справі від 16.10.2012 р. розгляд справи було відкладено на 22.11.2012 р. о 10:20.

Представники сторін до початку судового засідання призначеного на 22.11.2012 р., через канцелярію господарського суду 22.11.2012 р. за вх. № Д 1064/12, надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу, яка судом була задоволена.

Представник відповідача, через канцелярію господарського суду 19.11.2012 р. за вх. № 18977, надав заперечення на позовну заяву, які господарським судом залучені до матеріалів справи. Згідно заперечень представник відповідача просив суд припинити провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

У судовому засіданні призначеному на 22.11.2012 року була оголошена перерва до 27.11.2012 року о 12:30.

Представники сторін до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 27.11.2012 р. за вх. № Д 1084/12, надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Представник відповідача, через канцелярію господарського суду 26.11.2012 р. за вх. № 19578, надав заперечення на позовну заяву (додаткові), які господарським судом залучаються до матеріалів справи. Згідно заперечень представник відповідача просив суд припинити провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмету спору. При цьому представник відповідача вказував, що факти постачання продукції та приймання продукції представником ВТК відповідача не мали місце, а сам акт приймання продукції представником ВТК від 06.03.2012 р. підписано від імені відповідача неналежною особою під впливом омани, а продукція, що виготовлена позивачем не відповідає вимогам конструкторської документації відповідача, не сертифікована відповідно п.3.6. договору № 39/11, з неналежно оформленим паспортом, що не надає можливості використовувати її по прямому призначенню, оскільки не є продукцією в розумінні умов договору, тобто не була поставлена.

У судовому засіданні призначеному на 27.11.2012 року о 12:30 була оголошена перерва до 15:00.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

15 вересня 2011 року між сторонами був укладений договір поставки продукції № 39/11 (надалі - договір).

Згідно умов договору, позивач (виконавець) зобов'язувався виготовити згідно конструкторської документації Гідродинамічний сепаратор ГДС-50 (продукція), а відповідач (замовник) прийняти та оплатити продукцію на умовах договору.

04 січня 2012 року між сторонами була укладена додаткова угода № 1 до договору поставки продукції № 39/11 від 15 вересня 2011 року, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом. 3.3. договору було передбачено, що право власності на продукцію переходить від виконавця до замовника в момент підписання сторонами накладної на відпуск продукції.

Згідно п. 4.1. договору ціна на продукцію визначається специфікацією № 1 (додаток № 1 договору), яка є твердовизначеною та перегляду не підлягає.

Відповідно до п.4.2. договору загальна вартість продукції складає 400000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% 66666,67 грн.

За умовами п. 4.3.1. договору авансовий платіж в розмірі 50% здійснюється на протязі 5-ти календарних днів з моменту підписання договору.

Відповідно до п. 4.3.2. договору проміжний платіж в сумі 125000,00 грн. здійснюється в строк до 01 березня 2012 року. Остаточний платіж в сумі 35000,00 грн. здійснюється не пізніше 20 березня 2012 року.

Відповідно п.3.1. договору поставка продукції здійснюється не пізніше 7 календарних днів з моменту здійснення проміжного платежу.

Згідно з п.5.2. договору здача-приймання продукції виконується з участю представників ВТК замовника на території виконавця і оформлюється шляхом підписання сторонами накладної на відпуск продукції та технічного акту здачі-приймання продукції.

Умовами розділу 5 договору поставки була передбачена можливість складання між сторонами двухстороннього акту щодо не відповідності кількості, комплектності та якості продукції вимогам договору (п.5.6. договору), складення між сторонами двухстроннього рекламаційного акту у разі виявлення у поставленій продукції прихованих недоліків (дефектів) (п.5.7. договору) та складання між сторонами двухстроннього рекламаційного акту у разі виявлення у поставленій продукції прихованих недоліків (дефектів) на протязі гарантійного терміну (п.5.10. договору).

При цьому, у п. 5.7. договору зазначалося про те, що про виявлення прихованих недостатків (дефектів) відповідач повідомляє позивача на протязі 2-х календарних днів з моменту виявлення.

З матеріалів справи вбачається, й сторонами не заперечується факт того, що відповідачем загалом було перерахована позивачу 365000,00 грн. в рахунок оплати продукції за договором. Так, проміжуточний платіж у розмірі 125000,00 грн. був сплачений відповідачем позивачу 29.02.2012 р.

Судом встановлено, що позивачем у відповідності з умовами договору було передано у власність відповідача Гідродинамічний сепаратор ГДС-50 вартістю 400000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 34 від 01 березня 2012 року та довіреністю № 250 від 01.03.2012 р. Крім того, між сторонами відповідно до умов договору був складений акт приймання продукції ВТК відповідача від 06.03.2012 р. у яком зазначалося, що даний акт складено про те, що Гідродинамічний сепаратор ГДС-50, виготовлений позивачем за договором прийнятий представником ВТК відповідача та підлягає відвантаженню на адресу відповідача.

Разом з цим, господарський суд зазначає, що посилання відповідача на те, що даний акт був складений представником відповідача під впливом омани не підтверджується матеріалами справи, у зв'язку з чим дані посилання не можуть бути прийняти судом до уваги.

Крім того, суд зазначає, що у відповідності з умовами договору між сторонами не були складені будь-які двухсторонні або рекламаційні акти щодо виявлення у поставленій продукції недоліків, а з листа позивача № 45 від 20.03.2012 р. вбачається, що у присутності представників позивача представники відповідача відмовилися проводити відповідні гідровипробування поставленої за договором продукції, у зв'язку з необхідністю складання з ініціативи відповідача відповідного рекламаційного акту.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які висновки експертів щодо недоліків даної продукції.

Щодо акту № 101 приймання обладнання від 19.03.2012 р., складеного за участі представників відповідача та ТОВ "МОГ Україна", та акту відповідача від 16.03.2012 р., суд зазначає, що дані акти не можуть бути належними доказами по справі, у зв'язку з тим, що вони мають однобічний характер, оскільки були складені без участі представників позивача, та тим, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження повноважень представника ТОВ "МОГ Україна" на складання такого роду актів.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем не надано до суду будь-яких доказів того, що ним здійснюються певні заходи щодо повернення позивачу відповідної продукції за договором та повернення йому сплачених позивачу грошових коштів.

З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що позивачем були виконанні умови договору належним чином, а відповідачем в порушення умов договору не був сплачений позивачу остаточний платіж за поставлену йому продукцію у розмірі 35000,00 грн.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що сума основного боргу у розмірі 35000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а посилання відповідача щодо припинення провадження у справі не можуть бути прийняти судом до уваги.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Отже, розмір пені залежить від тривалості прострочення боржником виконання грошового зобов'язання та, згідно вимог законодавства, не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період прострочення.

При цьому, суд зазначає, що така ж правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 5011-20/2947-2012.

Пунктом 7.3. договору було передбачено, що у разі порушення відповідачем строків оплати продукції, передбачених п. 4.3.2. договору, відповідач сплачує позивачу за кожний день прострочення пеню у розмірі 2% від суми простроченого платежу.

Враховуючи вищевикладене та те, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, господарським судом була перерахована пеня за визначений позивачем період згідно вимог законодавства та встановлено, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 2611,61 грн.

Пунктом 7.7. договору була передбачена сплата штрафу у розмірі 10% від вартості не виконаного зобов'язання з винної сторони. Отже, сума штрафу у розмірі 3500,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного, сума 3% річних у розмірі 550,81 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу за договором поставки продукції № 39/11 від 15.09.2011 р. у розмірі 35000,00 грн.; 2611,61 грн. пені; 3500,00 грн. штрафу та 550,81 грн. 3% річних, всього - 41662,42 грн.

Враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму судового збору у розмірі 832,26 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, статтями 509, 526, 530, 549, 611, 625, 628, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Турбогаз" (61003, м. Харків, Червонозаводський район, пров. Дубового, буд. 6/4, код ЄДРПОУ 00158787, р/р № 26006301018612 в Відділенні № 3705 ПАТ «БАНК ФОРУМ» МФО 322948) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоремонт-2000" (61010, м. Харків, Червонозаводський район, вул. Першої Кінної Армії, буд. 101-А, код ЄДРПОУ 30883960, п/р № 26008301815879 в філії ПАТ «ПІБ» м. Харкова, МФО 351458) суму основного боргу за договором поставки продукції № 39/11 від 15.09.2011 р. у розмірі 35000,00 грн.; 2611,61 грн. пені; 3500,00 грн. штрафу; 550,81 грн. 3% річних та суму судового збору у розмірі 832,26 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 03.12.2012 р.

Суддя Доленчук Д. О.