Ухвала

від 05.12.2012 по справі 2а-12041/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12041/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"05" грудня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Ісаєнко Ю.А.,

при секретарі: Блажієвській А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2012 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Норд-Лайн»»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби України про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Норд-Лайн»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС України про скасування податкового повідомлення-рішення від 14 травня 2012 року № 119/22-222.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС України подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення та скасував його. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію, з огляду на слідуюче.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з метою підтвердження взаємовідносин позивача з ТОВ «Компанія ТПВ»за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, а саме занижено податок на додану вартість на загальну суму 168991,00 грн.

Наведені обставини послужили підставою для прийняття спірного податкового повідомлення рішення від 14 травня 2012 року № 119/22-222, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 211239,00 грн. (з них штрафні (фінансові) санкції у розмірі 42248,00 грн.).

Так, 12 вересня 2011 року між ТОВ «Норд-Лайн»та ТОВ «Компанія ТПВ»укладено договір купівлі-продажу №12/09/01, за яким ТОВ «Компанія ТПВ»зобов'язується поставити ТОВ «Норд-Лайн»продукцію, яку останні повинні прийняти та оплатити.

Факт поставки позивачу м'ясопродуктів підтверджується видатковими накладними за період з вересня по грудень 2011 року на загальну суму 1113946,00 грн. В тому числі на адресу позивача були виписані податкові накладні на загальну суму 1113946,00 грн., у тому числі податок на додану вартість -168991,00 грн.

Відповідач посилається на неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача - ТОВ «Компанія ТПВ», а також, що контрагентами цього товариства є підприємства з ознаками фіктивності, тому податкові накладні, виписані ТОВ «Компанія ТПВ»не можуть підтверджувати правомірність формування податкового кредиту ТОВ «Норд-Лайн».

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Норд-Лайн»здійснює діяльність у сфері роздрібної та оптової торгівлі м'ясом та м'ясопродуктами.

Матеріалами справи також підтверджується факт реалізації товару, отриманого позивачем за зазначеним вище договором третім особам: Городищенському холодильному комбінату Черкаської облспоживспілки, ПО «Коростенське виробничо-торгівельно-заготівельне підприємство», ПрАТ «Ковельські ковбаси», ТОВ «Консегна». Дана обставина підтверджується відповідними договорами.

Відповідно до пп. 14.1.27. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). До складу витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

За пп. 139.1.9. п. 139.1. ст.139 Податкового кодексу України, не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Виходячи з положень пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно п.198.1, п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Виходячи з положень п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

У відповідності з п. 201.10. ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні належним чином оформленні первинні документи.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Приймаючи до уваги вищевикладене, а також зважаючи на те, що в матеріалах справи наявні податкові накладні, належно оформлені контрагентом, який на момент їх видачі знаходився в Єдиному державному реєстрі, був зареєстрованим платником податку на додану вартість, колегія суддів вважає правомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами операцій поставок від ТОВ «Компанія - ТПВ»та заявлення позивачем суми ПДВ у розмірі 168991,00 грн. до бюджетного відшкодування. В свою чергу, відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача за вищевказаними спірними господарськими операціями свідчить про протиправність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі у розмірі 42248,00 грн.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Судом першої інстанції правомірно зауважено, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Так, в акті перевірки відповідач аналізує договірні відносини між контрагентами позивача та їх контрагентами і постачальниками.

Колегія суддів також погоджується з позицією суду першої інстанції, що порушення контрагентом-постачальником податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Окрім того, виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року .

Судом першої інстанції правомірно зауважено, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача -ТОВ «Компанія ТПВ»- були зареєстровані як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Укладаючи угоду із своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента договору: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо.

Необхідно зауважити, що позивачем були вчинені всі необхідні дії, починаючи з укладання договору та проведення оплати товару до реалізації його контрагентам. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності»здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірне податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом передчасно.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про безтоварність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, орган державної податкової служби не наділений правом самостійно визначати сумнівність чи фіктивність правовідносин, їм надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, … (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»).

Тому податкова інспекція має право звернутися до суду з метою визнання правочину недійсним, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби України -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Ісаєнко Ю.А.

Повний текст ухвали виготовлено 10.12.2012 року.