Постанова

від 25.10.2012 по справі 2а-2313/12/0970

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2012 р. Справа № 2а-2313/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Скільського І.І.

при секретарі Бурда М.Р.

за участю:

представників позивача -Пасенка С.А., Кацевича В.К., Савчука О.Є.,

представника відповідача -Токара В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "555"

до відповідача: Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення №000063220 від 18.07.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "555" (далі-позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області Державної податкової служби (далі-відповідач), про скасування податкового повідомлення-рішення №000063220 від 18.07.2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем здійснено планову виїзну перевірку ТзОВ «555» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року. За результатами перевірки складено акт №98/22-0/25073164 від 09.04.2012 року. Не зважаючи на обґрунтовані доводи позивача, викладені в письмовому запереченні №42 від 19.04.2012 року, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 28.04.2012 року форми «Р» №000023220, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 57847,00 грн., в тому числі штрафна санкція в сумі 6304,00 грн. Зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржене позивачем. За результатами розгляду скарги Державною податковою службою в Івано-Франківській області прийнято рішення за №1042/10/10-315/134/454 від 10.07.2012 року, згідно якого зроблено висновок про часткову незаконність винесеного податкового повідомлення-рішення Калуської ОДПІ від 28.04.2012 року №000023220 в частині визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість за штрафною санкцією в сумі 3151,5 грн. Керуючись вказаним рішенням Калуською ОДПІ прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 18.07.2012 року за №000063220, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 51543,00 грн., основного платежу та 3152,00 грн. штрафних санкцій. З винесеним податковим повідомленням-рішенням від 18.07.2012 року № 000063220 та висновками, викладеними в акті перевірки щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, ТзОВ «555» не згідне з огляду на те, що його винесено без урахування фактичних обставин, з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню. Як зазначено податковим органом в акті перевірки, донарахування платежу з податку на додану вартість обґрунтовано тим, що позивачем порушено п. 198.3, п.198.6 ст.198. п.201.4. п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, які законодавчо визначають порядок формування податкового кредиту з договірної (контрактної вартості), вимоги щодо реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, порядок визначення розміру податкового кредиту, а також, на думку податкового органу, мало місце вчинення між ТзОВ «555» та ТзОВ «Алтваінвест» нікчемних правочинів, які не створюють юридичних прав, обов'язків та відповідно не мають правових наслідків. Позивач вважає таку позицію податкового органу помилковою, виходячи з наступного. Позивач зазначає, що згідно укладеного між ТОВ «555» (покупець) та ТОВ «Алтваінвест» (продавець) Договору №04-04/2011 від 04.04.2011 року на придбання шкіряного напівфабрикату Вет-Блу, ТОВ «555» отримало від ТОВ «Алтваінвест» згідно відпускних документів (накладних, податкових накладних) та даних бухгалтерського обліку шкіряний напівфабрикат Вет-Блу на загальну суму 307024,64 грн., у т.ч. ПДВ - 51170,77 грн. Крім того, 29.04.2011 року ТОВ «555» придбало у ТОВ «Алтваінвест» напівфабрикат із шкір Вет-Блу ВРХ згідно накладної № PH-0000023 у кількості 4210 кг на суму 601197,10 грн. Відповідно до укладеного між ТОВ «555» та ТОВ «Західресурс» Договору комісії №005/2011 від 04.05.2011 року та згідно акту приймання-передачі, весь придбаний напівфабрикат Вет-Блу передано комісіонеру, а пізніше 20.05.2011 року згідно вантажно-митної декларації №206040000/2011/001883 напівфабрикат було реалізовано для фірми «CONCERIA PEGASO S.p.A» (Італія)/ фірма «LAMAR GROUP LIMITED» (New Zealand). Підтвердженням обґрунтованості здійснення господарського зобов'язання, зокрема щодо отримання напівфабрикату Вет-Блу від ТОВ «Алтваінвест» є прихідні накладні, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV та приписів Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, які підтверджують факт отримання цього товару від постачальника, а також наявність фактів продажу його за межі митного кордону України. Вказане свідчить про те, що договори, укладені між ТзОВ «555» та ТзОВ «Алтваінвест», відповідають усім критеріям реальності та легітимності, які передбаченні для господарських договорів поставки, а господарська операція (її зміст та обсяг), повністю підтверджена необхідними первинними документами, і тому висновки податкового органу в акті перевірки про неможливість ТОВ «555» реального здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Алтваінвест» та нікчемність цих правочинів, є безпідставними, ґрунтуються виключно на припущеннях перевіряючих, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування. Позивач зазначає, що висновки податкового органу про те, що договори, укладені між ТОВ «555» та ТОВ «Алтваінвест» є нікчемними та такими, що порушують публічний порядок і суперечать інтересам держави та суспільства, є недоведеними та безпідставними, зроблені із перевищенням компетенції податкового органу, оскільки нормами цивільного законодавства чітко визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Позивач вважає, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Щодо бездоказовості та необґрунтованості тверджень відповідача про здійснення Товариством нікчемних правочинів (договорів) позивач зазначив, що відносини між ТОВ «555» та ТОВ «Алтваінвест» досліджені відповідачем повністю, господарська операція повністю підтверджена первинними документами, які відповідачем перевірені без жодних зауважень. Проте, відповідач, обґрунтовуючи винесення оскаржуваного рішення, вказує на ті чи інші недоліки постачальників попередніх ланок, таких як ПП «Стегарт», ТзОВ «Укрдрім», відсутність відповіді на ті чи інші запити інших ДПІ, періодичною неможливістю встановлення місцезнаходження та інше, і в подальшому відповідальність за такі недоліки покладає на Товариство. Позивач вказує на те, що такі припущення суперечать вимогам Податкового кодексу України, Конституції України, оскільки лише формальне посилання відповідача на можливі порушення, які допущені постачальниками попередніх ланок, не мають безпосередніх наслідків для Товариства, як кінцевого покупця товару. Позивач зазначив, що відповідач в акті перевірки міститься посилання на Акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Алтваінвест» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит у травні 2011 року». Зазначив, що відображення відповідачем в Акті про неможливість проведення перевірки суджень податкового органу про нікчемність проведених платником податків господарських операцій суперечить вимогам чинного законодавства України, яке не передбачає такого порядку дій суб'єкта владних повноважень.

Щодо законності формування ТзОВ «555» податкового кредиту, за результатами господарської операції із ТзОВ «Алтваінвест», позивач зазначив, що Товариством визначено розмір податкового кредиту за господарською операцією з ТзОВ «Алтваінвест» з чітким дотриманням норм Податкового кодексу України у повній відповідності до первинних документів, які її опосередковують. Також пояснив, що виходячи із визначення платників податку на додану вартість, будь-яка особа, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість не несе солідарної відповідальності за несплату чи часткову оплату іншими платниками податку до бюджету, а також навіть у випадках визнання нікчемними правочинів щодо поставки товару до їх постачальників. Тобто, кожне підприємство, яке є зареєстрованим платником податку на додану вартість, сплачує до бюджету лише позитивну різницю між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду, яка виникла за даними бухгалтерського та податкового обліку цього підприємства на підставі належним чином оформлених податкових накладних. Таким чином, ТОВ «555» сформовано податковий кредит за отриманим напівфабрикатом Вет-Блу від ТОВ «Алтваінвест» у травні 2011 року на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських, податкових та юридичних документів, жоден з яких у судовому порядку нечинним чи недійсним не визнавався, тобто в чіткій відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

На підставі наведеного позивач просив суд податкове повідомлення-рішення Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби №000063220 від 18.07.2012 року, яким визначено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 51543,00 грн. основного платежу та 3152,00 грн. штрафних санкцій, скасувати.

Заявою від 17.10.2012 року позивач зменшив позовні вимоги та просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби №000063220 від 18.07.2012 року частково, в частині донарахування ТзОВ «555» податку на додану вартість в розмірі 51171,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 3151,50 грн.

Представники позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 17.10.2012 року та поданих додаткових мотивів до позову від 25.10.2012 року. Просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях, що містяться в матеріалах справи (а.с.159-161). Просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши подані докази, судом встановлено наступне.

Товариство з обмежено відповідальністю «555» 06 лютого 1998 року зареєстроване розпорядженням міського голови м.Калуш Івано-Франківської області, як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, включене в ЄДРПО України та являється платником податку на додану вартість.

В судовому засіданні встановлено, що працівниками Калуської ОДПІ Івано-Франківської області Державної податкової служби проведена планова виїзна перевірка ТзОВ «555» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року, про що складено акт № 98/22-0/25073164 від 09.04.2012 року.(а.с.24-95).

Проведеною перевіркою встановлено порушення ТОВ «555» 1. п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1, 5.2.5, п.5.2, п.п.5.3.3, 5.3.9 п.5.3, п.п.5.4.2., 5.4.8 п.5.4, п.п.5.5.1 п. 5.5 ст.5, п.п.7.3.3, 7.3.5 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року №283/97-ВР із змінами та доповненнями, п.п. 14.1.11, 14.1.37 п.14.1 ст.14, п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.п.138.10.2, 13810.4, п. 138.10, п.138.12 ст.138, п.п.139.1.12, п.139.1 ст. 139, п.3, 6 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2011року в сумі 3 435 грн., за ІІ квартал 2011 року в сумі 2522195 грн., за ІІ-ІІІ квартали 2011 року в сумі 2622746грн., за ІІ-ІV квартали 2011 року в сумі 2622746 грн., занижено податок на прибуток за ІІ-ІV квартали 2011 року в сумі 604 грн; 2. неможливість ТОВ «555» реального здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Алтваінвест», щодо придбання шкіряного напівфабрикату, його подальшої реалізації покупцям, порушення ч.1, 5 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, прийнято до виконання та виписано документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам; 3. п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого: 1. занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в загальній сумі 51543,00 грн. в тому числі за січень 2011 року - в сумі 372 грн., травень 2011 року - в сумі 38565 грн., серпень 2011 року - в сумі 12062 грн., вересень 2011 року - в сумі 544 грн.; 2. завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за: травень 2011 року на суму 5431 грн., червень 2011 року на суму 18 037грн., липень 2011 року на суму 7175 грн., серпень 2011 року на суму 544 грн.

На підставі даного акту Калуською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 28.04.2012 року форми «Р» №000023220, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 57847,00 грн., в тому числі штрафна санкція в сумі 6304,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено в адміністративному порядку до ДПС України в Івано-Франківській області та ДПС України. Відповідно до рішення Державної податкової служби від Івано-Франківської області від 10.07.2012 року за №1042/10/10-315/134/454 (а.с.96-103), податкове повідомлення-рішення Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області № 000023220 від 28.04.2012 року, частково визнано незаконним, в частині визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість за штрафною санкцією в сумі 3151,5 грн.(6304грн. - 3151,5 грн.).

На підставі акту перевірки та керуючись рішенням ДПС в Івано-Франківській області, Калуською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 000063220 від 18.07.2012 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 51543,00 грн. - за основним платежем та 3152,00 грн. за штрафними санкціями (а.с.23).

Відповідно до дослідженого в судовому засіданні акту перевірки в основу висновків відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин між ТОВ «555» та ТОВ «Алтваінвест», лягли обставини, встановлені та відображені в Акті ДПІ у м. Івано-Франківську № 748/23-3/36997677 від 06.02.2012 року, «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Алтваінвест» (код ЄДРПОУ 36997677) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит у травні 2011 року», яким встановлено порушення, зокрема - порушення ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Алтваінвест» при придбанні та продажу товарів (послуг).

До наведених висновків податковий орган дійшов не зважаючи на факт наявності оригіналів всіх первинних документів у позивача. При цьому відповідач стверджує, що проведеними заходами встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «Алтваінвест» господарських операцій направлених на настання наслідків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів. Тобто, укладаючи відповідні правочини, його сторони не мали на меті досягнути якихось певних результатів, що наче б то є свідченням їх спрямування на незаконне заволодіння державним майном та суперечить інтересам держави і суспільства, а також порушує публічний порядок а тому у відповідності до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Однак, суд не погоджується з такими висновками податкового органу, про нікчемність угод між позивачем та ТОВ «Алтваінвест» з огляду на наступне.

Судом встановлено, що між ТОВ «555» та ТОВ «Алтваінвест» укладено договір купівлі-продажу № 04-04/2011 від 04.04.2011 року, предметом якого є придбання позивачем шкіряного напівфабрикату Вет-Блу на загальну суму 307024,64 грн., у тому числі ПДВ - 51170,77 грн. (а.с.104).

Крім того, 29.04.2011 року ТОВ «555» придбало у ТОВ «Алтваінвест» напівфабрикат із шкір Вет-Блу ВРХ згідно накладної № PH-0000023 у кількості 4210 кг на суму 601197,10 грн.(а.с.107).

Прийняття товару сторонами оформлено актом приймання-передачі від 16.05.2011 року (а.с.112).

Оплату придбаного товару позивач здійснив відповідно до платіжних доручень: №52 від 08.07.2011 року, №53 від 11.07.2011 року, №12.08.2011 року (а.с.118-120).

Відповідно до укладеного між ТОВ «555» та ТОВ «Західресурс» Договору комісії №005/2011 від 04.05.2011 року (а.с.109) та згідно акту приймання-передачі весь придбаний напівфабрикат Вет-Блу передано комісіонеру.

Відтак 20.05.2011 року згідно вантажно-митної декларації №206040000/2011/001883 (а.с.18, II том) напівфабрикат було передано для реалізації за межі митної території України для фірми «CONCERIA PEGASO S.p.A» (Італія)/ фірма «LAMAR GROUP LIMITED» (New Zealand). Доставку цього товару здійснювало ТОВ «Транс-Захід» (м.Долина, Івано-Франківська область) автомобілем д.н.з. НОМЕР_1, що підтверджується товарно-транспортною накладною ААК №1 від 16.05.2011 року (а.с.117).

Аналізуючи представлені ТОВ «555» первинні документи суд приходить до висновку, що вони повністю по формі та змісту відповідають вимогам чинного законодавства України.

Вищенаведені фактичні обставини справи доводять факт придбання товару позивачем у ТзОВ «Алтваінвест» та використання його у власній господарській діяльності з метою одержання прибутку шляхом експорту через комісіонера за межі митної території України.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК повинна враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Підставою нікчемності правочину могла б виступати обставина недотримання вимоги щодо обов'язкової державної реєстрації правочину або його нотаріального посвідчення щодо передбачено статтями 209 та 210 Цивільного Кодексу України. Така нікчемність зазначених правочинів, наприклад, прямо передбачена статтею 220 ЦК України.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказаний правочин недійсним судом не визнавався, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що наведений правочин був спрямований саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить.

Слід також зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Таким чином, законодавець розмежовує поняття «порушення публічного порядку» та «недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам». Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

У висновках викладених у акті перевірки № 98/22-0/25073164 від 09.04.2012 року не тільки не міститься таких посилань, а й не доводиться умислу позивача на порушення публічного порядку, не міститься посилань і на те, в чому таке порушення полягає.

В постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним».

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Висновки акту перевірки ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що вказаний правочин суперечить інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

В судовому засіданні встановлено, що господарські операції за договором позивача з ТзОВ «Алтваінвест» були реальними, фактично здійснені, було досягнуто певного запланованого та фактичного господарського ефекту та наслідків. Наявність факту поставки товару заперечує висновки викладені в акті перевірки контролюючих органів.

В матеріалах справи наявні податкова накладна №2 від 16.05.2011 року, видаткова накладна від 16.05.2011 року №РН-0000032, платіжне доручення №52 від 08.07.2011 року, платіжне доручення №53 від 11.07.2011 року, платіжне доручення №77 від 12.08.2011 року; рахунок (invoice) №19 від 16.05.2011 року; вантажно-митна декларація від 29.05.2011 року №206040000/2011/001883; міжнародна товарно-транспортна накладна від 16.05.2011 року, що підтверджує реальність укладених правочинів та наявність дій про їх виконанню.

Судом встановлено, що і позивач, і його контрагент на час укладання правочину, були зареєстровані як платники ПДВ. Вказані обставини також не заперечується відповідачем у справі.

Спірна сума податкового кредиту з податку на додану вартість відображена позивачем в податковій декларації в розрізі контрагентів, що також не заперечується представником відповідача.

Зазначені вище правові позиції висловлені в ухвалах Вищого адміністративного суду України по справі №К-27958/10 від 28.04.2011 року, по справі №К-16801/07 від 11.08.2010 року та по справі №К-20514/08 від 03.11.2010 року.

Згідно п.201.8. ст.208 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених пп. 201.4, 201.7, 201.10 свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем в податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його оподатковуваних операціях, має юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 183 Податкового кодексу України.

Як уже зазначалось судом контрагент позивача ТзОВ «Алтваінвест» мав право на виписку податкових накладних, оскільки на момент видачі таких був зареєстрований платником ПДВ.

У пункті 180.1 статті 180 Податкового кодексу України платника податку визначено як будь-яку особу, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1 статті 200 Податкового кодексу України).

Пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно із пунктом 203.2 статті 203 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Не виконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України при вирішенні спорів цієї категорії (постанови Верховного Суду України від 09.09.2008 року у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 року у справі № 21-573во10).

Вказані рішення касаційного суду узгоджуються і з практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Висновки відповідача про нікчемність правочину позивача з ТзОВ «Алтваінвест» та відсутністю поставки товару (робіт, послуг) від останнього, є помилковими, не відповідають фактичним обставинам і спростовуються зібраними по справі доказами.

З урахуванням викладеного, судом до уваги не беруться посилання відповідача на неправомірність включення ТзОВ «555» до складу податкового кредиту за травень 2011 року податку на додану вартість з вартості придбаних ним товарно-матеріальних цінностей у ТзОВ «Алтваінвест» з тих підстав, що цей контрагент здійснював діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість в травні 2011 року.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені ) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повно важення надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не надано доказів, які б спростовували встановлені судом обставини по справі.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з урахування поданої заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, а податкове повідомлення-рішення № 000063220 від 18.07.2012 року в частині донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «555» податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 51171,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3151,50 грн., - скасуванню.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Факт сплати позивачем до бюджету судового збору, підтверджується платіжним дорученням за №248 від 31.07.2012 року (а.с.2).

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення за №000063220 від 18.07.2012 року в частині донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «555» податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 51171,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3151,50 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "555" судовий збір в розмірі 543,00 гривень.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: /підпис/ Скільський І.І.

Постанова складена в повному обсязі 30.10.2012 року.