Постанова

від 27.06.2006 по справі 3/376-пн-05

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

3/376-ПН-05

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

27 червня 2006 р.                                                                                   № 3/376-ПН-05  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т.Б. Дроботової - головуючогоН.О. Волковицької Л.І. Рогач

за участю представників:

позивачаПасека В.І., дов. від 10.11.05р.

відповідачане з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми “Комплекс”          

на постановуЗапорізького апеляційного господарського суду від 23.03.2006 року

у справі№ 3/376-ПН-05 господарського суду Херсонської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми “Комплекс”

до Управління комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради

провизнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма “Комплекс” звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Управління комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради про визнання права спільної часткової власності за позивачем та управлінням комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради (згідно заяви № 3 від 28.11.05р. про виправлення описки) на нежитлове приміщення літера “А” площею 206,16кв.м., розташоване за адресою вул. Горького, 16 м. Херсона, визначивши частку кожного з них у праві власності в розмірі 94,59% за позивачем та 5,41% за відповідачем, мотивуючи позов статтями 41, 58 Конституції України, статтями 16, 179, 181, 183, 331, 355, 356, 392, 778, 786 Цивільного кодексу України, що визначають підстави та порядок набуття права власності.

Позов подано з огляду на право позивача вимагати відшкодування поліпшення орендованої речі, зробленої за згодою відповідача, в зв'язку з достроковим розірванням договору оренди нежитлового приміщення за рішенням суду та правом власності позивача на новостворену в результаті поліпшення орендованого майна річ.

11.01.2006р. позивач подав заяву № 3 про уточнення позовних вимог, в резолютивній частині якої просить стягнути з відповідача на його користь 117690грн. вартості поліпшень орендованого майна, які не можуть бути відокремлені, з огляду на дострокове розірвання договору оренди за рішенням суду на підставі статей 23, 26, 27, 29 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, статей 16, 525, 526 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 16.01.2006р. (суддя  Янковська І.Є.) у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі; у описовій частині рішення зазначено про звернення позивача із заявою від 11.01.06р. та про результати її розгляду; за висновком суду вказана заява  не відповідає вимогам статті 22 Господарського процесуального кодексу України, оскільки містить одночасно зміну як підстав, так і предмету позову; у задоволенні первісних позовних вимог відмовлено в зв'язку з недоведеністю позовних вимог та безпідставністю посилань відповідача на виникнення у нього права власності на майно, що було предметом оренди.

У задоволенні первісних позовних вимог судом відмовлено  з огляду на норми матеріального права, які визначають права орендаря на відшкодування вартості зроблених ним поліпшень чи на зарахування їх вартості в рахунок орендної плати, а не на набуття ним права власності на предмет оренди.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 23.03.2006р. (головуючий суддя –Антонік С.Г., Шевченко Т.М., Кагітіна Л.П.) рішення місцевого суду залишено без змін з мотивів його відповідності нормам чинного законодавства, зокрема, нормам процесуального права, що визначають порядок розгляду клопотань сторін та фіксації результатів такого розгляду.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Відповідач зазначає про порушення судами статей 22, 82, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ними було винесено рішення щодо позовних вимог, від яких позивач відмовився у встановленому порядку та безпідставно відмовлено у прийнятті заяви про уточнення позовних вимог за відсутності підстав, передбачених статтею 62 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надав та не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.  

Заслухавши доповідь судді –доповідача, та пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, позивачем було укладено договір оренди нежитлових приміщень від 01.07.1992р. та від 02.03.1995р., з додатковою угодою від 01.02.2004р.; рішенням господарського суду Херсонської області від 27.09.2004р., яке набуло чинності у встановленому законодавством порядку, вказаний договір оренди достроково розірвано та задоволено вимоги про виселення ВКФ “Комплекс”.

         Приймаючи судове рішення, господарський суд Херсонської області виходив зі змісту первісних позовних вимог, зазначених у позовній заяві, та дійшов висновку про їх безпідставність за відсутності передбачених законодавством підстав для виникнення у позивача права   спільної часткової власності; водночас судом не прийнято до розгляду заяву позивача, подану до прийняття рішення у даній справі, щодо зміни позовних вимог з мотивів одночасної зміни ним предмету та підстав позову, що суперечить  вимогам статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

          Апеляційною інстанцією рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на відсутність процесуальних порушень місцевого господарського суду при розгляді заяви позивача про уточнення позовних вимог.

Натомість судова колегія не погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів з наступних підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

За частиною 1 статті 111 10  Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі  змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього кодексу, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

При цьому предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, що кореспондує зі способами захисту порушеного права; натомість підстава позову –це  фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача, зміна підстави позову –це зміна обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача.

Таким чином, висновок місцевого та апеляційного господарських судів щодо одночасної зміни позивачем як предмету так і підстав звернення з позовом, не ґрунтується на аналізі фактичних обставин, якими підтверджуються первісні та змінені вимоги позивача, та положеннях статті 22 Господарського процесуального кодексу України.  

Враховуючи наведене, судова колегія прийшла до висновку, що в порушення ст. 43 ГПК України господарські суди першої та апеляційної інстанцій не розглянули в судовому процесі всебічно, повно і об'єктивно всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають за вище вказаних підстав.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа -  направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

         Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського  процесуального кодексу України,  Вищий  господарський  суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Комплекс” задовольнити повністю.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 23.03.2006 року у справі № 3/376-пн-05 господарського суду Херсонської області та рішення господарського суду господарського суду Херсонської області від 16.01.2006 року  скасувати.

         Справу направити на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Головуючий                                                                                  Т. Дроботова

Судді:                                                                                             Н. Волковицька

                                                                                                       Л. Рогач