Рішення

від 12.12.2012 по справі 2/92/2012/5003

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 грудня 2012 р. Справа № 2/92/2012/5003

за позовом :Товариства з обмеженою відповідальністю "Модуль-України" 32300, Хмельницька обл., м.Кам"янець-Подільський, пр. Грушевського, 1/14

до : Виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Нічлава" 21036, м. Вінниця, вул. Максимовича, 20

про стягнення 292 294,38 грн. заборгованості

Головуючий суддя Мельник П.А.

Cекретар судового засідання Віннік О.В.

Представники

позивача : Шумило А.О. - за довіреністю;

відповідача : Хабінець В.Б. - керівник ВКФ ТОВ "Нічлава".

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Модуль-України" до Виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Нічлава" про стягнення 292 294,38 грн. заборгованості за невиконання мирової угоди від 23.02.2012 р.

Ухвалою суду від 25.10.12 р. порушено провадження у справі № 2/92/2012/5003 та призначено засідання на 12.12.12 р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовільнити.

Представник відповідача проти заявлених вимог заперечував, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

22 липня 2008 року між Публічним акціонерним товариством "Модуль" та Виробничо Комерційною Фірмою у формі Товариства з обмеженею відповідальністю "Нічлава" було укладено Договір поставки № 1/08 від 22 липня 2008 та специфікацію до нього.до нього.

В результаті невиконання зобов'язань за договором з боку ТОВ ВКФ "Нічлава" виникла заборгованість в розмірі 581 441,81 грн.

23 лютого 2012 року між ПАТ "Модуль" та ТОВ ВКФ "Нічлава" було підписано мирову угоду, згідно із п.3.2. якої Відповідач повинен був повернути ПАТ "Модуль" заборгованість в наступному порядку:

- до 01 липня 2012 року у розмірі 290 720,90 грн.;

- до 01 жовтня 2012 року у розмірі 290 720,91 грн.

Вказана мирова угода була затверджена ухвалою Господарського суду Вінницької області від 28.02.12 року по справі № 3/63/2011/5003.

Згідно Договору про відступлення права вимоги № 21/096 від 20.03.2012 року ТОВ '"'Модуль" (позивач) було передано право вимоги за Договором № 1/08 від 22.07.2008 року.

У відповідності до п.1.1. Договору про відступлення права вимоги, ПАТ "Модуль" (первісний кредитор) передав, а ТОВ "Модуль-Україна" (новий кредитор) прийняв на себе право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за зобов'язаннями ВКФ у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Нічлава", передбаченими мировою угодою від 28 лютого2012 року, затвердженої господарським судом Вінницької області, укладеної між Публічним акціонерним товариством "Модуль" та ВКФ у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Нічлава".

Крім того, згідно із п.1.2. зазначеного договору Новий кредитор отримав право (замість первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання всіх зобов'язань за мирово. угодою.

Керуючись ст. 516 ЦК України позивач листом № 697 від 16.05.2012 року повідомив відповідача про зміну кредитора у зобов'язані.

Відповідач свої зобов зобов'язання, передбачені мировою угодою від 28 лютого 2012 року виконав частково, сплативши на рахунок позивача грошові кошти в сумі 290 720, 90 грн.

Решту заборгованості в розмірі 290 720, 90 грн. яка мала бути сплачена до 01 жовтня 2012 року відповідачем не сплачено по день звернення з позовом до суду.

За невиконання умов мирової угоди, позивачем відповідно до вимог чинного законодавства було нараховано відповідачу 262,84 грн. - 3% річних та 1310,63 грн. пені.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить іст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

В судовому засіданні судом встановлено, що відповідачем після звернення позивача з позовом до суду було погашено суму основного боргу в розмірі 290 720,91 грн., що вбачається із платіжного доручення № 577 від 18.10.12 р. на суму 50720,91 грн., платіжного доручення № 597 від 29.10.12 р. на суму 40000,00 грн. та платіжного доручення № 626 від 12.11.12 р. на суму 200000,00 грн. Таким чином відповідач повністю погасив заборгованість перед позивачем вже після звернення останнього з позовом до суду.

Як наголошено в п.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК ), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 290 720,91 грн., а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню згідно п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Разом з тим, судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з останнього 262,84 грн. - 3% річних та 1310,63 грн. пені в результаті чого дійшов наступних висновків.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Сторони в умовах мирової угоди (п.4.3.), яка затверджена судом, передбачили, що при простроченні платежу відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 310,63 грн. - пені заявлено правомірно та підлягають задоволенню в повному обсязі так як нараховані згідно вимог чинного законодавства та умов укладених договорів.

Поряд з цим, судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 262,84 грн. - 3% річних.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказане, вимоги позивача про стягнення з відповідача 262,84 грн. - 3% річних та 1310,63 грн. пені заявлено правомірно та підлягають задоволенню, оскільки надані позивачем розрахунки здійснені згідно вимог чинного законодавства.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з припиненням провадження у справі в частині стягнення 290 720,91 грн. - основного боргу по п.1-1 ст. 80 ГПК України.

При розподілі судового збору суд враховує наступне.

Відповідно до п.5 ч.1, ч.2 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

В п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.08.2011 року № 01-06/1175/2011 зазначено, що статтею 7 Закону врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду з поміж іншого у випадку припинення провадження у справі (частина перша статті 80).

Водночас в п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 року № 01-06/1625/2011 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір"" вказано, що згідно з частиною першою статті 7 Закону сплачена сума судового збору повертається у передбачених в цій частині випадках за ухвалою суду. Зазначене питання має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

На необхідності повернення судового збору у випадках припинення провадження у справі також наголошено в п.4.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в якому зазначено, що у вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що за змістом пунктів 4 і 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" припинення провадження у справі і залишення позову без розгляду тягнуть за собою повернення сплачених сум судового збору (за винятком випадку, коли позов залишено без розгляду в зв'язку з повторною неявкою представника позивача на виклик у засідання господарського суду, якщо таке нез'явлення перешкоджало вирішенню спору).

Виходячи з наведеного суд вважає за необхідне повернути позивачу сплачений ним судовий збір в сумі грн..

Беручи до уваги викладене та керуючись ст.ст.22, 33, 34, 43, 44, 49, п.11 ч.1 ст.80, ст.ст.86, 87, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610, 611, 612, 625, 692, 714 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 198, 231, 232, 275, 276 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 46, 47, 49, 75, п.1-1 ст. 80, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовільнити частково.

2. Стягнути з Виробничо- комерційної фірми у формі ТОВ "Нічлава" (21036, м.Вінниця, вул.Максимовича, 20, код ЄДРПОУ 30164678) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Модуль - Україна" (32300, Хмельницька область, м.Кам''янець - Подільський, пр.Грушевського, 1/14, код ЄДРПОУ 37863825) 262,84 грн. - 3% річних, 1310,63 грн. пені та 31,47 грн. судового збору.

3. Провадження у справі в частині стягнення 290 720,91 грн. основного боргу припинити згідно п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Модуль - Україна" (32300, Хмельницька область, м.Кам''янець - Подільський, пр.Грушевського, 1/14, код ЄДРПОУ 37863825) судовий збір в розмірі 5 814,43 грн. , сплачений згідно платіжного доручення № 2983 від 16.10.2012 року.

5. Дане рішення є підставою для повернення із Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю "Модуль - Україна" (32300, Хмельницька область, м.Кам''янець - Подільський, пр.Грушевського, 1/14, код ЄДРПОУ 37863825) судового збору в розмірі 5 814,43 грн. , сплаченого згідно платіжного доручення № 2983 від 16.10.2012 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи 2/92/2012/5003 (а.с.5, т.1).

6. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

7. Рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 17 грудня 2012 р.

Суддя Мельник П.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу 32300, Хмельницька обл., м.Кам"янець-Подільський, пр. Грушевського, 1/14

3 - відповідачу 21036, м. Вінниця, вул. Максимовича, 20