Ухвала

від 11.12.2012 по справі 2а-8986/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-8986/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"11" грудня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого -судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря Міщенко Ю.М., представника позивача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СПІК-ТАЙМ» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПІК-ТАЙМ»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дій та визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адмінстративного суду міста Києва від 11.09.2012 року у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі прозивач просить суд скасувати постанову з мотивів неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що взаємовідносини які виникли між ТОВ «СПІК-ТАЙМ» та ТОВ «Серво Лайн»спрямовані були на реальне настання правових наслідків, що у свою чергу підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку, а саме: податковими та видатковими накладними, рахунком фактурою та договором купівлі-продажу товарів, стверджує, що діяльність самого ж контрагента ТОВ «Серво Лайн»не є фіктивною та відповідає вимогам податкового законодавства. Відтак, вважає, що висновки викладені в акті перевірки контролюючого органу від 21.12.2011 року №728-23-2-32454164 є помилковими, а податкові повідомлення-рішення які прийняті на підставі даного акту є недійсними.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як свідчать обставини справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «СПІК-ТАЙМ»з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Серво Лайн»за червень 2011року, на підставі наступної інформації: декларації з податку на додану вартість за період червень 2011 року №9005278349 від 22.07.2011; додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів»до декларації з податку на додану вартість за червень 2011 року №9005278534 від 22.07.2011; декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ квартал 2011 року №9006386634 від 09.08.2011; повідомлення ТОВ «СПІК-ТАЙМ»№38 від 12.09.2011;акту №666/23-7/37047767 від 25.11.2011 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Серво Лайн»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавтсва; програмних продуктів «система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

В ході перевірки встановлено, що одним із факторів віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ є придбання товарів в ТОВ «Серво Лайн». Проте, про відсутність реальності вичинення такого правочину, на думку відповідача, свідчить те, що ТОВ «Серво Лайн»здійснювало фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, а взаємовідносини ТОВ «Серво Лайн»з іншими контрагентами вчинені без наміру настання правових наслідків і тому є фіктивними, що підтверджується зокрема висновком ГВПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва щодо наявності ознак «фіктивності»у ТОВ «Серво Лайн», а саме: відсутність засновника та керівника ТОВ «Серво Лайн»ОСОБА_3 за місцем реєстрації; не знаходження ТОВ «Серво Лайн»за податковою адресою; не звітування ТОВ «Серво Лайн»до податкового органу з липня 2011 року; не встановлення факту передачі товарів від продавця до покупця в зв'язку з відсутністю (ненаданням для перевірки) договорів про господарські відносини, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів; відсутність даних про реальний час здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, іншого майна та персоналу, основних фондів, транспортних засобів, виробничих активів, необхідних для здійснення діяльності; не підтвердження придбання ТОВ «Серво Лайн»товару, та відсутність ознак поставок покупцям; а також недекларування контрагентом позивача ТОВ «Серво Лайн»податкових зобов'язань в розрізі правовідносин із позивачем в червні 2011 року для сплати до Державного бюджету, внаслідок чого завдано значної шкоди бюджету країни.

Враховуючи дані обставини ДПІ у Оболонському районі міста Києва складено акт від 21.12.2011 року №728-23-2-32454164, яким встановлено порушення п.138.1 ст. 138 , п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), ст. 626 , ст. 629 , ст. 655 , ст. 662 , ст. 656 , ст. 658 , ст. 664 , ст. 203 , п.1 ст. 215 , п.2 ст. 215 , ст. 228 , ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на суму 297 691,50 грн., а саме за ІІ квартал 2011 р. на суму 297 691,50 грн., а також п.198.6 ст. 198 , п.200.1, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), та ст. 626 , ст. 629 , ст. 655 , ст. 662 , ст. 656 , ст. 658 , ст. 664 , ст. 203 , п.1 ст. 215 , п.2 ст. 215 , ст. 228 , ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого позивачем було занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, у сумі 258 862,00 грн., а саме за червень 2011 року в сумі 258 862,00 грн.

На підставі акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 31 січня 2011 року №0000092302 та №0000102302, згідно з якими визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств на загальну суму 556 554 грн 50 коп.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується реальне виконання договору, зокрема, не встановлено факту оримання та реалізації товарів, достатнього робочого персоналу, матеріальних можливостей, транспорту, не встановлено фактичного придбання такого товару в постачальників, сама ж діяльність контрагента позивача перебуває поза межами правового поля. Такі висновки судом зроблені на підставі наданих позивачем документів, а саме: акта документальних невиїзних перевірок ТОВ «СПІК-ТАЙМ»та ТОВ «Серво Лайн»; декларація позивача; договору купівлі-продажу; податкових та видткових накладних; актах здачі прийняття робіт.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Спірні правовідносини в даній справі регулюються Податковим кодексом України від 02.10.2010 № 2755-IV.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 , первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ ).

Щодо наявних у справі первинних бухгалтерських документів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Видаткові накладні та податкові накладні є обов'язковими документами для підтвердження формування податкового кредиту та валових витрат, проте не є безумовними.

Також, на підтвердження реальності здійснення купівлі-продажу товарів надано рахунок-фактуру. Проте, рахунок-фактура сама по собі не є документом, що містить факти оплати коштів за отримані товари, а лише підтверджує наявність правових підстав для здійснення розрахунків.

Відтак, за відсутністю доказів транспортування товару, оплати, зберігання та його подальшої реалізації, колегія суддів позбавлена можливості встановити фактичне здійснення купівлі-продажу такого товару.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання позивача, які спрямовані на спростування встановлених контролюючим органом порушень з боку ТОВ «Серво Лайн»податкового законодавства, які у свою чергу відображені в акті перевірки від 25.11.2011 року №666/23-7/37047767, оскільки даний контрагент звертався до суду з приводу оскарження дій контролюючого органу при складання такого акту, в результаті чого 6.03.2012 року Окружним адміністративним судом міста Києва у справі №2а-19174/11/2670 прийнято рішення про відмову у задоволені адміністративного позову. Дане рішення набрало законної сили.

Також, дані посилання позивача не взяті до уваги суду і з тих причин, що невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету та встановлених в акті перевірки порушень, тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які спростовують посилання позивача щодо незаконності дій вчинених працівниками податкового органу при складанні акту та вважає за необхідне додати наступне.

Відповідно до пункту 83.1статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Згідно пункту 71.1 статті 71 Податкового Кодексу інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державної податкової служби -це комплекс заходів із збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання органами державної податкової служби покладених на них функцій та завдань. Таким чином, дотримуючись вищезазначених норм відповідач при здійсненні контрольних заходів відносно позивача використовував податкову інформацію зібрану у належний спосіб. Так, актом перевірки від 25 листопада 2011 року №666/23-7/37047767 встановлено, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача не відповідає вимогам податкового законодавства.

Відповідно до п. 44.6 ПК у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Недотримання податковим органом вимог законодавства під час проведення перевірки суб'єкта господарювання не звільняє останнього від передбаченої чинним законодавством відповідальності за допущені ним правопорушення за умови встановлення факту такого правопорушення.

Чинне законодавство України не ставить у залежність відповідальності за вчинені податкові правопорушення від доведеності вини за злочини, визначені Кримінальним кодексом України. Достатньою підставою для нарахування податкових платежів у вигляді штрафів є вчинення будь-яких порушень законодавства у сфері оподаткування. Крім того, як вбачається з висновків, що випливають з Ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 лютого 2012 року по справі №2а-547/11/2670 за позовом ТОВ «Фірма Ремонт»до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, навіть за відсутності вироку та закриття кримінальної справи відносно контрагента підстав для звільнення від відповідальності порушника норм податкового законодавства немає.

12 листопада 2012 року ТОВ «СПІК-ТАЙМ»через канцелярію суду подано додаткові документи, а саме: договори купівлі-продажу товарів; подорожній лист вантажного автомобіля; видаткові та податкові накладні; договір оренди приміщення; рахунок фактура.

Відповідно до частини другої та третьої ст. 195 КАС України , суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу .

Як вбачається з наданих документів реалізація придбаного товару відбувалась до моменту проведення перевірки, документи, що в свою чергу підтверджують дану обставину, не були вилучені правоохоронними органами та були наявні у Товариства.

Окрім того, п. 85.2 ст. 85 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

В судовому засіданні на запитання головуючого судді, з яких причин дані документи не надавались до суду першої інстанції, представником позивача ОСОБА_2 зазначено, що такі документи судом не витребовувались. Проте, колегія суддів не може взяти до уваги таку обставину, оскільки ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2012 витребувано від позивача копії всіх документів (первинних документів) в підтвердження господарських взаємовідносин (товарності операції).

Враховуючи дані обставини судом апеляційної не встановлено поважності ненадання усіх первинних документів, що підтверджують господарську діяльність під час проведення перевірки так і під час розгляду справи у судді першої. Відтак, дані докази не можуть бути розглянуті в ході апеляційного провадження.

Щодо посилання відповідача на те, що укладена угода між позивачем та його контрагентом є нікчемним правочином, то суд вважає за потрібне зазначити таке.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведеної норми є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, нікчемним є правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а, відповідно до ст. 27 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як зазначено в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 9 серпня 2011 року № К/9991/14526/11, «В основу здійснення оспорюваних донарахувань ДПІ було покладено висновок про нікчемність договорів, на підставі яких відбувалася поставка позивачеві спірних послуг. Втім відповідні наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі по собі правочини, а вчинювані таким платником господарські операції. Адже господарська операція (тобто дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Аналіз реальності господарських операції здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. Оцінка господарських операцій та їх змісту може здійснюватися окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання, оскільки дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції, і навпаки недотримання вимог цивільного чи господарського законодавства не тягне за собою автоматичної зміни відображення господарських операцій у податковому обліку».

Таким чином, Суд акцентує увагу на тому, що в спірних правовідносинах дослідженню підлягає факт реальності господарських операцій за договором, укладеним безпосередньо між ТОВ «СПІК ТАЙМ»та ТОВ «Серво Лайн» та визначальним фактором для формування податкового кредиту та валових витрат платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.

Підсумовуючи вищевикладене слід зазначити, що наявні на час розгляду в суді першої інстанції документи, а саме податкові та видаткові накладні дійсно є обов'язковою підставою для визначення правильності формування податкового кредиту та валових витрат, але не безумовною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що відповідає фактичним обставинам справи. А, відтак, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби є законними і підстава для його скасування відсутні.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

З урахуванням того, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 160 , 195, 196, 199, 200, 20 5, 206, 212 , 254 КАС України , суд -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СПІК-ТАЙМ»залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.