Ухвала

від 19.11.2012 по справі к-32134/10-с

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2012 року м. Київ К-32134/10

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Твіко»

на постанову Господарського суду Запорізької області від 09.04.2009 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2010 р.

у справі № 13/24/09-АП

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Твіко»

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Твіко»(далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя (далі -відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 09.04.2009 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2010 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу була проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003 р. по 30.06.2006 р., за результатами якої складено акт від 24.11.2006 р. №1524/23-30256229.

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог п.4.2 ст.4, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме -заниження податку на додану вартість на суму 16 948,50 грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.12.2006 р. №0000168801/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 25 422,75 грн. (у т.ч. за основним платежем -16 948,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -8 474,25 грн.).

Позивачем було оскаржено вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, за результатами якого прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 30.05.2007 №0000168801/3, аналогічне за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем у даній адміністративній справі ставиться питання про скасування зазначених податкових повідомлень-рішень у частині нарахування податкового зобов'язання у розмірі 5 123,25 грн. по взаємовідносинам із ТОВ «Норд».

Як вбачається з акту перевірки, доводи відповідача про порушення позивачем наведених законодавчих приписів ґрунтуються на безпідставному включенні позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої за товари отримані від ТОВ «Норд».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Норд»було укладено угоду від 11.05.2005 р. №205 на придбання товару на загальну суму 20 493,00 грн. (у т.ч. ПДВ -3 415,50грн.), який отримано по прибутковій накладній від 12.05.2005 р. РН № 2/3 та податковій накладній від 12.05.2005 р. №2/3. Позивачем було проведено розрахунок з ТОВ «Норд»за готівкові кошти, отримано квитанцію до прибуткового касового ордеру від 19.05.2005 р. №1 на суму 9 000,00 грн., від 20.05.2005 р. №2 на суму 9 000,00 грн., від 21.05.2005 р. №3 на суму 2 493,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.07.2004 р. у справі №19/49/(04) підприємство ТОВ «Норд»(код ЄДРПОУ -22162022) визнано банкрутом та ліквідовано, всі документи фінансово-господарської діяльності передані до архіву, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №12125359 ІПН-221620208322 видане 06.11.1997 р. серія НВ№063627 ТОВ «Норд»згідно акту від 30.07.2004 р. №91 анульоване Мелітопольською ОДПІ.

Пунктом 2.1 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі -Закон) встановлено, що платником податку на додану вартість є: будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Відповідно до пп.7.4.5. п.7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 зазначеного Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по податковій накладній від 12.05.2005 р. №2/3, оскільки така накладна виписана особою, яка на момент складання цієї податкової накладної не була платником податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій також правомірно не було взято до уваги твердження позивача, щодо встановлених Господарським судом Запорізької області у справі №9/309/07-АП фактів стосовно правосуб'єктності ТОВ «Норд»та позивача на час укладення угоди, за якою здійснено включення до складу податкового кредиту спірних сум податку на додану вартість, та відсутності доказів порушень законодавства про оподаткування під час розгляду справи господарським судом.

Так, предметом спору у справі №9/309/07-АП була вимога податкового органу щодо визнання недійсним господарської угоди від 11.05.2005 р. №205 між ТОВ «Норд»та позивачем, тоді як питання щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у ціні товару за вказаною угодою, на підставі податкової накладної, виданої особою, що не зареєстрована платником податку на додану вартість у вказаній справі не розглядалось та не вирішувалось. Крім того, зі змісту вказаного рішення не вбачається можливим встановити чи було ТОВ «Норд»на момент укладання та виконання вказаної угоди зареєстроване платником податку на додану вартість.

Відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що у позивача не було правових підстав для включення суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Норд»до складу податкового кредиту.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Твіко»залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Запорізької області від 09.04.2009 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2010 р. у справі № 13/24/09-АП залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.