Постанова

від 04.12.2012 по справі 2а-13128/12/0170/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

2а-13128/12/0170/15 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ   вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013          ПОСТАНОВА Іменем України 04 грудня 2012 р. (о 14:40) Справа №2а-13128/12/0170/15    Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Тоскіної Г.Л., за участі секретаря судового засідання Кисельової А.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу   за позовом за позовом Державної податкової інспекції у м. Ялта АРК           до Релігійної общини «Бахаі»               про припинення юридичної особи,                                                        ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим звернулась з позовом Державна податкова інспекція у м. Ялта АРК про припинення юридичної особи до Релігійної общини «Бахаі» - відповідач, - зареєстрованої 03.02.1995 року Радою у справах релігії при Кабінеті Міністрів України 03.02.1995 року (рішення №10). Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач зареєстрований як юридична особа, взятий на облік в ДПІ у м. Ялта як платник податків, а тому відповідно до вимог Порядку складання звіту про використання коштів неприбуткових установ і організацій, затвердженого наказом ДПА України від 11.07.1997 року №233, зобов'язаний щоквартально надавати до ДПІ у м. Ялта АР Крим звіти про використання коштів неприбуткових установ і організацій. Однак відповідач з 1996 року не надає до ДПІ зазначені звіти та документи фінансової (бухгалтерської) звітності відповідно до законодавства. У зв'язку з викладеним позивач вважає, що відповідач, який є юридичною особою, підлягає припиненню на підставі п.2 ст.38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 року №755-IV як юридична особа, що протягом року не подає органам державної податкової служби податкові декларації, документи фінансової звітності відповідно до закону. Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим у справі №2а-14751/09/10/0170 від 31 березня 2010 р., залишеною без змін Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2011 р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2012 р.                               у справі К/9991/81598/11 постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від  31 березня 2010 року та ухвала Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2011 року  скасовані та справа направлена на новий розгляд в суд першої інстанції. Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 22 листопада 2012 року справа прийнята до провадження та справа призначена до судового розгляду. У судове засідання представник позивача не з`явився, повідомлений належним чином про час і місце судового засідання, надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності. У судове засідання представник відповідача не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином,  заперечень на позов, будь –яких доказів до суду не надав. В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних в матеріалах справи достатньо, суд вважає можливим на підставі статті 128 КАС України розглядати справу за відсутністю сторін за  наявними в ній матеріалами. Дослідивши в судовому засіданні матеріали справи, оцінив наявні докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 55  Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми  зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Статтею 58 ГК України передбачено, що суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа у порядку, визначеному законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установлено законом порядку визнаються суб'єктами господарювання. Порядок та підстави реєстрації, припинення реєстрації визначаються Законом України  від 15.05.2003, № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Відповідно до частини 1 статті 4 даного Закону державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Частино 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003, № 755-IV передбачено, що законом можуть бути встановлені особливості державної реєстрації об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок), благодійних організацій, політичних партій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, асоціацій органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ (у тому числі кредитних спілок), бірж, а також інших установ та організацій. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями). Згідно зі ст. 13 зазначеного Закону, релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). Як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення). Статтею 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачена реєстрація статутів (положень) релігійних організацій, відповідно до якої  для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а у Республіці Крим - до Уряду Республіки Крим. Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України у справах релігій. Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» є спеціальним законом, який регулює порядок створення діяльності, припинення діяльності релігійних організацій, їх права та обов'язки, відповідальність за порушення встановлених для цих організацій норм та правил. Згідно із ст. 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», діяльність релігійної організації може бути припинено у зв'язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією. Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов. Реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. У разі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою, положень цього Закону та інших законодавчих актів України її діяльність може бути припинено також за рішенням суду. У судовому порядку діяльність релігійної організації припиняється лише у випадках: 1) вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена статтями 3, 5 і 17 цього Закону; 2) поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи; 3) систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо); 4) спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій. Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації порядком позовного провадження, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора. Таким чином, суд зазначає, що спеціальним Законом передбачено припинення діяльності релігійної організації, як спеціальна санкція, за порушення  норм Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», яка, до того ж, з цих підстав (визначених Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації») має застосовуватися судом за поданням чітко визначеного кола осіб - органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації або прокурора. Водночас, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» передбачає підстави для припинення юридичної особи, зокрема, у разі ненадання протягом року звітності до органів податкової служби, який є загальним нормативно-правовим актом у спірних правовідносинах. Отже, за аналізу вказаних правових норм, суд дійшов висновку, що припинення діяльності релігійних організацій за порушення норм Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», має іншу правову природу ніж припинення юридичної особи, підстави якої встановлені  Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Суд зауважує, що предметом вказаного спору є припинення юридичної особи з підстав, визначених Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», ані діяльності релігійної організації за порушення норм Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», що за своє суттю є різними правовими явищами, регламентованими різним законодавством.   Судом встановлено, що згідно довідки відділу статистики в м. Ялта №6672/9 від 15.12.2009 р. відповідач зареєстрований у якості юридичної особи, та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 23193177. Таким чином, судом встановлено, що відповідач є суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та на нього розповсюджується дія  Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003, № 755-IV, у тому числі в частині перереєстрації та припинення реєстрації. Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Вивчивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши законодавство, що діяло на час неподання відповідачем податкової звітності до податкового органу та на момент винесення судового рішення, суд встановив наступне. Здійснюючі   господарську діяльність юридичні особи –платники податків відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 9 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-ХІІ від 25.06.1991 року(який діяв на час неподання відповідачем податкової звітності до податкового органу  та втратив чинність з 1 січня 2011 року згідно з Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI)  платники податків зобов'язані подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових  платежів) у встановлені законами терміни. Відповідно до  пп. «а», «б», «в» п. 4.1.4. статті 4  Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000, № 2181- III (що діяв на час неподання відповідачем податкової звітності до податкового органу та втратив чинність з 01 січня 2011 року згідно з Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI)  податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю – протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця; календарному кварталу або календарному півріччю – протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу (півріччя),  календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом «г» підпункту 4.1.4 цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року та ін. Підпунктом 7.11.12 п. 7.11 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що центральний податковий орган встановлює порядок обліку і подання податкової звітності про використання коштів неприбуткових організацій та вирішує питання про виключення організацій з реєстру неприбуткових організацій і оподаткування їх доходів у разі порушення ними положень цього Закону та інших законодавчих актів про неприбуткові організації. На виконання зазначеного пункту наказом ДПА України від 11.07.1997 року № 233, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.08.1997 року за № 290/2094, затверджено Порядок складання звіту про використання коштів неприбуткових установ і організацій. Цей Порядок застосовується установами й організаціями, що включені до реєстру неприбуткових організацій та установ з присвоєнням ознаки неприбутковості (п. 1.2 Порядку). Відповідно до п. 1.3 Порядку податковий звіт про використання коштів неприбутковими установами й організаціями складається за формою, що додається, і подається неприбутковою установою за кожний звітний період. Згідно ж п. 1.5 Порядку у звіті зазначаються усі передбачені в ньому показники наростаючим підсумком з початку календарного року. У разі не заповнення того чи іншого рядка через відсутність операції (суми) цей рядок прокреслюється. Слід також зазначити, що звіт про використання коштів неприбутковими установами й організаціями має статус податкової декларації, оскільки цей документ подається до контролюючого органу у терміни та за формою, встановленими законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та сплата податку (п. 1.11 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000, № 2181- III). Суд підкреслює, що на час прийняття судового рішення по справі Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000  № 2181-III втратив чинність. Правові норми, що регулюють спірні правовідносини, знайшли своє відображення у Податковому кодексі України  № 2755 від 02.12.2010 року, що набрав законної сили з 01.01.2011 року. Враховуючи вищевикладене, суд зазначає,  що відповідач,  являючись суб'єктом господарювання, зареєстрованим в установленому законом порядку у якості платника податків, зобов'язаний подавати декларації з податків щомісячно, щоквартально та щорічно. Судом встановлено, що відповідач перебуває на обліку в ДПІ у м. Ялта АР Крим з 04.04.1995 року, що підтверджено довідкою позивача від 07.12.2009 року № 8784/9/29-О, станом на 13.02.2010 року податкового боргу не має (довідка ДПІ від 13.02.2010 року №173/415 – станом на момент подачі позову до суду), з 1996 року податкову звітність не надає до ДПІ у м. Ялта АР Крим (довідка від 15.02.2010 року), та згідно довідки від 03.12.2012 р. №4803/9-10-00  не звітує з моменту реєстрації. Таким чином, судом встановлено, що відповідач під час здійснення господарської діяльності не виконав вимог ст. 67 Конституції України, п. 16.4 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97, пунктів 2, 3 частини 1 статті 9 Закону України “Про систему оподаткування № 1251-ХІІ від 25.06.1991 року,  п.п. «а», «б», «в» п. 4.1.4. статті 4  Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000, № 2181- III (Закони України «Про систему оподаткування» № 1251-ХІІ від 25.06.1991 року,  «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000, № 2181- III, які діяли на час неподання відповідачем податкової звітності до податкового органу та втратили чинність з 01 січня 2011 року згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI). Згідно п.п. 20.1.12 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право у випадках, встановлених законом, звертатись до суду щодо припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця про визнання недійсними установчих  (засновницьких) документів суб'єктів господарювання. Статтею 11 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251 від 25.06.1991 року, що діяв на час реєстрації юридичної особи у якості платника податків, передбачена відповідальність платників податків і зборів (обов'язкових платежів) за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування відповідно до законів України. Згідно з п.п. 47.1.1 ст. 47 Податкового  кодексу України юридичні особи несуть відповідальність в тому числі за неподання податкової звітності контролюючим органам у випадках, передбачених законом. Статтею 111 Податкового  кодексу України встановлено, що за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи державної податкової служби, встановлені наступні види юридичної відповідальності: фінансова, адміністративна та кримінальна. Проаналізувавши ці поняття, суд дійшов висновку, що припинення юридичної особи є одним з різновидів адміністративної відповідальності юридичної особи відповідно до діючого законодавства України. Таким чином, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду з позовами про припинення юридичної особи, в тому числі релігійних організацій у разі не подання останніми документів податкової звітності. Відповідно до частини другої ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 р. N 755-IV підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону. Приймаючи до уваги, що відповідач декларацій, документів фінансової звітності до органів державної податкової служби не надає, у суду є підстави для припинення юридичної особи та в цій частині позов підлягає задоволенню. Частиною 2 статті 33 Закону  України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15.05.2003 року № 755-IV встановлено, що юридична особа є такою, що припинилася з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Відповідно до частини першої ст. 105 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. №435-IV учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення. Відповідно до частини 1 статті 38 Закону  України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15.05.2003 року № 755-IV суд, який постановив рішення про припинення юридичної особи в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору  за місцем реєстрації юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення юридичної особи. Згідно з частиною 4 статті 94 КАС України у справах, у яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, і відповідачем – фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються. Тому судові витрати по справі не підлягають стягненню з відповідача. Під час судового засідання, яке відбулось 04.12.2012 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 10.12.2012 року.   На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України,                                                     ПОСТАНОВИВ:  1.          Адміністративний позов задовольнити.  2.          Припинити юридичну особу – Релігійну общину "Бахаі", ідентифікаційний код 23193177, юридична адреса: 98659, АР Крим, м. Ялта, в'їзд Дарсановський, 6, кв. 61.  3.          Копію постанови в  день набрання нею законної сили направити державному реєстратору  за місцем реєстрації юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності юридичної особи. Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового  провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.       Суддя                                                                         Тоскіна Г.Л.