Постанова

від 08.11.2006 по справі 9/6пд-ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/6пд-ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08.11.06                                                                                 Справа № 9/6пд-ад

Судова колегія у складі головуючого Ворожцова А.Г., суддів Пономаренко Є.Ю., Василенко Т.А., розглянувши матеріали справи № 9/6пд-ад за позовом

Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська

до  1. Закритого акціонерного товариства «Сириус і К», м. Луганськ, с. Ювілейне

     2. Приватного підприємства «Верона плюс», м. Луганськ, с. Ювілейне

про визнання недійсним договору

за участю представників:

від позивача - Зіньков Д.О. - гол. держ. подат. інсп., дов. № 1 від 10.01.06,  

від 1-відповідача - Готін О.М., дов. № 218 від 01.09.06,  Рябоконь О.В., юрисконсульт, дов. № 12 від 13.01.06 р.

від 2-відповідача -  не прибув

Суть спору: Державною податковою інспекцією у Артемівському районі у м. Луганську заявлено вимогу про визнання договору  Приватного підприємства  "Верона плюс", укладеним між  Закритим акціонерним товариством “Сириус і К" та Приватним підприємством "Верона плюс" –недійсним на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України, як такий що скоєно з метою, завідомо противною інтересам держави та суспільства, та застосувати до сторін правові наслідки, передбачені ч. 1 ст. 208 ГК України, а саме стягнути з приватного підприємства “Верона плюс” на користь закритого акціонерного товариства “Сириус і К” суми перерахованих коштів в розмірі 596502 грн. 32 коп., а із закритого акціонерного товариства “Сириус і К” на користь держави виконаних робіт (послуг) в сумі 596502 грн. 32 коп.

1-й відповідач, ЗАТ «Сиріус і К», проти позову заперечує з наступних підстав.

Відповідно до ч. 7 ст. 59 ГК України скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Скасувавши державну реєстрацію 2-го відповідача, ПП «Верона плюс», апеляційний суд Луганської області з моменту прийняття ухвали 23.01.06р. у справі № 12/441пн фактично позбавив це підприємство статусу юридичної і воно не може бути відповідачем у справі № 9/6 пд-ад.

За таких обставин при вирішенні питання про застосування наслідків недійсності угоди, передбачених ч. 1 ст. 208 ГК України, здійснити відповідну реституцію шляхом стягнення із ЗАТ «Сиріус і К»суми у розмірі 596502,32 грн. на користь державного бюджету не є можливим, оскільки суд не може прийняти рішення про стягнення цих же коштів з фіктивного підприємства на користь 1-го відповідача через відсутність у 2-го відповідача статусу юридичної особи і, відповідно, відсутності у ПП «Верона плюс»статусу відповідача. В іншому разі порушень зазнає правовий порядок, регламентований ст. 41 Конституції України, за якою ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану”.

В даних конституційних положеннях чітко окреслюються два правила, яким має підкорюватися процедура примусового відчуження власності:                    

1) примусове відчуження власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності;

2) примусове відчуження об'єктів власності може мати місце лише за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників позивача та 1-го відповідача, судова колегія

в с т а н о в и л а:

При проведенні комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ЗАТ «Сириус і К»за період з 01.10.03р. по 31.03.05р. фахівцями СДПІ по роботі з КПП у м. Луганську було встановлено, що 01.04.04р. між ЗАТ «Сириус і К»та ПП «Верона плюс»був укладений договір від 01.04.04р. про надання послуг з представництва інтересів та веденню переговорів з метою укладення договірних відносин з потенційними контрагентами та вивченню ринку паливно-мастильних матеріалів.

Згідно актів передачі виконаних робіт від 15.06.04р., від 30.06.04р., та від 31.07.04р. загальна вартість виконаних робіт відповідно до спірного договору становить 596502,32 грн.

ЗАТ «Сириус»і К»за виконані роботи за спірним договором перерахував ПП «Верона плюс»у зазначеній сумі, що підтверджується платіжними дорученнями № 1807 від 30.08.04р., № 1805 від 27.08.04р., № 1748 від 26.07.04р., № 1736 від 21.07.04р. та податковими накладними № 29 від 31.07.04р., № 26/06 від 30.06.04р., № 25/06 від 18.06.04р.

Позивач пояснює, що приватне підприємство «Верона плюс»створене гр.. Горбовим С.В., який не мав наміру здійснювати господарську діяльність і не здійснював її.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 23.01.06р. по справі № 12/441пн позов Ленінської МДПІ у м. Луганську задоволено в повному обсязі, визнано недійсним запис  № 25370169ю0043979 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 08.12.03р. та скасована державна реєстрація ПП «Верона плюс». Підставою прийняття цієї постанови є те, що підприємство зареєстроване на підставну особу без мети займатися підприємницькою діяльністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, може бути на вимогу відповідного органу державної влади визнане судом недійсним.

Оцінивши доводи позивача, 1-го відповідача і надані докази, судова колегія дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 203 ЦК України:

·          зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

·          Особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

·          Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

·          Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

·          Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 207 ЦК України:

·          Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 215 ЦК України:

·          Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою. П'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

·          Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Позивач стверджує, що спірний договір є недійсним, оскільки при його укладенні представник 2-го відповідача не мав належних повноважень на укладання цього договору. Крім того, на думку позивача, доказом спрямованості умислу на укладення угоди, яка суперечить інтересам і держави та суспільства у 2-го відповідача є постанова Луганського апеляційного господарського суду від 23.01.06р. по справі № 12/441пн.

Наявність умислу у сторін (сторони) означає, що вони (вона) виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел посадової або іншої особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

          Умисел юридичної особи на укладання спірної угоди, мету та ціль не можна встановити при не установленні фізичної особи, яка начебто діяла від імені підприємства.

          Постановою суду апеляційної інстанції не встановлений факт того, що відповідачі при укладанні спірної угоди діяли з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Луганським апеляційним господарським судом взагалі не розглядалася письмова спірна угода, їй не надана належна оцінка. Наявність письмової угоди свідчить про наявність господарської діяльності сторін.

З тексту спірного договору від 01.04.04р. вбачається, що від імені ПП «Верона плюс»він був підписаний директором Горбовим С.В., який діяв на підставі статуту підприємства, копія якого міститься у матеріалах справи.

У судовому засіданні позивач стверджує, що 2-м відповідачем було порушено податкове законодавство України, чим спричинена шкода інтересам держави.

Луганським апеляційним господарським судом було встановлено, що остання декларація з ПДВ 2-м відповідачем була подана до Ленінської МДПІ м. Луганська 04.11.04р. за жовтень 2004 року. Загальна сума податкових зобов'язань з ПДВ ПП «Верона плюс»за період з січня по листопад 2004 року складає 340 грн., які були сплачені, однак позивач не визначив, у якому розмірі була спричинена матеріальна шкода за саме спірною угодою.

Сам по собі факт порушення господарюючим суб'єктом вимог податкового законодавства є підставою для застосування до нього передбачених податковим законодавством відповідної відповідальності за таке порушення, а не визнання угоди недійсною.

У матеріалах справи відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства. Навпаки, встановлені судом факти свідчать про те, що 1-й відповідач сплатив продавцю в ціні послуг податок на додану вартість.

Згідно з п. 11 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. № 02-5/111 Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними, із змінами і доповненнями, роз'ясненням Вищого господарського суду України від 26.04.2002 р. № 04-5/491 до угод, які мають метою порушення інтересів держави відносяться й угоди, які спрямовані на ухилення від оподаткування. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

В обгрунтування позову позивачем зроблено посилання на протиправність умислу лише у 2-го відповідача. Враховуючи наведене, встановлення умислу підприємства на укладання угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства і має бути предметом дослідження у цій справі. Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише постановою апеляційного господарського суду про визнання запису про державну реєстрацію 2-го відповідача недійсним та скасування державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність запису про реєстрацію підприємства вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

Згідно із ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній… справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, тобто встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Постанова апеляційного господарського суду не звільняє господарський суд від встановлення наявності умислу підприємства на укладання угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання запису про реєстрацію недійсним мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у т.ч. держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягнув за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Отже, висновок податкового органу про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтуються на обставинах, які не мали правового значення для справи.

Сама по собі угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Такі послуги не виключено законом із цивільного обігу, на надання цих послуг не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно їх надання.

За таких підстав у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в  якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України,   судова колегія

п о с т а н о в и л а:

1.            У задоволенні позову відмовити.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 13.11.2006р.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий                                                                       А.Г.Ворожцов

Судді                                                                                    Є.Ю.Пономаренко

                                                                                               Т.А.Василенко