Ухвала

від 09.11.2006 по справі 5/2691-9/446     

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5/2691-9/446     

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

09.11.06                                                                                           Справа  № 5/2691-9/446

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді                              Юрченка Я.О.

суддів                                                  Процик Т.С.

                                                            Галушко Н.А.

розглянув апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова, м.Львів № 12757/9/10 від 09.06.2006р.

на постанову Господарського суду Львівської області від 18.05.2006р.

у справі № 5/2691-9/446

за позовом Приватного підприємства „Львів-охоронсервіс”, м.Львів

до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова, м.Львів

про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.08.2005р. № 14895/10/23-1, № 14896/10/23-1, № 14897/10/23-1

За участю представників сторін:

від позивача: Оприск Л.Є., Семенюта Д.В.–представники.

від відповідача: Кохан А.В. –начальник юридичного відділу.

Особам, які беруть участь у справі, права і обов'язки, передбачені ст.ст.19,51 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснено. Заяв про відвід суддів не  поступало.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 18.05.2006р. у справі № 5/2691-9/446 за позовом приватного підприємства „Львів-охоронсервіс” до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.08.2005р. № 14896/10/23-1, № 14897/10/23-1, № 14895/10/23-1 позовні вимоги задоволено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що здійснена товариством операція з передачі до статутного фонду основних фондів є прямою інвестицією згідно з п.1.28 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку пiдприємств».

Згідно з пп.3.2.8 п.3.2 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" не є об'єктом оподаткування операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі митної території України; поставки за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку.

Тому суд вказав, що відповідачем помилково застосовано до спірних правовідносин пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" і, як наслідок є помилковим висновок, що суми податку на додану вартість, сплачені у зв'язку з придбанням зазначених основних фондів, до податкового кредиту не включаються.

Суд зазначив, що враховуючи, що балансова вартість на початок першого кварталу 2004 року основних фондів групи один становила 15036,9тис.грн., позивачем правомірно визначено амортизаційні відрахування в 1 кварталі 2004р. шляхом застосування норм амортизації, визначених п.8.6 ст.8 наведеного вище закону.

Виходячи із змісту пункту 1.31 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та приписів пункту 1.28 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суд прийшов до висновку, що здійснена позивачем операція не є продажем, і саме з цих підстав визнав непереконливими посилання відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин пп.8.1.3 8.1 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Не погоджуючись з постановою Господарського суду Львівської області від 18.05.2006р. у справі № 5/2691-9/446, Державна податкова інспекція у Франківському районі м.Львова оскаржила дане рішення в апеляційному порядку. Відповідач просить скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 18.05.2006р. у справі № 5/2691-9/446 і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для даної справи та з порушенням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Відповідач вказує, що відповідно до п.1.6 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях. У відповідності із п.1.1 ст.1 цього ж Закону, основні фонди вважаються матеріальними активами, тобто на думку законодавця також є товаром.

Крім цього, відповідно до п.1.31 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", продаж товарів - будь-які операції, що здійснюють згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу права власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання. Відповідно до ст.12 Закону України "Про господарські товариства", товариство є власником майна, переданого йому засновниками. Відповідно до пп.1.28.2 п.1.28 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Тобто, компенсацію за внесок у статутний фонд платник отримує у формі корпоративних прав.

Відтак, зазначає відповідач, операцію щодо передачі основних фондів до статутного фонду слід вважати продажем, оскільки по її наслідках здійснюється перехід права власності та відповідна компенсація. Таким чином, наведений аналіз правових норм спростовує твердження суду про неправомірність застосування до спірних правовідносин норми пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

На думку податкового органу, судом звужено сферу  застосування  пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки в даній нормі мова йде про платника, який здійснює операції з поставки товарів, що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування, тобто операції ідентичні з операціями ПП „Львів-охоронсервіс", оскільки саме цією організацією передавались основні фонди у статутний фонд ТзОВ "Юніко-Експо", тобто проводились операції, що не є об'єктом оподаткування.

Відповідач вказує, що враховуючи, що пряма інвестиція по правових наслідках відповідає законодавчому терміну "продаж товарів", то зважаючи на факт передачі позивачем у статутний фонд ТзОВ "Юніко-Експо" придбаних основних фондів, амортизаційні відрахування не повинні нараховуватись. При цьому, відповідне законодавче підтвердження містить норма пп.8.3.1 п.8.1 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в якій зазначено, що не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат витрати платника податку на придбання основних фондів з метою їх подальшого продажу іншим особам.

ДПІ у Франківському районі м.Львова в доповненні до апеляційної скарги зазначає, що ним отримано від ДПІ у Шевченківському районі м.Львова витяг із акту планової документальної перевірки ТзОВ «Торгово–фінансова компанія»від 05.07.2005р. № 248/23-4/25554337, якою охоплений період діяльності підприємства протягом 2004 року. Проведеною перевіркою встановлено, що попередньо придбані ТзОВ «Торгово–фінансова компанія»у ДП «Полярон»приміщення були реалізовані позивачу по завищених цінах і такі господарські операції були спрямовані на створення штучного податкового кредиту для ПП «Львів-охоронсервіс». Зазначені висновки акту перевірки були підставою для прийняття податковою інспекцією Шевченківського району податкового повідомлення–рішення від 06.07.2005р. № 0003882320/0/17258, яким донараховано податок на додану вартість. Вказане податкове повідомлення–рішення було предметом судового оскарження в господарському суді Львівської області. Проте, ухвалою господарського суду від 15.09.2005р. у зв'язку із ліквідацією ТзОВ «Торгово–фінансова компанія»провадження у справі було закрито.

Таким чином, на думку відповідача, податкове повідомлення–рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Львова, яким встановлено, що реалізація ТзОВ «Торгово–фінансова компанія»приміщень ПП «Львів–охоронсервіс»відбулась по завищеним цінам, судом скасоване не було, тобто є чинним, відповідно підтверджує неправомірність включення позивачем сум ПДВ в розмірі 3060000 грн. до податкового кредиту.

Поряд з цим, представником відповідача в судовому засіданні 09.11.2006р. заявлено усне клопотання, в якому відповідач просить провадження у справі зупинити до завершення розгляду справи за позовом ДПІ у Франківському районі про визнання недійсним господарського зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції розглянувши клопотання відповідача вважає його таким, що до задоволення не підлягає, оскільки відповідачем не доведено, яким чином вирішення спору про визнання недійсним господарського зобов'язання вплине на розгляд даної.

Представник позивача у судовому засіданні просила суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги,

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечують, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, мотивуючи тим, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, судова  колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оспорювань постанову слід залишити без змін з наступних підстав.

При цьому колегія виходила з наступного.

Судом встановлено, що державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства приватного підприємства „Львів -Охоронсервіс” ЗКПО 32126964 за період 01.07.2003р.-01.04.2005р., за результатами якої складено Акт від 27.07.2005р.  №249/23-1/32126964 (в подальшому Акт перевірки).

01 серпня 2005р. ДПІ у Франківському районі м.Львова прийнято податкове повідомлення-рішення форми “В” № 14896/10/23-1 на підставі наведеного вище Акту перевірки згідно з п.п.”б” пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та відповідно до пп.7.4.1, пп.7.4.2 п.7.4 ст.7, п.1.8 ст.1, пп.7.7.5, пп.7.7.1, п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”. Даним податковим повідомленням-рішенням позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за липень 2004р. –в сумі 3059612,00 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем згідно з п.п.”б” пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та відповідно до пп.8.1.3 п.8.1, пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” винесено податкове повідомлення-рішення форми “Р” №14895/10/23-1 від 01.08.2005р. Даним податковим повідомленням-рішенням позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток, усього на суму 90210,00грн., в тому числі 75175,00грн. основного платежу та штрафні (фінансові) санкції - 15035,00грн.

Крім того, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми “Р” №14897/10/23-1 від 01.08.2005р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 558,00 грн., в тому числі 388,00грн. основного платежу та 170,00грн. штрафні (фінансові ) санкції на підставі наведеного вище Акту перевірки  згідно з п.п.”б” пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та відповідно до пп.7.4.1, пп.7.4.2 п.7.4 ст.7, п.1.8 ст.1, пп.7.7.5, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Перевіркою встановлено, що позивачем завищено суму амортизації за 1 квартал 2005 року на суму 300700,00грн. в результаті порушення пп.8.1.3 п.8.1, пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. В Акті перевірки зазначається, що позивачем безпідставно нараховано амортизаційні відрахування в сумі 300,7тис.грн. на основні фонди, які передані до статутного фонду ТзОВ „Юніко-Експо” та не використовувалися в господарській діяльності. З врахуванням даного порушення перевіркою встановлено заниження позивачем податку на прибуток за 1 квартал 2005 року на 75175,00грн.

В Акті перевірки вказано, що перевіркою правильності визначення повноти та сплати податку на додану вартість встановлено заниження податку на додану вартість за липень 2004 року на загальну суму 388,00грн. та зменшено від'ємне значення чистої суми податкових зобов'язань з ПДВ на суму 3059612,00грн. в результаті порушення пп.7.4.1, пп.7.4.2 п.7.4 ст.7, п.1.8 ст.1, пп.7.7.5, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Судом встановлено, що позивач згiдно договору купiвлi-продажу вiд 14 липня 2004 року придбав будiвлю корпусу № 32 лiт.”Ц-4” загальною площею 6731,4 кв.м, розташовану по вулицi Угорськiй буд. №14 у м.Львовi. у ТзОВ ”Торгово-фiнiнсова компанiя” за 10 281600 грн, в тому числi ПДВ 1713600 грн. Вiдповiдно до договору купiвлi-продажу будівлі вiд 14 липня 2004 року ПП ”Львiв-охоронсервiс “ придбало будiвлю корпусу № 32/1 лiт.”Ч-9” загальною площею 3885,6 кв.м, розташовану по вулицi Угорськiй буд. №14 у м.Львовi у ТзОВ ”Торгово-фiнiнсова компанiя” за 8078400 грн., в тому числi ПДВ-1346400 грн.

На виконання наведених вище договорів ТзОВ ”Торгово-фiнансова компанiя” передала позивачу дані будівлі згідно актів прийому передачі від 14 липня 2004 року.

Дані договори зареєстровані в реєстрі права власності на нерухоме майно, що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно №4268185 від 27.07.2004р. та №4268034 від 27.07.2004р.

Наведені вище основні фонди першої групи введені в експлуатацію згідно з наказом №1-03 від 14.07.2004р. та виведені з експлуатації в момент внесення їх в статутний фонд ТзОВ “Юніко-експо” згідно з наказом № 2-03 від 15.03.2005р.

В бухгалтерському обліку позивача операції з придбання вказаного нерухомого майна вiдображено по дебету рахунку 10 ”Основнi засоби”.

Судом об'єктивно взято до уваги, що наведене вище нерухоме майно призначалося позивачем для створення сучасного бізнес-центру для надання послуг оренди, що підтверджується розробленим інвестиційним проектом бізнес-центру, відповідно до якого розрахункові показники реалізації даного проекту охоплюють період понад 365 днів, включаючи другий квартал 2007 року.

До податкового кредиту в липні 2004р. включено податок на додану вартість в сумі 3060195,00грн., що  відображено в декларації з податку на додану вартість за липень 2004 року (вх.№20000771 від 20.08.2004р.).

Судом встановлено, що позивачем згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” включено у липні 2004р. до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 3060195,00грн., що складається з сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, а саме сплачених підприємством у зв'язку з придбанням наведених вище будівель, що підтверджується податковою накладною №607.2 від 14.07.2004р. на суму 18360000,00грн., в тому числі ПДВ 3060000,00грн., виписаною з дотриманням вимог п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

За придбані будівлі позивачем розрахунки проведено в безготівковій формі в повному обсязі у липні 2004р., що підтверджується виписками з банківського рахунку, копії яких долучені до матеріалів справи.

Книга обліку придбання товарів (робіт, послуг) за №3018/1, зареєстрована в ДПІ у Франківському районі м.Львова 24.10.2002р. та ведеться у відповідності з п.3 Наказу ДПА України №165 від 30.05.1997р. „Про затвердження форми податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення”.

Суми податку на додану вартість, включені позивачем до складу податкового кредиту та фактично ним сплачені коштами у складі ціни придбаних у липні 2004 року будівель, відображені товариством з обмеженою відповідальністю „Торгово-фiнiнсова компанiя” –продавця  даної будівлі, в складі податкових зобов'язань за липень 2004 року. Дана обставина сторонами не заперечується та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами: копіями витягу з книга обліку продажу товарів (робіт, послуг), копіями декларацій з податку на додану вартість ТзОВ „Торгово-фiнiнсова компанiя”.

Крім того, судом враховано, що в Акті від 03 грудня 2004р. №23-4/2582 про результати тематичної документальної перевірки приватного підприємства „Львів-охоронсервіс” (код ЄДРПОУ –32126964) з питання правильності визначення податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2004р. відповідач наведені вище обставини підтвердив.

Судом встановлено, що в декларації з податку на прибуток підприємств за перший квартал 2005 року в рядку 07 відображено суму амортизаційних відрахувань –300,7тис.грн. В додатку К1/1 до рядків 01.2, 01.5, 04.2, 04.10 та 07 декларації зазначено балансову вартість на початок розрахункового кварталу основних фондів групи 1 - 15036,9тис.грн., що відповідає показникам бухгалтерського обліку підприємства і не заперечується відповідачем.

На пiдставi рiшення власника ПП ”Львiв-охоронсервiс “за № 1/05 вiд 10 березня 2005 року вищенаведенi будiвлi по вулицi Угорськiй буд.№ 14 у м.Львовi загальною вартiстю 15356983 грн. переданi як внесок в статутний фонд ТзОВ ”Юнiко-Експо” (м. Львiв, вул. Городницька, 54) на пiдставi акту прийому-передачi вiд 14.03.2005 року та вiдображенi по кредиту рахунку 103 ”Будинки та споруди”. Дана обставина сторонами не заперечується.

Суд погоджується з позицією суду першої інстанції щодо правомірності включення позивачем придбаних будівель до основних фондів підприємства, здійснивши при цьому відповідні бухгалтерські проведення, посилаючись на пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку пiдприємств», в якому вказано, що під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що саме призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Тому, у відповідності до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартiсть», суд, врахувавши наявність наміру позивача використовувати придбані будівлі в реалізації інвестиційного проекту на будівництво бізнес-центру, терміном понад 365 днів, прийшов до обґрунтованого висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у зв'язку з придбанням основних фондiв у сумі 3060000,00грн.

Пункт 7.5. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. визначає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату здійснення першої з таких подій: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку в оплату товарі (робіт, послуг) або дата отримання податкової накладної.

Судом враховано, що саме у липні 2004р. мали місце наведені вище обставини, з якими пов'язане право позивача на включення до податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість.

Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснена товариством операція з передачі до статутного фонду основних фондів є прямою інвестицією згідно з п.1.28 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку пiдприємств».

Згідно з пп.3.2.8 п.3.2 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" не є об'єктом оподаткування операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі митної території України; поставки за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку.

Суд першої інстанції правомірно вказав на помилковість застосування відповідачем при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", врахувавши, що наведена норма стосується відсутності права на формування податкового кредиту у покупця в господарській операції з продажу йому товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно зі статтями 3 та 5 цього Закону. Тобто, наведена норма стосується формування податкового кредиту в податковому обліку покупця по тій самій господарській операції, по якій у продавця не виникає податкових зобов'язань, і, відповідно, відсутнє джерело відшкодування податку на додану вартість покупцю. Також відповідачем не враховано, що Законом України „Про податок на додану вартість” не передбачено обов'язку платників податку на додану вартість здійснювати на підставі наведеної вище норми коригування податкового кредиту у наступних звітних періодах, при використанні придбаних основних фондів саме в подальших операції з поставки товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно з статтями 3 та 5 цього Закону. Також відповідачем не враховано, що в липні 2004 року (податковому періоді, в якому відбулося придбання основних фондів) позивачем не здійснювалися операції з поставки товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно з статтями 3 та 5 цього Закону.

Щодо донарахування сум податку на прибуток підприємств, суд, враховуючи, що балансова вартість на початок першого кварталу 2004 року основних фондів позивача групи один становила 150369000,00грн., прийшов до правомірного висновку щодо наявності законних підстав для визначення амортизаційних відрахування в 1 кварталі 2004р. шляхом застосування норм амортизації, визначених п.8.6 ст.8 наведеного вище закону.

Відповідно до пп.8.3.1 п.8.3 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду (далі - розрахункові квартали).

Суми амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Також суд підставно посилається на п.1.31 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого продаж товарів - як будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Виходячи із змісту цієї норми та приписів пункту 1.28 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", за якими господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно, визначена як інвестиція, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що здійснена позивачем операція не є продажем, і саме з цих підстав визнає непереконливими посилання відповідача на необхідність застосування пп.8.1.3 п.8.1 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам. Судом правомірно враховано, що зазначена норма визначає обмеження щодо амортизації окремих об'єктів основних фондів саме у зв'язку з їх продажем.

Суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності визначення позивачем амортизаційних відрахувань за 1 квартал 2005 року в сумі 300700 грн. та вважає безпідставними посилання відповідача на порушення позивачем пп.7.4.1, пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартiсть” та пп.8.1.3 п.8.1, пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Щодо посилання відповідача на результати перевірки ТзОВ «Торгово –фінансова компанія»та висвітлених в даному Акті перевірки господарських операцій з  ДП «Полярон»в розрізі купівлі спірних приміщень, то слід відзначити, що перевіркою підтверджено включення ТзОВ «Торгово –фінансова компанія» до складу податкових зобов'язань сум податку на додану вартість, які сплачені позивачем в складі ціни даних приміщень. Твердження щодо реалізації їх по завищених цінах до уваги не приймається, оскільки відповідно до ст.190 Господарського кодексу України та ст.7 Закону України „Про ціни і ціноутворення” від 03.12.90р. вільні ціни визначаються та встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Докази щодо здійснення державного регулювання цін і тарифів на об'єкти нерухомості, які були реалізовані позивачу, відповідачем не представлено.

Крім того, відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у редакції, яка діяла у період, в якому мали місце спірні правовідносини, передбачено, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до положень статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачене законодавством (частина 1 статті 19 Конституції України).

Чинне законодавство України, зокрема й Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлюють обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

З огляду на наведене вище є безпідставними доводи відповідача з посиланням на прийняте податковою інспекцією Шевченківського району податкове повідомлення –рішення від 06.07.05 № 0003882320/0/17258, як на підставу скасування оскаржуваної постанови, та підставу виключення у липні 2004р. зі складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 3060000,00грн.

Відповідно до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідач не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі (доповненні до апеляційної скарги), та обґрунтували правомірність прийняття оспорених податкових повідомлень-рішень.

Оцінивши наявні в справі докази суд першої інстанції правомірно визначив, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають фактичним обставинам справи, видані всупереч нормам чинного законодавства України, а тому порушують права позивача, що є підставою для їх скасування.

Є безпідставним посилання відповідача на порушення позивачем пп.7.4.1, пп.7.4.2, п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартiсть” та пп.8.1.3 п.8.1, пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Постанова місцевого суду прийнята у відповідності з вимогами діючого законодавства.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.195, 196, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,

Львівський апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:

Постанову Господарського суду Львівської області від 18.05.2006р. у справі № 5/2691-9/446 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.212 КАС України.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий суддя                                                                                Юрченко Я.О.

Суддя                                                                                                    Процик Т.С.

Суддя                                                                                                    Галушко Н.А.