Ухвала

від 05.12.2012 по справі 2а-1431/10

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2012 р. Справа № 94100/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Дяковича В.П., Рибачука А.І.;

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Монастириському районі Тернопільської області на постанову Монастириського районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Монастириському районі Тернопільської області про стягнення невиплаченої щомісячної соціальної державної допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

01 грудня 2010 року, Монастириським районним судом Тернопільської області зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Монастириському районі Тернопільської області про визнання відмови протиправною та стягнення суми невиплаченої щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по час вирішення справи. Також позивач просить зобов'язати відповідача нараховувати та виплачувати вищезазначену допомогу в подальшому.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що враховуючи положення ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач є дитиною війни, а тому у відповідності до ст.6 даного Закону їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак така допомога не виплачувалась в повному обсязі.

Законами України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни було обмежено.

Однак, Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано неконституційними положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому невиплата передбаченого згаданою статтею.

Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 01 грудня 2010 року позовні вимоги позивача в частині, за період по 31 травня 2010 року - залишено без розгляду.

Постановою Монастириського районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2010 року позов задоволено. Визнано дії управління Пенсійного фонду України в Монастириському районі Тернопільської області неправомірними. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Монастириському районі Тернопільської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії за період з 01 червня 2010 року відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 відсотків мінімального розміру пенсії за віком.

Зазначену постанову мотивовано тим, що статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було обмежено.

Однак, Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано неконституційними положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», що визнані неконституційними.

Оскільки, позивач, відноситься до соціальної групи «діти війни», то з огляду на викладене слід зобов'язати відповідача, управління Пенсійного фонду України в Монастириському районі Тернопільської області, провести перерахунок та виплату підвищення до пенсії за період з 01 червня 2010 року, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 відсотків мінімального розміру пенсії за віком.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - управлінням Пенсійного фонду України в Монастириському районі Тернопільської області, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови допущено порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначено, що до видаткової частини Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» не було внесено змін, а тому кошти на виплату передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищень були відсутні. Крім того вказано, що законодавством України не врегульоване питання щодо розміру мінімальної пенсії за віком, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначення мінімального розміру пенсії за віком наведене в цій статті застосовується виключно до розмірів пенсій, призначених за цим Законом.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції не вбачає перешкод в частині зобов'язання відповідача нараховувати і виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період 2010 року, оскільки дія норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2010 рік не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами. Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Відтак, нарахування та виплата у 2010 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

У відповідності до ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, просить здійснювати виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по час вирішення справи та в подальшому.

Положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що дають право позивачам на підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, на 01 січня 2009 року та по даний час є чинними, а тому відповідно й обов'язковими до застосування протягом певного часу, на певній території, щодо певного кола фізичних і юридичних осіб.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно встановив те, що позов підлягає до часткового задоволення, а саме в частині виплати підвищення до пенсії за період з 01 червня 2010 року, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Монастириському районі Тернопільської області, то обов'язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.

Водночас, на думку суд апеляційної інстанції, безпідставним є твердження апелянта, що поняття мінімального розміру пенсії за віком, яке визначене в ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застосовується лише до пенсій передбачених цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення розміру пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне наголосити, що відсутність бюджетного фінансування на виплату передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

Водночас суд апеляційної інстанції у відповідності до п.1 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства вважає вірним визнання дій управління Пенсійного фонду України в Монастириському районі Тернопільської області щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум - неправомірними.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 158-160, 1832, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Монастириському районі Тернопільської області залишити без задоволення, а постанову Монастириського районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2010 року в справі №2а-1431/10/1911 про стягнення невиплаченої щомісячної соціальної державної допомоги - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя: С.П. Нос

Судді: В.П. Дякович

А.І. Рибачук