Ухвала

від 06.12.2012 по справі 2а-2768/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2012 р. Справа № 122206/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.

суддів: Сапіги В.П., Яворського І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року по справі № 2а-2768/12/1370 за позовом ТзОВ "Компанія БІК" до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В C Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0001192300/16 та № 0001202300/18 від 19 березня 2012 року.

Позов мотивований тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті із порушенням вимог законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинним документами, а висновки відповідача стосовно недійсності правочинів з контрагентами позивача - ТзОВ "Оріал" та ТзОВ "Лугпромстройсантехмонтаж" є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року позов задоволено та скасовано податкові повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова від 19 березня 2012 року № 0001192300/16 та № 0001202300/18.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції виходив з того що, при оцінці підставності визначення позивачем валових витрат та поданих сторонами доказів судом не встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства при формуванні податкового кредиту у спірний період.

Придбання позивачем товару підтверджується відповідними первинними фінансово -господарськими документами та належним чином оформленими податковими накладними.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач - державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова, подав апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на обставини, встановлені позаплановою невиїзною перевіркою ТзОВ "Компанія БІК" з питань взаєморозрахунків з ТОВ "Оріал" та з ТзОВ "Лугпромстройсантехмонтаж" за квітень 2011 року, якою встановлено заниження податку на прибуток за 2 квартал 2011 року в сумі 23 425 грн. та занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за квітень 2011 року в розмірі 20 370,00 грн.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили. Таким чином, відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції вірно встановлено те , що ДПІ у Шевченківському районі м. Львова проведена позапланова невиїзна перевірка ТзОВ "Компанія БІК" з питань взаєморозрахунків з ТзОВ "Оріал"та ТзОВ "Лугпромстройсантехмонтаж"за квітень 2011 року, результати якої відображені в акті №344/23-121/35501397 від 29.02.2012 року.

Податковим органом встановлено, що ТзОВ "Компанія БІК" порушено:

- пп.14.1.27 п.14.1 ст14, пп. 139.1.9.п.139.1 ст.139. Податкового кодексу України, зокрема занижено податок на прибуток за 2 квартал 2011 року в сумі 23 425 грн.;

- п. 198.3, п. 198.4, п.198.6 ст. 198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, зокрема занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 20 370грн., в тому числі за квітень 2011 року в сумі 20 370 грн.

Вказані порушення стосуються господарських операцій позивача із ТзОВ "Оріал" та ТзОВ "Лугпромстройсантехмонтаж".

За результатами перевірки 19 березня 2012 року ДПІ у Шевченківському районі м. Львова прийняті податкові повідомлення - рішення № 0001192300/16, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток в сумі 23 425,00 грн., та № 0001202300/18, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість в сумі 20 370 грн.

Оцінюючи правомірність та підставність винесення відповідачем податкового повідомлення - рішення від 19 березня 2012 р. № 0001192300/16, яким визначено ТзОВ "Компанія БІК" суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, суд першої інстанції не встановив порушення позивачем норм податкового законодавства при формуванні валових витрат у спірний період.

Також суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що ТзОВ "Компанія БІК" були дотримані вимоги норм Податкового кодексу України, податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 23 425,00 грн. визначено позивачу протиправно, а відтак податкове повідомлення - рішення від 19 березня 2012 р. № 0001192300/16 підлягає скасуванню.

Апеляційний суд погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 139.1.9 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Таким чином, визначальною підставою віднесення тих чи інших витрат підприємства до складу валових витрат є їх безпосереднє використання у господарській діяльності підприємства.

Правомірність відображення ТзОВ "Компанія БІК" у складі валових витрат в квітні 2011 року сум витрат, сформованих за операціями з ТзОВ "Оріал" та з ТзОВ "Лугпромстройсантехмонтаж" підтверджується: по ТзОВ "Оріал" - договором поставки будівельних матеріалів № 004/11 від 01.04.2011 року; видатковими накладними № РН-122 від 08.04.2011 року, № РН-121 від 06.04.2011 року; податковими накладними № 121 від 06.04.2011 року та № 122 від 08.04.2011 року; платіжним дорученням № 296 від 19.04.2011 року; по ТзОВ "Лугпромстройсантехмонтаж" - договором будівельного підряду № 04/11 від 04.04.2011 року з приводу виконання робіт по об'єкту "реконструкція казарми № 9 під житловий будинок" за адресою: м.Львів, вул. Мечникова, в/м №4; довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за квітень 2011 року форми № КБ-3; актом приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2011 року № 04/11-1; податковими накладними № 356 від 15.04.2011 року та № 373 від 19.04.2011 року; платіжними дорученнями № 292 від 15.04.2011 року та № 294 від 19.04.2011 року.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про те, що витрати за операціями ТзОВ "Компанія БІК" з ТзОВ "Оріал" та з ТзОВ "Лугпромстройсантехмонтаж" підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а відтак підставно включені позивачем до валових витрат 2 кварталу 2011 року.

Розглядаючи правомірність та підставність винесення відповідачем податкового повідомлення - рішення від 19 березня 2012 року № 0001202300/18, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість в сумі 20 370,00 грн., суд першої інстанції не встановив порушення позивачем норм податкового законодавства при формуванні податкового кредиту у спірний період.

Апеляційний суд вважає вірним вищевказаний висновок суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

Як передбачено пунктом 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В силу положень п. 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за період, що перевірявся було надано первинні документи, достовірність яких встановлена при оцінці правомірності формування валових витрат товариства за цей період, та які свідчать про підставність виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між товариством та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, про правомірність включення позивачем суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту в квітні 2011 року.

Щодо нікчемності правочинів, що укладені між ТзОВ "Компанія БІК" з ТзОВ "Оріал" та з ТзОВ "Лугпромстройсантехмонтаж", апеляційним судом встановлено наступне.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підставою для недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Як зазначено в акті перевірки, правочини між ТзОВ "Компанія БІК" та ТзОВ "Оріал", а також між ТзОВ "Компанія БІК" та ТзОВ "Лугпромстройсантехмонтаж" укладені без мети настання реальних наслідків. В силу ст. 234 ЦК України такі правочини є фіктивними і визнаються недійсними тільки судом.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено факту нікчемності договорів, які укладалися між ТзОВ "Компанія БІК" та ТзОВ "Оріал", а також між ТзОВ "Компанія БІК" та ТзОВ "Лугпромстройсантехмонтаж", оскільки їх недійсність не встановлена законом, як і не доведено фіктивності таких правочинів.

Згідно з Порядком оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства вбачається, що податкові повідомлення - рішення, що приймаються за наслідками документальних перевірок фінансово - господарської діяльності суб»єктів господарювання, у тому числі позапланових виїзних, можуть бути складеними на підставі фактичних даних, зазначених виключно в актах перевірок фінансово - господарської діяльності суб'єктів господарювання. Оскаржувані податкові повідомлення - рішення, складені з покликанням на акти перевірок фінансово - господарської діяльності суб'єктів господарювання ТзОВ "Оріал", та ТзОВ "Лугпромстройсантехмонтаж", які не можуть бути визнані допустимими доказами по справі та зумовлюють безпідставність складення зазначених податкових повідомлень - рішень.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків. З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, оскаржувані податкові повідомлення - рішення № 0001192300/16 та № 0001202300/18 від 19 березня 2012 року не ґрунтуються на нормах права, внаслідок чого їх слід визнати протиправним та скасувати.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до переконання про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ст. 160, ст.ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року по справі № 2а-2768/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

Судді В.П. Сапіга

І.О. Яворський