Рішення

від 12.12.2012 по справі 5011-51/14552-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/14552-2012 12.12.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-кондитерська група «Лісова казка»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектура»

про стягнення 96 450, 36 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Немикін А.Ю.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектура»про стягнення заборгованості за договором № ЛС-006 від 01.01.2012 р. у розмірі 93 873, 62 грн., 1 685, 89 грн. -30 % річних та 890, 85 грн. -пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати товару відповідно до вищевказаного договору.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 05.09.2012 року порушено провадження у справі № 5004/1083/12.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 02.10.2012 року справу № 5004/1083/12 надіслано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва та згідно автоматичного розподілу передано на розгляд судді Пригунової А.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2012 р. суддею Пригуновою А.Б. справу № 5004/1083/12 прийнято до свого провадження, присвоєно їй № 5011-51/14552-2012 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 07.11.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців адресу: 02217, м. Київ, вул. Закревського, 45 та повернуті до Господарського суду міста Києва.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, вимог суду не виконав, про пважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 1212.2012 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-кондитерська група «Лісова казка»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вектура»укладено договір поставки № ЛС-006, за умовами якого позивач зобов'язався передати, а відповідач -прийняти і оплатити кондитерські вироби в кількості та асортименти відповідно до видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.2. договору оплата за поставлений товар здійснюється відповідачем протягом 21 календарного дня з моменту передачі товару у розмірі 100 % від вартості поставленого товару.

Відповідно до п. 4.4. договору товар вважається переданим позивачем і прийнятим відповідачем за кількістю -згідно з накладною.

Згідно з п. 4.6. договору відповідач має право пред'явити претензію позивачу по кількості товару у момент приймання товару, а за якістю продукції, що поставляється -протягом 20 календарних днів з моменту отримання товару при постачанні товару в інші міста та протягом 10 календарних днів при поставці товару в межах міста.

У відповідності до п.п. 7.1., 7.2. договору у разі несплати відповідачем поставленого товару у визначений договором термін, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на моменти виплати за кожен день прострочення платежу, а також штраф у розмірі 10 % від вартості несплаченого товару. У разі звернення позивача за захистом своїх інтересів щодо стягнення заборгованості до суду, відповідач сплачує штраф у розмірі 30 % від вартості несплаченого товару.

Договір, відповідно до п.п. 10.1., 10.2. набирає чинності з моменту йог підписання та скріплення печатками і діє до 31.12.2012 р.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання за договором № ЛС-006 від 01.01.2012 р. щодо оплати вартості поставленого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 93 873, 62 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № ЛС-006 від 01.01.2012 р., суд дійшов висновку, що за своїми правовими ознаками він є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Матеріалами справи підтверджується здійснення позивачем поставки товару за договором № ЛС-006 від 01.01.2012 р. на загальну суму 292 613, 79 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектура»від 01.01.2012 р. на отримання товарно-матеріальних цінностей, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

При цьому, суд відзначає, що факт отримання товару за договором № ЛС-006 від 01.01.2012 р. відповідачем не заперечується та не спростовується.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем заявлених до нього вимог не спростовано та не надано суду доказів, на підтвердження належного виконання зобов'язань за договором № ЛС-006 від 01.01.2012 р. або доказів наявності об'єктивних причин неможливості їх виконання.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору № ЛС-006 від 01.01.2012 р., а також положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 93 873, 62 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1 685, 89 грн. -30 % річних та 890, 85 грн. -пені.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги про стягнення 30 % річних, позивач керується статтею 625 Цивільного кодексу України та посилається на п. 7.2. договору № ЛС-006 від 01.01.2012 р.

В той же час положеннями п. 7.2. договору № ЛС-006 від 01.01.2012 р. передбачено обов'язок відповідача сплатити штраф у розмірі 30 % від вартості несплаченого товару - у разі звернення позивача за захистом своїх інтересів щодо стягнення заборгованості до суду.

Тож, з наведеного вбачається, що позивачем фактично заявлено вимогу про стягнення з відповідача річних за прострочення виконання грошового зобов'язання виходячи зі ставки, встановленої договором для нарахування штрафу.

Разом з тим, вимог про стягнення з відповідача штрафу за прострочення виконання зобов'язань, позивачем не заявлено.

Крім того, у договорі № ЛС-006 від 01.01.2012 р. не встановлено розмір річних за порушення грошового зобов'язання інший, ніж у ст. 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про нарахування річних за порушення відповідачем грошового зобов'язання за ставкою, встановленою ст. 625 Цивільного кодексу України -3 %.

Згідно розрахунку суду розмір 3 % річних за період з 16.07.2012 р. (дата виникнення заборгованості) до 31.08.2012 р. (дата, визначена позивачем самостійно) з урахуванням часткових проплат становить 178, 65 грн.

Згідно розрахунку позивача, який перевірено судом, розмір пені за період з 16.07.2012 р. (дата виникнення заборгованості) до 31.08.2012 р. (дата, визначена позивачем самостійно) становить 890, 85 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: основний борг -93 873, 62 грн., 178, 65 грн. -3 % річних від простроченої суми та 890, 85 грн. -пені.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-кондитерська група «Лісова казка» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектура» (02217, м. Київ, вул. Закревського, 45, код ЄДРПОУ 35963961), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-кондитерська група «Лісова казка»(61072, м. Харків, вул. С.Єсеніна, 14, кв. 6, код ЄДРПОУ 33066477) заборгованість у розмірі 93 873, 62 (дев'яносто три тисячі вісімсот сімдесят три грн. 62 коп.) грн., 178, 65 (сто сімдесят вісім грн. 65 коп.) грн. -3 % річних від простроченої суми, 890, 85 (вісімсот дев'яносто грн. 85 коп.) грн. -пені та 1 898, 86 (одна тисяча вісімсот дев'яносто вісім грн. 86 коп.) грн. -судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.12.2012 р.

Суддя Пригунова А.Б.