Рішення

від 10.12.2012 по справі 5011-51/14027-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/14027-2012 10.12.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Надія-Грандекс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «НМК-трейд»

про стягнення 28 349, 03 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Бєлан О.О.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НМК-трейд»про стягнення 26 106, 53 грн. - основного боргу, 2 072, 18 грн. - пені, 170, 32 грн. -3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 20.10.2011 р. П-11/075, в частині оплати вартості поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 31.10.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи про місцезнаходження юридичної особи.

Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців адресу: 03124, м. Київ, бульвар Лепсе, б.8 та отримані представником відповідача, що підтверджується його підписом на зворотньому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 10.12.2012 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.10.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Надія-Грандекс»та Товариством з обмеженою відповідальністю «НМК-трейд»укладено договір поставки № П-11/075, за умовами якого позивач зобов'язався у зумовлені строки передати, а відповідач -прийняти та оплатити текстильні вироби.

Відповідно до п. 3.1. договору найменування товарів, їх кількість, асортимент, ціна за одиницю, вартість товарів вказується у замовленні та видатково-прибуткових накладних, які оформляються на кожну партію товарів. Видатково-прибуткові накладні, крім передатного документу виконують функції специфікації і є не невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 7.3. договору ціна товару фіксується у рахунку-фактурі та видатково-прибутковій накладній, яку з боку позивача підписує директор або головний бухгалтер, або особа уповноважена наказом по підприємству, а з боку відповідача -директор або головний бухгалтер або особа уповноважена довіреністю на одержання цінностей та є невід'ємною часиною договору.

Згідно з п. 8.1. договору 45 % від загальної вартості партії товару оплачується відповідачем в день погодження замовлення між сторонами; 30 % вартості товару оплачується на протязі 30 днів з моменту постачання товару відповідачу; 25 % повної вартості товару оплачується на протязі 45 днів з моменту постачання товару відповідачу.

У відповідності до п. 9.3. договору у разі прострочення відповідачем встановленого терміну оплати товару позивач має право стягнути з відповідача пеню у розмірі 0, 1 % від вартості товару, оплату якого прострочено, за кожний день прострочення.

Договір, відповідно до п.п. 13.1., 13.2., вступає в дію з дати його укладення обома сторонами і діє до 31.12.2011 р. та автоматично продовжується у випадку якщо не менш, ніж за 14 днів до закінчення строку будь-яка сторона не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір змінити його чи припинити дію.

Додатковою угодою № 2 від 01.03.2012 р. до договору поставки № П-11/075 від 20.10.2011 р. сторони встановили, що 20 % оплати від загальної вартості товару, що постачається оплачується відповідачем в день погодження замовлення між сторонами; 40 % вартості товару оплачується на протязі 30 днів з моменту постачання товару відповідачу; 40 % повної вартості товару оплачується на протязі 45 днів з моменту постачання товару відповідачу.

Як вбачається з матеріалів справи позивач на виконання умов договору № П-11/075 від 20.10.2011 р. здійснив поставку товару на загальну суму 861 102, 70 грн. грн., що підтверджується наявними у справі видатковими накладними, належним чином засвідчені копії яких долучено до матеріалів справи.

При цьому суд відзначає, що підпис особи - одержувача товару скріплений печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «НМК-трейд».

Також матеріалами справи підтверджується здійснення відповідачем оплати поставленого за договором № П-11/075 від 20.10.2011 р. товару на загальну суму 834 996, 17 грн.

27.08.2012 р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 395, у якій просив сплати вартість отриманого за договором № П-11/075 від 20.10.2011 р. товару.

Листом вих. № 366/12 від 13.09.2011 р. відповідач підтвердив наявність заборгованості та зазначив про неможливість її погашення у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідачем неналежним чином виконано зобов'язання за договором № П-11/075 від 20.10.2011 р. щодо оплати вартості поставленого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 26 106, 53 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № П-11/075 від 20.10.2011 р., суд дійшов висновку, що за своїми правовими ознаками він є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем заявлених до нього вимог не спростовано та не надано суду доказів, на підтвердження належного виконання зобов'язань за договором № П-11/075 від 20.10.2011 р. або доказів наявності об'єктивних причин неможливості його виконання.

Ухвалою суду від 31.10.2012 р відповідача було зобов'язано надати суду власне письмове підтвердження за підписом керівника відповідача та головного бухгалтера, а також з відтиском печатки підприємства про те, що товар, зазначений в накладних, копії яких додано до позовних матеріалів, підприємством не отримувався.

Відповідач жодних пояснень з приводу вищезазначеного не надав.

Тож, суд відзначає, що відповідачем не заперечується факт отримання ним товару від позивача на підставі наявних у справі накладних.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору № П-11/075 від 20.10.2011 р., а також положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 26 106, 53 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 170, 32 грн. та 2 072, 18 грн. пені.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тож, враховуючи, що відповідачем допущено прострочення виконання зобов'язань щодо оплати товару, отриманого за договором № П-11/075 від 20.10.2011 р., суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині пені та 3 % річних.

Разом з тим суд відзначає, що за приписами ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, за згодою сторін може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає сума обмежена законодавством, в свою чергу умови договору зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі є обов'язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

Разом з тим, здійснивши перевірку правильності нарахування позивачем пені, судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Надія-Грандекс»допущено помилку в методиці її нарахування.

Згідно розрахунку суду, здійсненого у відповідності до положень чинного законодавства України розмір пені за період з 30.06.2012 р. (дата виникнення заборгованості) до 24.09.2012 р. (дата визначена позивачем самостійно) становить 849, 25 грн.

Розрахунок 3 % річних за вказаний позивачем період перевірено судом та відповідає положенням чинного законодавства.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: основний борг -26 106, 53 грн., 849, 25 грн. -пені та 170, 32 грн. -3 % річних від простроченої суми.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Надія-Грандекс» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НМК-трейд»(03124, м. Київ, б-р. Лепсе, 8, код ЄДРПОУ 32045917), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Надія-Грандекс»(72384, Запорізька обл., Мелітопольський р-н, с. Садове, вул. Центральна, 12, код ЄДРПОУ 35324371) заборгованість у розмірі 26 106, 53 (двадцять шість тисяч сто шість грн. 53 коп.) грн., 849, 25 (вісімсот сорок дев'ять грн. 25 коп.) грн. -пені, 170, 32 (сто сімдесят грн. 52 коп.) грн. -3 % річних та 1 540, 07 (одна тисяча п'ятсот сорок грн. 07 коп.) грн. -судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.12.2012 р.

Суддя Пригунова А.Б.