Рішення

від 12.12.2012 по справі 5011-32/15619-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-32/15619-2012 12.12.12

Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О.

За участю секретаря судового засідання Бандури Ю.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ

до першого відповідача Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ

до другого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукове управління", м.Київ

про визнання права власності

за участю представників сторін:

від прокуратури: Давиденко О.В. - прокурор

від позивача: Палій Є.В. - юрисконсульт

від першого відповідача: Уланов І.В. -головний спеціаліст юридичного відділу

від другого відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ : Прокурор Подільського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до першого відповідача - Головного управління комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та другого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукове-управління", зокрема:

· визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень площею 448, 90 кв. м., в т. ч.: № 3, з № 5 по № 20, IV (групи приміщень №7) площею 261, 20 кв. м., з № 1 по № 8 (групи приміщень № 5) площею 135 , 30 кв. м., №№ V, VI, VII площею 19, 10 кв. м., місця спільного користування площею 33, 30 кв. м., що складає 45/100 частини від нежилого будинку площею 1006,30 кв. м., які розташовані за адресою м. Київ, вул. Андріївський узвіз, 38, літера А, укладений 15.10.2007 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Наукове управління";

· визнати право комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на нежилі приміщення в будинку за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, 38, літера А, загальною площею 448, 90 кв. м.

· зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Наукове управління" повернути до комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, нежилі приміщення в будинку за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, 38, літера А, загальною площею 448, 90 кв. м. за актом приймання-передачі з Київською міською радою.

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 4 2 , 4 3 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом в т. ч. задоволено клопотання другого відповідача від 29.11.2012 року про відкладення судового засідання, що знайшло своє відображення в ухвалі Господарського суду міста Києва від 28.11.2012 року.

Неприбуття до судового засідання представника другого відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду спору по суті, а тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно статті 75 ГПК України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах, приймаючи до уваги доводи позивачів, суд встановив:

Прокурором заявлено клопотання відповідно до вимог ст.ст. 66,67 ГПК України про застосування у справі заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нежилі приміщення в будинку за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, 38, літера А, загальною площею 448, 90 кв. м. та заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Наукове управління" чи будь-яким іншим особам вчиняти дії спрямовані на відчуження вказаного майна.

Суд дійшов висновку, що вимога про забезпечення позову є по суті заявою про застосування таких заходів, яке обґрунтоване виникненням загрози здійснення теперішнім власником майна подальших дій щодо його відчуження, що в свою чергу у подальшому унеможливить вирішити питання про його повернення законному власнику (територіальній громаді).

Відповідно до вимог ст. ст. 66, 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу, заборони йому вчиняти певні дії, у тому числі іншим особам, що стосуються предмета спору. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до ст. 33 ГПК України.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент винесення та виконання рішення.

Відповідно до змісту пункту 1 постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Втім, прокурором та позивачем не достатньо обґрунтовано доведено те, що невжиття заходів до забезпечення позову до вирішення спору по суті, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, здійснення дій щодо відчуження спірного майна його теперішнім власником, в т. ч. з проведенням державної реєстрації речового права. При цьому, наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукове-управління", як у набувача майна за договором, повноважень розпоряджатися належним їй нерухомим майном, не є підставою для вжиття запропонованих прокурором заходів до забезпечення позову.

Додатково, з посиланням на приписи ст. ст. 22, 29 ГПК України та вимоги ст. ст. 264, 267 ЦК України, прокурор наполягає на задоволенні його клопотання про відновлення строку позовної давності на звернення з позовом до господарського суду, пропущеного за поважними причинами. Мотиви пропуску обґрунтовує тим, що довідався про порушення права тільки у 2012 році, а саме під час проведеної перевірки органами прокуратури за наслідками якої було встановлені обставини та докази на їх підтвердження відносно незаконного відчуження спірного об'єкта нерухомості, який є предметом даного спору.

Законодавець встановлює, що до поважних причин відносяться лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторін, та пов'язані із дійсними істотним перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, як це зазначено у пункті 4 статті 267 ЦК України. Відповідно до вимог статті 29 ГПК України прокурор, який бере участь у справі несе обов'язки і користується правами сторони.

Оскільки прокурору стало відомо про обставини незаконного відчуження спірних нежилих приміщень під час проведеної перевірки у 2012 році, суд вважає за необхідне задовольнити заяву прокурора Подільського району м. Києва щодо відновлення йому строку позовної давності, пропущеного за поважними причинами, на звернення до господарського суду.

Позовні вимоги прокурора мотивовані проведеною прокуратурою Подільського району м. Києва перевіркою на виконання завдання Прокуратури м. Києва у 2012 році щодо законності приватизації нежилих приміщень, загальною площею 448, 90 кв. м., розташованих у м. Києві по Андріївському узвозу, 38, літ "А".

Так, прокурором встановлено, що відповідно до позиції 1 додатка 2 рішення Київської міської ради від 18.03.2004 року № 100/1310 "Про Програму приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва на 2004 -2006 роки" зі змінами внесеними рішенням Київської міської ради від 29.04.2004 року № 222/1432 "Про внесення змін до рішень Київради від 18.03.2004 року № 100/1310 "Про Програму приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва на 2004 -2006 роки" та від 12.02.2004 року № 36/1246 "Про приватизацію комунального майна" до переліку об'єктів, які знаходяться у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації включені нежилі приміщення загальною площею 448, 90 кв. м., які розташовані за адресою м. Київ, Андріївський узвіз, 38, літера А.

15.10.2007 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Наукове управління" укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень загальною площею 448, 90 кв. м., в т. ч.: №3, з №5 по №20, IV (групи приміщень №7) площею 261, 20 кв. м., з №1 по №8 (групи приміщень №5) площею 135, 30 кв. м, №№ V, VI, VII площею 19, 10 кв. м., місця спільного користування площею 33, 30 кв. м., що складає 45/100 частини від нежилого будинку площею 1006, 30 кв. м., які розташовані за адресою м. Київ, вул. Андріївський узвіз, 38, літера А,

Однак, на думку прокурора, зазначений договір купівлі продажу укладений всупереч вимог чинного законодавства, а спірне нерухоме майно визнано пам'яткою історії та архітектури місцевого значення, в зв'язку з чим не підлягало приватизації в силу Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини".

Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать про те, що прокурор обґрунтовано стверджує про недійсність вищевказаного правочину в зв'язку з наступним, зокрема:

Статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначено поняття та мета приватизації, якою є платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки. Статтею 5 названого Закону наведено загальний перелік об'єктів державної власності, які підлягають приватизації, що кореспондується з положеннями Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", далі Закон.

Як зазначено вище, до переліку об'єктів, які знаходяться у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації відповідно до позиції 1 додатка 2 рішення Київської міської ради від 18.03.2004 року № 100/1310 "Про Програму приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва на 2004 -2006 роки" зі змінами внесеними рішенням Київської міської ради від 29.04.2004 року № 222/1432 "Про внесення змін до рішень Київради від 18.03.2004 року № 100/1310 "Про Програму приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва на 2004 -2006 роки" та від 12.02.2004 36/1246 "Про приватизацію комунального майна" включені нежилі приміщення загальною площею 448, 90 кв. м., які розташовані за адресою м. Київ, вул. Андріївський узвіз, 38. літера А.

Так, до об'єктів малої приватизації відноситься, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А), в силу ст. 2 Закону. Таким чином, приватизація об'єктів за їх індивідуально визначеними ознаками, а саме: нежилих приміщень загальною площею 448, 90 кв. м., в т. ч.: № 3, з № 5 по № 20, IV (групи приміщень №7) площею 261, 20 кв. м., з № 1 по № 8 (групи приміщень №5) площею 135, 30 кв. м, № № V, VI, VII площею 19, 10 кв. м., місця спільного користування площею 33, 30 кв. м., що складає 45/100 частини від нежилого будинку площею 1006, 30 кв. м., які розташовані за адресою м. Київ, Андріївський узвіз, 38, літера А, регламентується нормами згаданих законів.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно укладеного між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як Продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Наукове управління", як Покупцем, договору купівлі -продажу від 15.10.2007 року, останній купив спірне манйо, яке належило територіальній громаді м. Києва на праві власності.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Законодавець визначає, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до Цивільного кодексу України підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України ( ч. 1 статті 215 ЦК України), зокрема:

§ відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст угоди не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним принципам суспільства;

§ зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, окрім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих згідно з Конституцією України (статті 1, 8 Конституції України);

§ згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності угоди є недотримання в момент здійснення угоди стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України;

§ якщо недійсність угоди прямо не встановлена законом, проте одна зі сторін або інша заінтересована особа оспорює її дійсність за підставами, встановленими законом, така угода може бути визнана судом недійсною, що встановлено ч. 3 ст.215 ЦК України.

Постановою пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 2009 року, далі Пленум, зазначено, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено, у зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205-210, 640 ЦК тощо).

Так, вішенням виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 05.06.1995 року № 169 будинок за адресою м. Київ, вул. Андріївський узвіз, 38, визнано пам'яткою історії та архітектури місцевого значення.

Законом України від 01.02.2005 року "По тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" заборонено приватизацію пам'яток культурної спадщини, затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, який в подальшому втратив чинність згідно із Законом України від 23.09.2008 року "Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації"

Фактичні обставини справи свідчать, що договір купівлі-продажу спірного майна був укладений між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Наукове управління" 15.10.2007 року, тобто в період існування заборони на приватизацію пам'яток архітектури, а відтак спірне майно не підлягало приватизації, в т. ч. шляхом викупу, в силу закону.

Якщо господарське зобов'язання не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або і частині.

Згідно із ч. 2 ст. 208 ГК України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі -відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом, що кореспондується з приписами ст. 216 ЦК України.

Законодавець встановлює, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

За приписами ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, спеціальне визнання судом права власності на майно необхідно тоді, коли у нього відсутні належні правовстановлюючі документи, і це право оспорює відповідач. Тобто визнання права власності за своєю правовою природою є превентивною формою захисту права і такі вимоги можуть бути пред'явлені коли право ще не порушено, а існує загроза його порушення. Вказаний позов може бути пред'явлено до будь якої особи, яка словами чи діями завила про свої претензії на річ, яка перебуває у власності іншої особи. Пред'являючи такий позо, особа повинні надати докази вчинення іншою особою дій, в т. ч. висловлювань, які можуть бути розцінені як не визнання чи оспорювання такого права.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прокурором надані відповідні докази у справі про загрозу порушення економічних інтересів держави на час винесення спірного рішення органами місцевого самоврядування в частині включення спірного об'єкта нерухомості до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, доведено підстави за законом для визнання недійсним договору купівлі продажу нежилих приміщень від 15.10.2007 року. Прокурором надані докази того , що на момент укладення спірного договору, його зміст суперечив інтересам суспільства, оскільки набуте за ним майно було віднесено до пам'яток архітектури, які в силу закону не підлягали приватизації, в т. ч. шляхом викупу, а відтак він є неправомірним та підлягає визнанню недійним. В свою чергу відповідачами не доведено суду не обізнаність про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, з урахуванням ст. 208 ЦК України. Поряд з цим другим відповідачем не доведено суду відповідність вчиненого правочину вимогам закону, ті обставини що він є добросовісним набувачем спірного майна.

За такими обставинами, позовні вимоги прокурора обґрунтовані та підлягають задоволенню, в зв'язку з чим слід:

· визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень площею 448, 90 кв. м., в т. ч.: № 3, з № 5 по № 20, IV (групи приміщень №7) площею 261, 20 кв. м., з № 1 по № 8 (групи приміщень №5) площею 135,30 кв. м., №№ V, VI, VII площею 19,10 кв. м., місця спільного користування площею 33,30 кв. м., що складає 45/100 частини від нежилого будинку площею 1006,30 кв. м., які розташовані за адресою м. Київ, Андріївський узвіз, 38, літера А, укладений 15.10.2007 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Наукове управління";

· визнати право комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ЄДРПОУ 22883141, на нежилі приміщення в будинку-за адресою: м. Київ, Андріївський узвіз, 38, літера А, загальною площею 448, 90 кв. м.;

· зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Наукове управління" протягом 30-денного строку з дня набрання рішенням законної сили, вчинити дії, а саме повернути до комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, нежилі приміщення в будинку за адресою: м. Київ, Андріївський узвіз, 38, літера А, загальною площею 448, 90 кв. м. за актом приймання-передачі.

З урахуванням викладеного, судовий збір, від сплати якого прокурор у встановленому порядку звільнений, за подання позовної заяви стягується з відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог в дохід державного бюджету, згідно вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 12.12.2012 року, згідно частини 2 статті 85 ГПК України, після виходу суду з нарадчої кімнати, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 121, 124 Конституції України, ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", ст. ст. 1, 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст. ст. 203, 215, 216, 257, 261, 264, 267, 392 ЦК України, ст. ст. 55, 207, 208 ГК України, ст. ст. 4-2, 4-3, 4-4, 22, 29, 33, 34, ч. 3 ст. 43, 75, 81-1, 82, 82-1, 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Відновити прокурору Подільського району м. Києва строк позовної давності, пропущений за поважним причинами, на звернення з позовом до господарського суду.

2. Позовні вимоги прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до першого відповідача - Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), до другого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукове управління" задовольнити.

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень площею 448, 90 кв. м., в т. ч.: № 3, з № 5 по № 20, IV (групи приміщень №7) площею 261, 20 кв. м., з № 1 по № 8 (групи приміщень №5) площею 135, 30 кв. м., № № V, VI, VII площею 19,10 кв. м., місця спільного користування площею 33, 30 кв. м., що складає 45/100 частини від нежилого будинку площею 1006, 30 кв. м., які розташовані за адресою: м. Київ, Андріївський узвіз, 38, літера А, укладений 15.10.2007 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Наукове управління".

4. Визнати право комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ЄДРПОУ 22883141, на нежилі приміщення в будинку за адресою: м. Київ, Андріївський узвіз, 38, літера А, загальною площею 448, 90 кв. м.

5. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Наукове управління", 01025, м. Київ, Андріївський узвіз, буд. 38, код ЄДРПОУ 01207341, протягом 30-денного строку з дня набрання рішенням законної сили, вчинити дії, а саме повернути до комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ЄДРПОУ 22883141, нежилі приміщення в будинку за адресою: м. Київ, Андріївський узвіз, 38, літера А, загальною площею 448, 90 кв. м. за актом приймання-передачі, видавши наказ.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукове управління", 01025, м. Київ, Андріївський узвіз, буд. 38, код ЄДРПОУ 01207341, на користь:

- державного бюджету судовий збір в сумі 2682, 50 грн., видавши наказ та надіславши його на виконання до Державної податкової інспекції Подільського району міста Києва Державної податкової служби міста Києва.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено -17.12.2012 року.

Суддя Ю.О. Підченко