Рішення

від 17.12.2012 по справі 5015/4898/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.12 Справа№ 5015/4898/12

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва, при секретарі судового засідання М.Скірі, розглянув справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Медокс», м. Львів;

до відповідача: Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірми «Едельвейс», м. Рава-Руська, Жовківського району Львівської області;

про: стягнення 125356 грн. 90 коп.

В судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Струк У.В. -представник на підставі довіреності № 327 від 17.12.2012 р.;

відповідача: не з'явився.

Обставини розгляду справи. Ухвалою господарського суду від 21.11.2012 року порушено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медокс»до Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірми «Едельвейс»про стягнення 125356 грн. 90 коп. Розгляд справи призначено на 17.12.2012 року.

В судовому засіданні 17.12.2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав та наполіг на їх задоволенні. Подав заяву від 17.12.2012 року № 328 про зменшення позовних вимог у зв'язку із частковою оплатою. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали господарського суду від 21.11.2012 року не виконав, подав клопотання від 17.12.2012 року про відкладення розгляду справи у зв'язку із відрядженням юриста фірми та перебуванням її за межами Львівської області. Доказів відрядження не подав, причини невиконання вимог ухвали суду не пояснив.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу , з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу ), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Представнику сторони, що брав участь в судовому засіданні, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо його прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Від фіксації судового процесу технічними засобами сторона відмовилась.

17.12.2012 року судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору. Спір між сторонами виник у зв'язку із невиконанням відповідачем договірних зобов'язань. Товариство з обмеженою відповідальністю «Медокс»(надалі по тексту рішення -позивач) звернулось з позовом до Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірми «Едельвейс»(надалі по тексту рішення - відповідач) про стягнення 125556 грн. 90 коп. Позивач в позовній заяві вказує, що між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу № 18 від 04 січня 2011 року на виконання умов якого позивач поставив відповідачу вироби медичного призначення на загальну суму 121741 грн. 61 коп.

Оскільки оплата за товар відповідачем в передбачені договором строки не здійснена, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованої суми в розмірі 121741 грн. 61 коп., на яку нарахував 3615 грн. 29 коп. пені.

В судовому засіданні 17.12.2012 року позивач подав заяву про зменшення позовних вимог на 3000 грн. 00 грн., таким чином сума позову змінилася і складає 122356 грн. 90 коп.

Відповідач проти позову не заперечив, відзиву не подав.

В процесі розгляду справи суд встановив наступне. Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Медокс»(продавцем згідно договору) та Приватним торговельно-посередницьким малим підприємством фірмою «Едельвейс»(покупцем згідно договору) 04.01.2011 року було укладено договір № 18, який є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 1.1 договору «продавець»продає, а «покупець»купує товари медичного призначення, зареєстровані МОЗ України, надалі «товар», перелік яких вказується в накладних. Товар, одержаний «покупцем»від «продавця»поверненню та обміну не підлягає, за винятком випадків виявлення невідповідності якості товару сертифікату якості виробника, що повинно бути підтверджено висновками Державної інспекції по контролю якості лікарських засобів.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 121741 грн. 61 коп., що підтверджується видатковими накладними № М-00001929 від 17.05.2012 року на суму 11350,00 грн., № М-00002303 від 12.06.2012 року на суму 27687,00 грн., № М-00002398 від 18.06.2012 року на суму 30268,44 грн., № М-00003035 від 02.08.2012 року на суму 36252,05 грн., № М-00003094 від 08.08.2012 року на суму 16184.12 грн.

Відповідно до п. 2.3 договору на кожну партію товару виписується накладна, яка є невід'ємною частиною угоди. Факт отримання «покупцем»товару засвідчує підписана ним накладна.

У п. 2.2 договору «покупець»зобов'язався вчасно розрахуватись за отриманий товар згідно наданого відтермінування 45 календарних днів.

Договірні зобов'язання відповідачем порушено, докази оплати боргу в матеріалах справи відсутні.

В процесі розгляду справи відповідачем оплачено 3000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 10212 від 31.10.2012 року.

Дані факти матеріалами справи підтверджується, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника сторони, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Частина 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зазначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до п. 2.2 договору купівлі-продажу № 18 від 04.01.2011 року «покупець»зобов'язався вчасно розрахуватись за отриманий товар згідно наданого відтермінування 45 календарних днів.

Судом вище встановлено, що борг відповідача перед позивачем за поставлений товар на момент розгляду справи становить 118741 грн. 61 коп.

Стаття 610 Цивільного кодексу України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Детальний правовий аналіз наведених вище приписів чинного законодавства України дозволяє стверджувати, що право на нарахування неустойки у формі пені за порушення зобов'язання виникає у особи з договору, якщо умовами останнього обумовлено вказаний спосіб забезпечення зобов'язання.

Відповідно до п. 5.2 договору у випадку несвоєчасної оплати за товар «покупець»сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Матеріалами справи підтверджено несвоєчасну сплату відповідачем в користь позивача вартості отриманого товару, що стала підставою для нарахування відповідачу до 3615 грн. 29 коп. у зв'язку з чим, вказана сума підлягає до стягнення.

Внаслідок наведеного суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення 118741 грн. 61 коп. основного боргу та 3615 грн. 29 коп. пені.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

У пункті 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 року № 01-8/2351 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року" зазначалося, зокрема, що в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення і не тягне за собою правові наслідки у вигляді припинення провадження в тій частині, на яку зменшились позовні вимоги.

Щодо клопотання позивача, викладеному в прохальній частині позовної заяви від 16.11.2012 року № 316 про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належить відповідачу -Приватному торговельно-посередницькому малому підприємству фірмі «Едельвейс»то суд відмовляє у її задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України (далі - Господарського процесуального кодексу) заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема шляхом накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

З огляду на викладене, в даному випадку позивачем не доведено наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову та необґрунтовано, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, що є підставою для відмови в клопотанні позивача.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задоволити повністю.

Стягнути з Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірми «Едельвейс»(80316, Львівська область, Жовківський район, м. Рава-Руська, вул. Калнишевського, 5, ідн. код 13808034) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медокс» (79005, м. Львів, вул. К.Левицького, 27/16, ідн. код 31729394) 118741 грн. 61 коп. основного боргу, 3615 грн. 29 коп. пені та 2457 грн. 00 коп. судового збору.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Медокс»в задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 19.12.2012 року.

Суддя Р.Матвіїв