Постанова

від 18.12.2012 по справі 5011-53/13132-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2012 р. Справа№ 5011-53/13132-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

при секретарі Кулачок О.А.

за участю від позивача -ОСОБА_2

представників сторін: від відповідача - не з'явився.

розглянувши Товариства з обмеженою відповідальністю

апеляційну скаргу "Модні фарби"

на рішення

господарського суду м. Києва.

від 29.10.2012 року.

у справі № 5011-53/13132-2012 (суддя: Грєхова О.А.)

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної

особи-підприємця ОСОБА_3

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Модні фарби"

про стягнення 13 061, 19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 29.10.2012 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Модні фарби» (04053, м. Київ, вул. Артема, 21, оф. 406, ідентифікаційний код 34763485) з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (08132, АДРЕСА_1) 11 772 (одинадцять тисяч сімсот сімдесят дві) грн. 00 коп. основного боргу, 919 (дев'ятсот дев'ятнадцять) грн. 61 коп. пені, 86 (вісімдесят шість) грн. 72 коп. інфляційних втрат, 182 (сто вісімдесят дві) грн. 86 коп. 3% річних та судовий збір у розмірі 1 609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп.

В частині стягнення 100,00 грн. основного боргу провадження у справі припинено у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Повернуто Суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 (08132, АДРЕСА_1) з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у розмірі 43,50 грн., сплачений згідно з квитанцією № 39 від 27.08.2012. Оригінал квитанції № 39 від 27.08.2012 залишити в матеріалах справи № 5011-53/13132-2012.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Модні фарби» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва у справі № 5011-53/13132-2012 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено до розгляду.

В судове засідання 18.12.2012 року представник відповідача не з'явився про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином та подав клопотання про відкладення розгляду справи. Дане клопотання колегією суддів відхилено, оскільки відповідач не позбавлений права наділяти повноваженнями на представництво своїх інтересів будь-яку особу.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача, враховуючи що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, між Суб'єктом підприємницької діяльності фізичної особи-підприємцем ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Модні фарби» (далі по тексту - відповідач, замовник) було укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування (далі по тексту - Договір).

П. 1.1. Договору визначено, що даний договір регулює та визначає порядок взаємовідносин перевізника та замовника, які пов'язані із здійсненням транспортно-експедиційного обслуговування (ТЕО) по організації перевезень автомобільним транспортом з наданням інших послуг, узгоджених в Замовленнях / Доповненнях до даного договору, і які є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з п. п. 2.1., 2.2. Договору організація кожного перевезення, в рамках даного Договору, оформлюється окремим замовленням (заявка) на конкретне перевезення, що надсилається замовником перевізнику. Замовлення є невід'ємною частиною Договору, якщо вони підписані і завірені фірмовими печатками з ідентифікаційним кодом з обох сторін. Факт виконання кожного міжнародного автомобільного перевезення, а також виконання розрахунків між сторонами, підтверджується відповідним актом виконаних робіт.

До обов'язків перевізника, зокрема, віднесено організувати перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів автомобільним транспортом на території України та за її межами відповідно до замовлень замовника (п. 3.1. Договору); забезпечити виконання вказаних в замовленнях послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, а також всіх умов перевезень, які теж вказані в замовленнях (п. 3.2. Договору); нести повну відповідальність за збереження вантажу від моменту прийняття його від вантажовідправника до моменту передачі його одержувачу вантажу, або іншій особі вказаній замовником, та надавати підтверджуючі документи при порушенні цілісності вантажу уповноваженими контролюючими органами під час перевезень (п. 3.5. Договору).

За умовами Договору замовник, зокрема, зобов'язався надати перевізнику всю необхідну інформацію по організації перевезень експортно-імпортних вантажів автомобільним транспортом (п. 4.1. Договору); організувати завантаження, розвантаження та розміщення вантажу на транспортному засобі своїми силами, в тарі і упаковці, яка призначена для перевезення вантажів автотранспортом (п. 4.4. Договору); виконати всі розрахунки з перевізником у повному обсязі і у термін, який передбачений умовами даного договору (п. 4.11. Договору).

Розділом 5 Договору «Платежі та взаємні розрахунки» сторонами погоджено, що вартість фрахту та інших послуг підтверджується у замовленнях замовника (п. 5.1. Договору); розрахунки за виконані послуги проводяться впродовж терміну визначеному в окремій заявці на перевезення та отримання оригіналу рахунку перевізника, за наявності прострочки оплати, винна сторона виплачує пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочки платежу (п. 5.2. Договору); для оплати послуг перевізник повинен надавати наступні документи: акт виконаних робіт, рахунок за надані послуги (п. 5.3. Договору); оплата вартості кожного автомобільного перевезення проводиться замовником у безготівковій формі на розрахунковий рахунок, вказаний в договорі (п. 5.4. Договору); сума договору складає 50 000,00 грн. (п. 5.4.1. Договору).

За твердженням позивача на виконання умов договору, за заявками відповідача, позивачем було здійснено перевезення вантажу з Королівства Нідерландів до України, що підтверджується доданими до матеріалів справи, належним чином завіреними копіями СMR №723576, СМR № 723579 та СМR № 723581.

На виконання п. 2.3. Договору між сторонами у справі складені Акти № 562/8/т від 21.06.2011, № 764/5/т від 15.08.2011 та № 935/1/т від 27.09.2011 здачі-приймання робіт (надання послуг), які підписані уповноваженими представниками сторін та посвідчені печатками останніх без будь-яких зауважень.

Також матеріали справи свідчать, що позивачем були виставлені рахунки-фактури на оплату за надані послуги № 562/8/т від 21.06.2011 на суму 4 836,00 грн., № 764/5/т від 15.08.2011 на суму 7 004,00 грн. та № 935/1/т від 27.09.2011 на суму 4992,00 грн.

Відповідач вказані рахунки оплатив частково на суму 4960,00 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи платіжними дорученнями.

Не сплаченим залишився борг у розмірі 11872,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Таким чином, істотною умовою договору є умова про предмет, яким є послуги щодо доставки ввірених перевізникові матеріальних цінностей (вантажу) до пункту призначення. До таких послуг відносять не лише саме переміщення вантажу, а й інші дії, зокрема, збереження, видача вантажу одержувачеві, завантаження та вивантаження тощо.

Міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються між пунктами відправлення та призначення, один з яких, або обидва, розташовані за межами території України.

Організація міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом здійснюється перевізником відповідно до міжнародних договорів з питань міжнародних автомобільних перевезень. Такі правовідносини врегульовані зокрема Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах від 19 травня 1956 року.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Конвенції дана Конвенція застосовується до всілякого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів, коли вказані в договорі місце прийняття до перевезення вантажу і місце, передбачене для видачі вантажу, знаходяться на території двох різних країн з яких принаймні одна являється такою, що бере участь в Конвенції. Застосування Конвенції не залежить від місця проживання і національності сторін, які уклали договір.

Відповідно до ст. 4 Конвенції ТТН (СМR) посвідчує факт укладання договору перевезення вантажу, який є самостійним договором і виконання якого повинно відповідати вимогам Конвенції.

Згідно з п. п. 2.1., 2.2. Договору організація кожного перевезення, в рамках даного Договору, оформлюється окремим замовленням (заявка) на конкретне перевезення, що надсилається замовником перевізнику. Замовлення є невід'ємною частиною Договору.

В силу ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Наявність міжнародних товарно-транспортних накладних (СMR №723576, СМR № 723579 та СМR № 723581) підтверджує факт здійснення перевезення за маршрутом: Королівство Нідерландів - Україна, тобто підтверджує факт виконання взятих на себе зобов'язань позивачем та підтверджує і факт укладення заявок з боку відповідача, а підписані та погоджені у двосторонньому порядку акти № 562/8/т від 21.06.2011, № 764/5/т від 15.08.2011 та № 935/1/т від 27.09.2011 здачі-приймання робіт (надання послуг) є підтвердженням надання позивачем послуг з перевезення відповідачу.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 193 ГК України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).

Оскільки факт здійснення перевезень за маршрутом Королівство Нідерландів -Україна на суму 16 832,00 грн., підтверджений матеріалами справи, у відповідача виник обов'язок його оплати в сумі, заявленій позивачем до стягнення.

Відповідач не надав суду доказів наявності інших договірних відносин на виконання яких позивач здійснив відповідні міжнародні перевезення.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В заявках сторонами погоджено порядок оплати: 5-7 банківських днів після розвантаження.

Станом на день розгляду справи судом першої інстанції заборгованість відповідача перед позивачем не погашена та відповідно до поданої позивачем довідки б/№ від 29.10.2012 за підписом позивача становить 11 772,00 грн.

Враховуючи, що відповідачем після звернення з указаним позовом до суду першої інстанції було сплачено 100,00 грн., що підтверджується доданим до матеріалів справи платіжним дорученням № 13 від 28.09.2012, то в цій частині провадження у справі підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмета спору в цій частині на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Пунктом 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За приписами статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 цього кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства, регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У тому числі цей Кодекс поширюється на господарські відносини, що мають вказані ознаки.

Статтею 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.

Це стосується і положень про позовну давність.

Частиною першою статті 223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Згідно з частиною п'ятою статті 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Частиною шостою статті 315 Господарського кодексу України встановлено, щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Враховуючи те, що спірне перевезення було здійснене у міжнародному сполученні, при розгляді даного спору слід застосувати норми, передбачені ч. 6 ст. 315 Господарського кодексу України.

Норми, що визначають позовну давність у спорах з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом містяться у Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 р.

Згідно з ч. 1 ст. 32 даної Конвенції термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік.

Так, за актом № 562/8/т від 21.06.2011 строк позовної давності, в межах якого позивач мав звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу закінчився 04.07.2012 (+7 банківських днів на оплату), за актом № 764/5/т від 15.08.2011 -26.08.2012, за актом № 935/1/т від 27.09.2011 -07.10.2012.

Як свідчить штамп Господарського суду міста Києва з позовною заявою позивач звернувся до суду 24.09.2012.

Згідно зі ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обв'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Матеріали справи свідчать, що відповідач відповідно до платіжного доручення № QS11600576 від 05.10.2011 сплатив позивачу 1000,00 грн., № ПН6З від 10.10.2011 -1000,00 грн., № QS11839599 від 24.10.2011 -1000,00 грн., № 364 від 28.11.2011 -500,00 грн., № 396 від 01.12.2011 -400,00 грн., № 375 від 14.12.2011 -300,00 грн., № 386 від 23.12.2011-180,00 грн., QS13620876 від 23.03.2012 -100,00 грн., № 8 від 05.04.2012 -180,00 грн., № 1 від 27.04.2012 -100,00 грн., № 42 від 28.05.2012 -100,00 грн., № 62 від 25.06.2012 -100,00 грн., № 13 від 28.09.2012 -100,00 грн.

Враховуючи наявність вказаних платіжних доручень, потрібно розцінювати вказану дію відповідача як визнання свого боргу, що у відповідності зі ст. 264 Цивільного кодексу України є підставою для переривання перебігу строку позовної давності.

Виходячи з того, що з указаним позовом позивач звернувся в межах строків, встановлених для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, не вбачається підстав для відмови в позові з підстав вказаних відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Згідно зі ст. 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач жодного доказу того, що він вживав всіх необхідних заходів щодо виконання свого зобов'язання вчасно, суду не надав.

Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій -неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з пункту 5.2. Договору, за наявності прострочки оплати, винна сторона виплачує пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочки платежу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведені норми, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за договором, та про те розрахунок пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в розмірі 919,61 грн., 3 % річних в розмірі 86,72 грн. та інфляційних витрат в розмірі 182,86 грн., наданий позивачем є обґрунтованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 29.10.2012 року у справі № 5011-53/13132-2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 5011-53/13132-2012 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя Баранець О.М.

Судді Калатай Н.Ф.

Пашкіна С.А.

Повний текст постанови складено 20.12.2012 року.