Ухвала

від 18.12.2012 по справі 3/310-3/391 (3/310-8/391)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2012 року м. Київ К/9991/44464/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С. Я.

Бим М.Є.

Харченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги державного підприємства науково-дослідного виробничого агрокомбінату "Пуща-Водиця", Кабінету Міністрів України, Заступника прокурора Київської області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2012 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації, треті особи: державне підприємство "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", приватне підприємство "Орієнтир" про визнання недійсним розпорядження №565 від 03.09.2004р.,-

в с т а н о в и л а:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 21 березня 2012 року позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено. Визнано протиправним і скасовано розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 03.09.2004 року №565 «Про надання в оренду земельної ділянки».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, державне підприємство науково-дослідного виробничого агрокомбінату "Пуща-Водиця", Кабінет Міністрів України, Заступник прокурора Київської області звернулися з касаційними скаргами, в яких посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просять його скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що спірним розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 03.09.2004 року №565 «Про надання в оренду земельної ділянки»- затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду приватному підприємству «Орієнтир»для розміщення офісно-складських об'єктів в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, розроблений державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»за договором від 05 серпня 2004 року № 7406; вилучено з постійного користування державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»та надано в оренду на 49 років приватному підприємству «Орієнтир»земельну ділянку площею 9,3 га (рілля 9,0 га, чагарники - 0,3 га) на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району для розміщення офісно-складських приміщень; віднесено земельну ділянку, зазначену в пункті 2 цього розпорядження, до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; установлено річну орендну плату - 10 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; доручено Києво-Святошинській райдержадміністрації укласти та підписати від імені обласної державної адміністрації договір оренди вказаної земельної ділянки із приватним підприємством «Орієнтир»після затвердження в установленому порядку її нормативної грошової оцінки та за умови попереднього відшкодування ним витрат сільськогосподарського виробництва у встановленому порядку, передбачивши обмеження щодо використання земельної ділянки, визначені чинним законодавством та матеріалами погодження проекту відведення.

Задовольняючи позовні вимоги про скасування зазначеного розпорядження, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вийшов за межі наданих законом повноважень та діяв не на підставі та не у спосіб, передбачений законодавством.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та відмовляючи в позові, апеляційний суд вказав на правомірність розпорядження відповідача та відсутність правових підстав для його скасування.

Колегія суддів погоджує такі висновки суду апеляційної інстанції та вбачає за доцільне зазначити про таке.

Відповідно до ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України (в чинній редакції на момент виникнення спірних правовідносин) обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Частиною 9 ст. 149 Земельного кодексу України визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Тобто, Земельним кодексом України (в чинній редакції на момент виникнення спірних правовідносин) повноваження обласних державних адміністрацій щодо вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, обмежено законодавчим винятком відповідними повноваженнями Кабінету Міністрів України.

Як вірно враховано апеляційним судом, з урахуванням ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України серед інших земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, вилучає ріллю площею понад 10 гектарів, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. В спірному ж розпорядженні мова йде про 9, 0 га ріллі.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України (в чинній редакції на момент виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджує висновок апеляційного суду про те, що прийняття рішення про вилучення з постійного землекористування ріллі, яка належить до державної власності, та зміну її цільового призначення належить до повноважень обласних державних адміністрацій на їх території.

Крім цього, на виконання вимог ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України (якими встановлено обов'язковість проведення державної землевпорядної експертизи щодо проектів відведення земельних ділянок при передачі їх в оренду), прийняттю Київською обласною державною адміністрацією оскаржуваного у даній справі розпорядження від 03.09.2004 року №565 «Про надання в оренду земельної ділянки»передувала державна землевпорядна експертиза, за результатами якої складено наявний в матеріалах справи висновок від 30.08.2004 № 13-1545, в якому зазначено, що поданий на державну землевпорядну експертизу проект землеустрою відповідає вимогам земельного законодавства та діючих нормативно-методичних документів і оцінюється позитивно.

В свою чергу, ст. 1 Закону «Про державну експертизу землевпорядної документації»встановлено, що державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи.

Частиною 4 статті 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»передбачено, що позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією.

Відповідно до ч. 8 статті 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов'язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об'єктів державної експертизи.

Таким чином, факт дотримання чинного законодавства України при проведенні процедури вилучення земельної ділянки з постійного користування у державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»уповноваженим на те органом (обласною адміністрацією) та надання цієї земельної ділянки в оренду приватному підприємству "Орієнтир" - засвідчений в установленому законом порядку ще до прийняття Київською обласною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження.

Висновок державної землевпорядної експертизи від 30.08.2004 року №13-1545 на час прийняття оскаржуваного розпорядження відповідача не був скасованим, тому є чинним.

Згідно ч. ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про законність оскаржуваного рішення суб'єкту владних повноважень, судом апеляційної інстанції зроблено вірний висновок на відповідність розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 03.09.2004 року №565 приписам ч.3 ст.2 КАС України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції повно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права. Доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду не спростовують.

Відповідно до ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Керуючись статтею 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У х в а л и л а:

Касаційні скарги державного підприємства науково-дослідного виробничого агрокомбінату "Пуща-Водиця", Кабінету Міністрів України, Заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді:

(підписи)

З оригіналом згідно

помічник судді І.М. Андрюхіна