Ухвала

від 29.11.2012 по справі 2а-8615/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2012 р.Справа № 2а-8615/12/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Водолажської Н.С. , Філатова Ю.М.

,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2012р. по справі № 2а-8615/12/2070

за позовом Приватного підприємства "ЛВВ"

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "ЛВВ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №00001041520 від 20.03.2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2012р. по справі № 2а-8615/12/2070 позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представники сторін в судове засідання не прибули, про причини неявки не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення.

Враховуючи положення ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що неприбуття представників сторін не перешкоджає судовому розгляду справи, оскільки вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач, ПП "ЛВВ", пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 21172337, знаходиться на обліку як платник податків (зборів) у Основ'янській міжрайонній державній податковій інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, якою було проведено документальної невиїзної перевірки ПП "ЛВВ" (код ЄДРПОУ 21172337) з питань взаємовідносин з ТОВ "Бізнес - Консалтинг Плюс" (код ЄДРПОУ 37093546), що відображені у податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 06.03.2012 № 756/15-215/21172337, в якому містяться висновки про порушення ПП "ЛВВ" вимоги ч. 1 ст. 203, ст. 215 . п. 1 ст. 216. ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню ТМЦ (діоди, транзистори, мікросхеми тощо); відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 185. ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за період січень 2011 року в сумі ПДВ 26603,16 грн.; в порушення п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України занижена сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету за результатами роботи підприємства за січень 2011 року в сумі 26603 грн. (а.с.21-34).

З посиланням на акт від 06.03.2012 № 756/15-215/21172337 Основ'янською міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби було винесене податкове повідомлення -рішення №00001041520 від 20.03.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання ПП "ЛВВ" з податку на додану вартість на загальну суму 39 904,50 грн. (за основним платежем 26 603,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 13 301,50 грн.) (а.с.35).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

відповідно до вимог п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України 198.3. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З матеріалів справи слідує, що 17.01.2011 року між Приватним підприємством "ЛВВ" (як замовник) та ТОВ "Бізнес - Консалтинг Плюс" (як виконавець) було укладено договір № 01ЛВ11 предметом якого є поставка комплектуючих виробів, матеріалів та обладнання в кількості згідно специфікації до договору № 1 від 17.01.11р., № 2 від 25.01.11р., № 3 від 26.01.11р. (а.с. 67, 68, 72, 76).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором постачання товару є перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця за певну грошову суму.

Поставка товарно-матеріальних цінностей за вказаними договорами підтверджується накладними на отримання товару: № 35 від 28.01.11р. на суму 40205,64 грн., № 60 від 04.01.11р. на суму 63231,48 грн. № 61 від 04.02.11р. на суму 56181,85 грн. та оплата здійснена згідно платіжних доручень № 700 від 18.01.11 р. у сумі 40205,64 грн., № 780 від 26.01.11 р. у сумі 63231,48 грн., № 709 від 27.01.11р. у сумі 56181,85грн. та специфікацій до договорів № 1 від 17.01.2011 року, № 2 від 25.01.2011 току та № 3 від 26.01.2011 року (а.с.68,69,71,73,75,77, 79).

Перелік найменування, кількість та вартість товару за вказаними накладними відповідає відповідним показникам, визначеним сторонами у специфікаціях.

Також у ході виконання договору позивач отримав від контрагента податкові накладні № 39 від 18.01.11 р. на суму 40205,64грн. у т.ч. ПДВ - 6700 грн., № 63 від 26.01.11р. на суму 63231,48 грн. у т.ч. ПДВ -10538,58 грн., № 69 від 27.01.11р. на суму 56181,85 грн. у т.ч. ПДВ - 9363,64 грн. (а.с. 70, 74, 78).

Крім того, з наданих до матеріалів справи документів вбачається, що за отримані товари позивач розраховувався шляхом перерахування безготівкових коштів на поточні рахунки постачальника, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, які засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

Частиною 2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом -Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

У спірних правовідносинах товар діставлявся автомобільним транспортом.

Факт перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару підтверджується товарно-транспортними накладними від 28.01.11р., від 04.02.11р.(а.с.151,152).

З матеріалів справи також слідує, що придбані у ТОВ "Бізнес - Консалтинг Плюс" товари використовувались позивачем для виготовлення продукції, яка в подальшому була реалізована відповідно договору укладеному, між ЗАТ "Елокс" (як замовник) та Приватним підприємством "ЛВВ" (як виконавець) № 0501-2009 від 05.01.2009р. предметом якого є поставка продукції, а саме електронного реле та датчиків згідно до додатків до договору № 28 від 14.01.11р. у сумі 61679,10 грн., № 29 від 21.01.11р. у сумі 24973,26 грн., № 30 від 25.01.11 р. у сумі 126938,40 грн. На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до суду первинні документи, що приєднані до матеріалів справи (а.с. 89-91,97,103).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Таким чином, надаючи оцінку всім наявним в матеріалах справи договорам, податковим накладним, накладним, платіжним дорученням, подорожнім листам та іншим первинним документам, якими позивач доводе перед судом реальність здійснення господарської операції, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на висновках акту перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова № 702/15-05-14/37093545 від 19.04.2011р. про нікчемність всіх правочинів, укладених за участі цього контрагента позивача.

Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. З ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2012р. по справі № 2а-8615/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Тацій Л.В. Судді Водолажська Н.С. Філатов Ю.М.