Рішення

від 14.11.2006 по справі 20-8/094-11/259

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-8/094-11/259

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"14" листопада 2006 р. справа № 20-8/094-11/259

За позовом  Приватного підприємства “Таврида МРТ” (99011, місто Севастополь, вул. Генерала Петрова, 2-24)

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства “Науково –виробничого підприємства “ЮГ” (99011, місто Севастополь, вул. Луначарського, 9)

про стягнення заборгованості

Суддя Дмитрієв В.Є.

Представники сторін:

від позивача –Кузьмович Є.І., довіреність б/н від 01.02.06

                         Ляпіна О.В.,  наказ № 1 від 05.05.01

від відповідача –Степанова Н.М., довіреність б/н від 19.07.06

                               Кулев Д.В., протокол № 6 від 12.04.04

СУТЬ СПОРУ:

          Приватне підприємство “Таврида МРТ” звернулось до господарського сууд міста Севастополя із позовом до Відкритого акціонерного товариства “Науково –виробничого підприємства “ЮГ” про стягнення заборгованості.

          Рішенням господарського суду м. Севастополя від 10.05.06 в задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.06 рішення господарського суду м. Севастополя від 10.05.06 було скасоване, з Відкритого акціонерного товариства “Науково –виробничого підприємства “ЮГ” було стягнуто 58472,0 грн. а також 584,72 грн. –державне вито та витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесі в розмірі 118,0 грн.

07.07.06 господарським судом м. Севастополя було видано наказ.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.10.06 касаційну скаргу було задоволено частково, рішення господарського суду м. Севастополя від 10.05.06 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.06 було скасовано, справу передано на новий розгляд.

          Ухвалою від 30.10.06 справу прийнято до провадження, їй привласнено  номер    20-8/094-11/259.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскільки він в орендованому приміщенні провив ремонт, то в порядку статті 272 Цивільного кодексу України 1963 року має право на відшкодування понесених під час ремонту витрат.

У відзиві на позов від 5 травня 2006 року за вхідним № суду 11832 відповідач проти заявлених вимог заперечує та вважає необхідним провадження по справі припинити, в поясненнях відповідач також просить провадження у справі припинити. Представникам позивача та відповідача в судовому засіданні роз'яснені процесуальні права та обов'язки згідно статей 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухав пояснення та заперечення представників сторін, дослідивши представлені докази, суд

В С Т А Н О В И В :

1 березня 2002 року позивач та відповідач уклали договір оренди нежитлового приміщення № 53/02 –Юг (далі –Договір № 1), згідно умов якого відповідач (Орендодавець) надає, а позивач (Орендар) приймає в оренду частку нежитлового приміщення на третьому поверсі трьохповерхової будівлі загальною площею 65 м. кв., яка розташована за адресою: місто Севастополь, вул. Луначарського, 9.

Мета оренди –медичний центр.

Згідно пункту 3.1 розмір орендної платні сторони узгодили в сумі 1037,40 грн. щомісячно.

Згідно пункту 1.5 договору строк його дії передбачений до 1 березня 2005 року.

Відповідно до п. 2.4.3  Договору № 1  у випадку надання відповідачем згоди, позивач може здійснювати поліпшення орендованого приміщення.

Позивач скористався правом, передбаченим   п. 2.4.3  Договору № 1, здійснив поліпшення на загальну суму 58472,0 грн.

28.08.02 сторонами було підписано акт фіксації невід`ємних поліпшень на загальну суму  58472,0 грн.

30 серпня 2002 року (дата отримання відповідачем листа від позивача) позивач звернувся до відповідача з листом, в якому повідомив, що після проведення ремонту орендованого приміщення він набув права на відшкодування вартості необхідних витрат на цій ремонт. Але в зв'язку з тим, що позивач повинен сплачувати оренду платню по договору № 1, він просив відповідача розглянути питання про залік взаємних однорідних вимог по договору № 1. Тобто, позивач просив відповідача зарахувати вартість виконаних ремонтних робіт в сумі 58472,00 грн. в рахунок плати за користування орендованим приміщенням.

01.09.02 між сторонами було укладено Договір № 56/02 –Юг (далі –Договір № 2).

Відповідно до умов Договору № 2  відповідач передає, а позивач приймає у користування та експлуатацію  приміщення, загальною площею 65 кв. м., орендна плата встановлена в розмірі 500,0 грн.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду від 04.10.06 апеляційний суд не надав належну юридичну оцінку обставинам проведення між сторонами розрахунків за договорами оренди, як і не дослідив належним чином питання проведення між сторонами заліку вимог та не надав належну юридичну оцінку відносинам сторін з огляду на обставини укладення сторонами нового договору на користування тими ж самими приміщеннями, в якого сторони замість сплати грошових коштів в розмірі 1037,4 грн. передбачили лише сплату грошових коштів в сумі 500,0 грн., із яких відповідач повинен був  компенсувати свої витрати з утримання приміщень.

З матеріалів справи вбачається, що Договір № 2 являється новим договором оренди, ніяким пунктом якого не передбачено будь який зв`язок з Договором № 1. Окрім того, п. 8.1 Договору передбачено, що договір висловлює волю сторін за усіма зазначеними питаннями, при чому, усі попередні обговорення, зобов`язання, усі попередні переговори за ним, листування, попередні угоди та протоколи  про намір стосовно питань, які тим чи іншим чином стосуються договору, якщо таки були, втрачають силу та замінюються цим Договором.

Таким чином, Договором № 2 сторони  передбачили, що будь які попередні домовленості, якщо навіть таки й були, втрачають  свою силу, тобто ніякого взаємозаліку за поліпшення за попереднім  Договором № 1 бути не може.

Будь-яких інших доказів того, що договір №2 взаємопов'язаний з договором № 1, сторони до матеріалів справи не надали.

Відповідно до бухгалтерської довідки з поясненнями відповідача, яка знаходиться в матеріалах справи, ніяких взаємозаліків, що стосуються спірних договорів  між позивачем та відповідачем не здійснювалось.

При першому розгляді справи судом було встановлено, що строк позовної давності що до стягнення вартості поліпшень майна за договором № 1 сплив.

При повторному розгляди справи позивач, вважаючи, що Договір № 2 являється продовженням Договору № 1, просить стягнути невід`ємні поліпшення  в розмірі  58472,00 грн. саме за Договором № 2, у зв'язку з чим вважає, що строк позовної давності що до вказаних вимог не сплив.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, будь –яких поліпшень в період дії  Договору № 2, з 01.09.02 по 31.12.05 позивачем здійснено не було (акт фіксації невід`ємних поліпшень на загальну суму  58472,0 грн. підписаний сторонами 28.08.02).

Відповідно до вищевикладеного, враховуючи відсутність взаємопов'язаності договорів №1 та №2 та відсутність доказів здійснення будь-яких поліпшень майна в період дії договору №2 суд вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.  

Витрати позивача по оплаті державного мита і інформаційно-технічного забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу  України при відмові в позові відносяться на позивача.

          На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

Копії  рішення направити сторонам.

Суддя                                                                                                                В.Є. Дмитрієв

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано   20.11.06