Постанова

від 11.12.2012 по справі 2а-14049/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11 грудня 2012 року 12 год. 58 хв. № 2а-14049/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представників позивача Антонової Г.І., Гончар І.О., представників відповідача Литвиненка С.С., Старощука С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Спецторг" до державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування рішень відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі за текстом - КАС України) у судовому засіданні 11 грудня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 15 жовтня 2012 року надійшов позов приватного підприємства "Спецторг" (також далі за текстом - позивач) до державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва (також далі за текстом - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 07 липня 2012 року № 0002142250 та № 0002132250 (також далі за текстом - оскаржувані рішення) .

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що оскаржуваними рішеннями відповідач протиправно збільшив позивачу суми грошових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість (також далі за текстом - ПДВ) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 800751,50 грн.

Ухвалою суду від 16 жовтня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судових засіданнях представники позивача позов підтримали та просили задовольнити його повністю.

Представники відповідача позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 01 листопада 2012 року. Пояснили, що оскаржувані рішення є правомірними, оскільки складені відповідачем у зв'язку з виявленням у ході перевірки позивача порушень ним податкового законодавства.

Відповідно до ст. 55 КАС України, у судовому засіданні 11 грудня 2012 року судом здійснено заміну відповідача - державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва його правонаступником - державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 31 травня по 07 червня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 14 червня 2012 року № 195/22-50/32385185 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Інварс постач" (далі за текстом - ТОВ "Інварс постач") , товариством з обмеженою відповідальністю "Леміш груп" (далі за текстом - ТОВ "Леміш груп") , приватним підприємством "Охторг" (далі за текстом - ПП "Охторг") , товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехномас-сервіс" (далі за текстом - ТОВ "Укртехномас-сервіс") , товариством з обмеженою відповідальністю "Укрземстрой" (далі за текстом - ТОВ "Укрземстрой") , товариством з обмеженою відповідальністю "Рутарес Консалт" (далі за текстом - ТОВ "Рутарес Консалт") , товариством з обмеженою відповідальністю "Екостатус Компані" (далі за текстом - ТОВ "Екостатус Компані") , товариством з обмеженою відповідальністю "Есто-трейд" (далі за текстом - ТОВ "Есто-трейд") та товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "Доар" (далі за текстом - ТОВ "ТД "Доар") за період із 01 жовтня 2008 року по 31 грудня 2011 року (також далі за текстом - акт перевірки) .

Згідно з висновками акту перевірки: - правочини, укладені між позивачем та ТОВ "Укртехномас-сервіс" і ТОВ "ТД "Доар", є недійсними з моменту їх вчинення; - позивачем занижено податок на прибуток у загальному розмірі 357687,00 грн., у тому числі за: IV квартал 2010 року - 349583,00 грн., І квартал 2011 року - 8104,00 грн., чим порушено п. 5.1, підпункт 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, підпункт 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; - позивачем занижено ПДВ у загальному розмірі 285750,00 грн., у тому числі за: листопад 2010 року - 194133,00 грн., грудень 2010 року - 85534,00 грн., березень 2011 року - 6083,00 грн., чим порушено підпункти 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, підпункти 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, підпункт 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України (також далі за текстом - ПК України) .

Перевірку проведено на підставі наказу від 30 травня 2012 року № 656, копію якого вручено особисто під розписку уповноваженому представнику позивача, та відповідно до постанови старшого слідчого СВ ПМ ДПА у Житомирській області про призначення позапланової перевірки від 15 січня 2012 року.

На підставі акту перевірки, 07 липня 2012 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0002142250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 357687,00 грн. за основним платежем та у розмірі 87396,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0002132250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 285750,00 грн. за основним платежем та у розмірі 69917,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами розгляду заперечень позивача на акт перевірки та скарг на оскаржувані рішення в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки залишено без змін, а скарги на оскаржувані рішення - без розгляду.

Суд погоджується з доводами позивача щодо необхідності скасування оскаржуваних рішень, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи документів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, підпунктом 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновок відповідача щодо безпідставності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за перевіряємий період ґрунтується тільки на переконанні у тому, що господарські відносини між позивачем та ТОВ "Укртехномас-сервіс" і ТОВ "ТД "Доар" не мали реального характеру, тобто не були спрямовані на реальне настання наслідків від такої діяльності.

Зокрема, як з'ясовано у ході судового розгляду справи та підтверджено представниками відповідача, підставою для проведення перевірки позивача став факт порушення кримінальної справи № 11/039004 за ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, у ході розслідування якої виявлено, що у період із 01 листопада 2008 року по 01 березня 2011 року позивач, за рахунок взаєморозрахунків із суб'єктами господарювання, які мають ознаки "фіктивності", а саме ТОВ "Інварс постач" ТОВ "Леміш груп", ПП "Охторг", ТОВ "Укртехномас-сервіс", ТОВ "Укрземстрой", ТОВ "Рутарес Консалт", ТОВ "Екостатус Компані", ТОВ "Есто-трейд" та ТОВ "ТД "Доар", протиправно сформував податковий кредит.

Викладені обставини, у свою чергу, стали підставою для висновку відповідача про нікчемність (недійсність) договорів, укладених позивачем з його контрагентами.

Однак, за переконанням суду, такий висновок відповідача є безпідставним та необґрунтованим, виходячи з наступних положень і обставин.

Так, згідно з ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 2 ст. 215, ч. 3 ст. 228, ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2009 року № К-1470/09 зазначено, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2012 року № К/9991/69002/11, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого відповідними підприємствами, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України, а саме: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо зниження, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (у редакції, чинній на момент проведення перевірки) , державним податковим інспекціям, у свою чергу, надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Тобто, відповідач, у разі необхідності, може звернутись до суду з позовом про визнання правочину недійним, а не самостійно давати правову оцінку таким правочинам, однак будь-яких доказів звернення до суду з таким позовом представниками відповідача у ході судового розгляду справи не надано.

Як зазначено у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач, роблячи висновок про недодержання позивачем положень ЦК України у момент укладання правочинів із ТОВ "Укртехномас-сервіс" та ТОВ "ТД "Доар", тобто про їх нікчемність, за переконанням суду, вийшов за межі своїх повноважень.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії вказаних товариств суд зазначає наступне.

Так, у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 зазначено, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Однак, будь-яких доказів щодо обізнаності позивача про фіктивне підприємництво, зокрема, ТОВ "Укртехномас-сервіс" та ТОВ "ТД "Доар", а також здійснення ними незаконної фінансово-господарської діяльності, представниками відповідача суду не надано.

Викладені положення та обставини, за переконанням суду, свідчать про те, що відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії ТОВ "Укртехномас-сервіс" та ТОВ "ТД "Доар".

Як також зазначено в акті перевірки, відповідачем у ході перевірки виявлено факт протиправного завищення позивачем, за результатами господарської діяльності із ТОВ "Укртехномас-сервіс" та ТОВ "ТД "Доар", суми податкового кредиту за перевіряємий період.

Згідно з підпунктами 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, підпунктами 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) , платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст. 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 лютого 2012 року К/9991/68389/11 зазначено, що підставою для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту є належним чином оформлена податкова накладна, яка не позбавлена правового значення і в тому разі, якщо контрагентом покупця товарів (робіт, послуг) не виконується зобов'язання щодо декларування податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Недійсність чи неподання звітності з ПДВ контрагентами позивача не позбавляє права на податковий кредит, оскільки саме контрагенти несуть відповідальність за своєчасність сплати податку на додану вартість до Державного бюджету України та складення податкової звітності.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено тільки два випадки невключення до складу податкового кредиту сплаченої суми ПДВ, якими є відсутність податкової накладної або оформлення такої накладної з порушенням ст. 201 ПК України. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту сум ПДВ положеннями ПК України не передбачено.

Враховуючи викладені положення та факт наявності у позивача належним чином оформлених податкових накладних, виписаних ТОВ "Укртехномас-сервіс" та ТОВ "ТД "Доар", суд прийшов до висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо протиправності формування позивачем податкового кредиту.

При цьому, як вірно зазначено в акті перевірки, у позивача відсутня можливість надати інші, ніж містяться у матеріалах справи, первинні документи на підтвердження фактичного здійснення ним та його контрагентами господарських операцій у зв'язку з їх втратою. Викладена обставина підтверджується довідкою Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві від 17 лютого 2012 року № 51.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представники позивача надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Представники відповідача у ході судового розгляду справи, за переконанням суду, не надали належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов приватного підприємства "Спецторг" до державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування рішень відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити повністю приватного підприємства "Спецторг" до державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування рішень відповідача.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби від 07 липня 2012 року: № 0002132250, яким приватному підприємству "Спецторг" (ідентифікаційний код 32385185) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (код платежу 14010100) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 355667,75 грн. (Триста п'ятдесят п'ять тисяч шістсот шістдесят сім гривень сімдесят п'ять копійок); № 0002142250, яким приватному підприємству "Спецторг" (ідентифікаційний код 32385185) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток (код платежу 11021000) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 445083,75 грн. (Чотириста сорок п'ять тисяч вісімдесят три гривні сімдесят п'ять копійок).

3. Присудити на користь приватного підприємства "Спецторг" (ідентифікаційний код 32385185) здійснений ним судовий збір у розмірі 2146,00 грн. (Дві тисячі сто сорок шість гривень 00 копійок) із Державного бюджету України.

4. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 17 грудня 2012 року