Ухвала

від 06.11.2012 по справі 1670/2а-1560/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2012 р.Справа № 1670/2а-1560/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Присяжнюк О.В. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Мургі С.С.

представників позивача Порубльова С.В., Мартиненко Т.В.

представника відповідача Войтенко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2012р. по справі № 1670/2а-1560/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари ЛТД"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ "Господарчі товари ЛТД" (далі - позивач) звернулося суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

-визнати протиправними дій службових осіб Кременчуцької ОДПІ при складанні та узгодженні акту № 1021/23-309/13936625 від 24.02.2012 р. "Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ "Господарчі товари ЛТД" з питань по взаємовідносинам з ПП "Анілді" за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р.

-скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000452301/111 та № 0000462301/112 від 12.03.2012р.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 р. позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області 0000452301/111 та № 0000462301/112 від 12.03. 2012р.

В інший частині позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на доводи апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що співробітниками Кременчуцької ОДПІ з проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Господарчі товари ЛТД" з питань по взаємовідносинам з ПП "Анілді" за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено акт № 1021/23-309/13936625 від 24.02.2012 р.

На думку податкового органу, позивачем порушено:

- п.135.1, пп.135.5.4 п.135.5, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 73 624 грн., в т.ч. за ІІ квартал 2011 року -22 181 грн., за ІІІ квартал 2011 року -51 443 грн.;

- п.198.1, 198.6, ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 13 602 грн., в т.ч. за травень 2011 року -3 106 грн., за червень 2011 року -5 661 грн., за липень 2011 року -4 835 грн.

12.03.2012 р. відповідачем винесено:

- податкове повідомлення-рішення 0000462301/112 від, яким позивачу збільшено зобов'язання по ПДВ на суму 13 602 грн. та призначено штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2 420 грн.

- № 0000452301/111, яким збільшено зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на суму 73 624 грн.

Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з висновку, що доводи податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства та, як наслідок, неправомірність формування позивачем показників ПДВ та податку на прибуток підприємства, є необґрунтованими. Податкові повідомлення-рішення відповідача, винесені на підставі таких висновків підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України постанова суду першої інстанції переглянута в межах апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 04.05.2011 р. між ТОВ "Господарчі товари ЛТД" (покупець) та ПП "Анілді" (продавець) укладено договір № 14Т (т. 1, а.с.38) та додаткову угоду від 06.05.2011 р. (т.1, а.с. 37) про поставку продукції виробничого (господарського) призначення згідно заявок, наданих покупцем у відповідності до потреб, за ціною, в кількості, асортименті та загальною вартістю, вказаних в рахунку на оплату.

На виконання умов договору продавцем відвантажено на користь покупця ТМЦ в кількості та номенклатурі відповідно рахунків-фактур (т. 1, а.с. 60-70), факт відвантаження підтверджується видатковими накладними (т. 1, а.с 39, 41-42, 44-45, 47-51, 150-163).

Транспортування товару здійснено автотранспортом продавця безпосередньо на склад позивача, який знаходиться за адресою: м. Кременчук, вул. 60-років Жовтня, 54-А, що підтверджується корінцями до квитанцій, складених перевізником товару за кожним фактом поставки (т. 1, а.с.40, 43, 46, 52).

Складське приміщення орендується позивачем на підставі договорів оренди приміщення № 3 від 01.01.2011 р. (т. 1, а.с.98-99), № 6 від 01.03.2011 р. (т. 1, а.с.87-88), № 16 від 01.06.2011 р. (т. 1, а.с.93-94).

Оплата товарно-матеріальних цінностей позивачем здійснена у повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ПП "Анілді", що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями з відмітками банківської установи (т. 1, а.с. 53-59, 111-112,).

Рух отриманих від ПП "Анілді" ТМЦ по складу позивача за період з 01.05.2011 р. по 31.09.2011 р. відображено у наданих суду картках складського обліку (т. 1, а.с. 198-240, т.2, а.с.237-265).

Придбаний товар використано ТОВ "Господарчі товари ЛТД" у господарській діяльності для подальшої реалізації іншим контрагентам на підставі укладених договорів (т. 1, а.с.241-250, т.2, а.с. 1-16) для отримання прибутку від господарських операцій, фактичне здійснення яких позивачем так само підтверджено документами первинної фінансової звітності й бухгалтерського обліку, наданими суду (т.2, а.с. 17-159).

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні об'єкта оподаткування податком на прибуток за вище вказаною угодою, виходячи з наступного.

На час виникнення спірних правовідносин у даній справі, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, оподаткування операцій особливого виду, порядок нарахування, обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначав Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"(далі - Закон № 334/94-ВР).

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п.5.2.1. п.5.2. Закону № 334).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9., п.5.3. Закону № 334).

У відповідності до п.п.11.2.1. п.11.2.ст.11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в азі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Вище наведені норми кореспондуються з Податковим кодексом України, положення якого набули чинності в період виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентом за договором.

Зокрема, згідно п.п.134.1.1., п. 134.1. ст.134 ПК України об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (п.п.138.1.1. п.138.1, ст.138 ПК України).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2., ст.138 ПК України). Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (п.44.2 ст.44 ПК України).

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні бухгалтерські документи і облікові документи можуть бути складені на паперових чи машинних носіях і повинні мати наступні реквізити: назва документа (форма); дата і місце складання: назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст і обсяг господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані позивачем на спростування висновків податкової перевірки документи первинної бухгалтерської звітності по відносинам позивача з контрагентом підтверджують реальність здійснення господарських операцій, оскільки не містять недоліків форми чи змісту, що спричиняють для них втрату доказової сили.

Посилання апелянта на дефектність рахунків-фактур колегія суддів до уваги не приймає, оскільки при проведенні перевірки жодних заперечень з приводу форми вказаних документів перевіряючими не зазначено.

Також, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції щодо відсутності порушення позивачем п.198.1, 198.6, ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Згідно з ст. 198.3. Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу приписів податкового закону підставою для віднесення до податкового кредиту ПДВ, сплаченого в ціні товару, є податна накладна.

На виконання договору № 14Т від 04.05.2011 р. ПП "Анілді" виписало позивачу податкові накладні (т. 1, а.с. 71-81, 164-178 ) на суму ціни операцій по угоді із зазначенням розміру ПДВ, який включено до вартості контрактованого товару. На час вчинення господарської операції, як позивач, так і його контрагент були платниками податку на додану вартість.

Відповідачем не доведено наявності порушень порядку виписки або заповнення податкових накладних, інших первинних документів, що в силу приписів податкового закону є підставою для нарахування податкового кредиту, в межах дослідження їх у судовому засіданні судом не встановлено.

Таким чином, податковий кредит по господарських операціях позивача з ПП "Анілді" сформовано правомірно.

Доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції даних бази Системи автоматизованого співставлення та актів перевірки ПП « Анілді», "№ 6295/15-322 від 29.08.2011 р. та № 7375/15-322 від 25.10.2011 р., складених Кременчуцькою ОДПІ, в яких містяться дані про відсутність контрагента позивача за місцезнаходженням, дані про анулювання реєстрації платником податку на додану вартість ПП « Анілді» від 22.09.2011р., пояснення директора та засновника ПП « Анілді» ОСОБА_4 колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ПП "Анілді" (код 36007739) зареєстроване державним реєстратором державним реєстратором Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради 24.07.2008 р. статус - підтверджено, місцезнаходження - Полтавська область, м. Кременчук, вул. Красіна, 21, кв. 98 (т. 1, а.с.180-183).

Доказів відсутності такого запису на момент здійснення господарської операції з ТОВ "Господарчі товари ЛТД" відповідачем не надано.

Дані системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України не можуть бути підставою для визнання податкового кредиту непідтвердженим, оскільки, доказами порушення правил формування податкового кредиту можуть бути виключно матеріали перевірок платника податків, проведених з дослідженням його первинних бухгалтерських документів, а не дані вищевказаної системи.

Пояснення осіб, опитаних податковим органом, на предмет підтвердження або спростування обставин господарської діяльності ПП "Анілді", судовою колегією не беруться до уваги, як не належні докази в підтвердження зазначених обставин відповідно до ст..70 КАС України. Доказового характеру, набувають пояснення осіб, допитаних в якості свідка, якщо їх відібрано у належний процесуальний спосіб із наступним викладенням в офіційному документі (протоколі допиту), шляхом попередження про кримінальну відповідальність за дачу за відомо неправдивих показань та відмову від дачі показань.

Відповідачем не зазначено в рамках якої справи були відібрані пояснення від ОСОБА_4 Клопотання про допит зазначеної особи в якості свідка в суді, відповідачем не заявлено ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції. (т.2, а.с. 167),

Посилання відповідача на анулювання свідоцтва платника ПДВ ПП « Анілді» колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ця подія сталася у часі пізніше. На час вчинення господарської операції контрагент позивача був платником податку на додану вартість, що визнається відповідачем.

Доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції доводів відповідача про нікчемність спірної угоди, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

У акті перевірки, податковий орган зазначає, що у контрагентів позивача відсутні трудові ресурси, які приймали б участь у прийманні продукції від постачальника, однак, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав договір недійсним, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України.

Договор, укладений між позивачем та його контрагентом, не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем в цьому випадку податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом не зазначено, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, то суд приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів у спростування встановлених та підтверджених судами двох інстанцій обставин відповідачем не надано.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 р. прийнята у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2012р. по справі № 1670/2а-1560/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б. Судді (підпис) (підпис) Присяжнюк О.В. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Русанова В.Б.

Повний текст ухвали виготовлений 12.11.2012 р.