Ухвала

від 20.11.2012 по справі 2а-1670/4025/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2012 р.Справа № 2а-1670/4025/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Григорова А.М.

Суддів: Ральченка І.М. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Співак О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Сервіс-КВ" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2012р. по справі № 2а-1670/4025/12

за позовом Приватного підприємства "Сервіс-КВ"

до Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та наказу, визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, приватне підприємство "Сервіс-КВ", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.05.2012 № 0000013510 та наказу від 27.04.2012 № 192 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки за період з 22.12.2010 по 31.12.2011, визнання протиправними дій щодо проведення такої перевірки. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що проведена перевірка є неправомірною, а висновок Полтавської МДПІ про заниження ПП "Сервіс-КВ" податку на додану вартість у розмірі 397232,00 грн. вважає необґрунтованим та протиправним, оскільки проведення такої перевірки було безпідставним, а правомірність віднесення до складу податкового кредиту даних сум підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Приватне підприємство "Сервіс-КВ", не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що рішення є необґрунтованим та незаконним, прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2012р. та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи викладені вапеляційній скарзі.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними, а тому вони не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що органом податкової служби було направлено запит від 27.02.2012 № 371/10/23-714 позивачу про надання інформації з питань взаємовідносин підприємства за 2011 рік з наступними контрагентами: ТОВ "Юні трейд компані" (код 30533647), ПП "Тісона" (код 33726510), ТОВ "Паритет-78" (код 37206352) з одночасним наданням документального підтвердження по вказаних взаємовідносинах згідно наведеного переліку.

Відповіддю від 07.03.2012 ПП "Сервіс-КВ" було надано інформації по операціям з вказаними суб'єктами господарювання та додано належним чином завірені копії документів згідно переліку.

Наказом Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 27.04.2012 № 192 було призначено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Сервіс-КВ", за результатами якої було складено від 16.05.2012 № 742/22/37289030. Вказаним актом зафіксовано порушення позивачем пунктів 198.3, 198.6 та 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 397232,00 грн (а.с. 30-80, т.1).

На підставі результатів зазначеної перевірки Полтавською МДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення від 29.05.2012 № 0000013510, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 476258,00 грн, з яких 397232,00 грн - за основним платежем, 79026,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами статті 75 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (в редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних правовідносин) органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно з пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Як свідчать матеріали справи, за наслідками перевірок ТОВ "Юні Трейд Компані", ПП "Тісона" та ТОВ "Паритет-78" було виявлено факти порушення податкового законодавства, а також згідно додатку 5 до декларацій з ПДВ та автоматизованої системи співставлення встановлено розбіжності по взаємовідносинах зі спірними контрагентами. Також, позивачем не надано в повному обсязі матеріали, що витребовувались запит про надання інформації, так, зокрема, не надавались документи, що підтверджують транспортування товару, копії доручень, на підставі яких отримувались товари та іншу інформацію стосовно перевезення товарів тощо.

Крім того, уповноважена особа підприємства допустила податкових ревізорів-інспекторів Полтавської МДПІ до перевірки, проти її проведення з підстав, визначених статтею 78 Податкового кодексу України, не заперечувала, на перевірку було надано первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, про що зазначено у Акті перевірки. За наслідками перевірки винесено податкове повідомлення - рішення.

Враховуючи наведене, належним способом захисту права є оскарження податкового повідомлення рішення.

Дія наказу на проведення перевірки вичерпана, наказ реалізовано.

Вимоги щодо визнання протиправними дій щодо проведення перевірки та скасування наказу задоволенню не підлягають.

З огляду на вищенаведене, позапланову перевірку позивача проведено у повній відповідності до вимог Податкового кодексу України. Твердження позивача про порушення контролюючим органом порядку проведення перевірки є необгрунтованими.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування наказу від 27.04.2012 № 192 та дій Полтавської МДПІ щодо проведення позапланової перевірки ПП "Сервіс-КВ", за результатами якої складено акт 16.05.2012 № 742/22/37289030, задоволенню не підлягають.

Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно з вимогами статті 4 Закону № 996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Встановлено, що позивачем на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Юні Трейд Компані", ПП "Тісона", ТОВ "Паритет-78" та ТОВ "Укрхолод", включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 397232,00 грн, що підтверджується актом перевірки та не заперечується сторонами (а.с. 116-168, т.1).

Перевіркою виявлено безпідставне віднесення до складу податкового кредиту вищезазначеної суми, внаслідок чого відповідач дійшов висновку щодо заниження ПП "Сервіс-КВ" податку на додану вартість за лютий, травень 2011 року по вищевказаним контрагентам в сумі 2635,00 грн. та 1009,00 грн. відповідно. Щодо даних сум підприємство не заперечує проти відсутності податкових накладних,що виключає правомірність віднесення зазначених сум до податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку вказаним твердженням податкової інспекції та перевіряючи реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, колегія суддів зазначає наступне.

Між позивачем та вищевказаними спірними контрагентами були укладені договори купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей. Договори, на підставі яких здійснювалась купівля товарно-матеріальних цінностей ні до перевірки, ні на вимогу суду не надано, хоча їх укладення позивачем підтверджено та відповідачем не оспорюється. Тому є неможливим встановити істотні умови даних договорів.

З копій долучених позивачем до матеріалів адміністративної справи податкових накладних встановлено, що вони формально відповідають вказаним вимогам Податкового кодексу України.

Разом з тим, наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки, як зазначалося судом вище, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Підпунктом 1.2 пункту 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 визначено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за даними угодами позивачем надано копії рахунків-фактур, видаткових накладних та накладних (а.с. 218-250, т.1; а.с. 1-12, 60-77, 114-128, 160-186, 229-240, т. 2; а.с. 11-40, 89-106, т. 3).

Проте, у вищевказаних видаткових накладних та рахунках-фактури не зазначено реквізити одержувача. Крім того, платника, що здійснював придбання перерахованих товарно-матеріальних цінностей також фактично не визначено, а тому є неможливим встановити факт передачі товарно-матеріальних цінностей уповноваженим представникам ПП "Сервіс-КВ".

Також, позивачем на неодноразову вимогу суду до матеріалів адміністративної справи не надано доказів транспортування товарів від ТОВ "Юні Трейд Компані", ПП "Тісона", ТОВ "Паритет-78" та ТОВ "Укрхолод". Відповідно до вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, безпосередніми доказами надання послуг з перевезень вантажів є товарно-транспортна накладна та дорожній лист. Однак, вказані документи позивачем до матеріалів справи не надано.

На підтвердження оплати придбаних товарів позивачем до матеріалів справи надано виписки з розрахункового рахунку позивача з відмітками банківської установи (а.с. 130-151, т. 3), проте сам лише факт перерахування коштів не може бути беззаперечним доказом виконання сторонами договірних зобов'язань.

У контексті вищенаведеного, слід зазначити, що правильність формування валових витрат та податкового кредиту залежить від наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів (робіт, послуг) з його господарською діяльністю, який (зв'язок) зокрема, полягає і у наявності розумних економічних причин (ділової мети) для вчинення господарських операцій.

Відсутність сукупності зазначених чинників, які визначають зв'язок витрат платника податків з його господарською діяльністю, виключають можливість формування валових витрат навіть за наявності належним чином оформлених первинних та розрахункових документів.

Перевіряючи реальність здійснення господарських операцій, суд з'ясовує чи мали місце фактичний рух активів або зміни у власному капіталі/зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

Так, позивач зазначає, що придбані ТМЦ в подальшому реалізовані іншим суб'єктам господарювання, на підтвердження чого до матеріалів справи представником долучено договори, податкові накладні, видаткові накладні та довіреності на приймання-передачу товарів (а.с. 15-58, 88-112, 131-158, 189-227, 242-250, т. 2; а.с.1-9, 43-87, 109-127, 215-250, т. 3; а.с. 1-30, т. 4). Проте, зі змісту наданих первинних документів не видається можливим встановити факт продажу позивачем саме тих товарно-матеріальних цінностей, що придбані ним у ТОВ "Юні Трейд Компані", ПП "Тісона", ТОВ "Паритет-78" та ТОВ "Укрхолод", а також їх подальшого списання та перевезення.

Зазначена реалізація товарів не свідчить про їх отримання згідно спірних договорів.

Крім того, до суду не надані документи щодо зберігання товару, внутрішнього обіку(отримання матеріально відповідальною особою та подальший рухпоскладу , т. п.).

З огляду на вищезазначене, наявність у позивача первинних документів бухгалтерського обліку, що формально відповідають вимогам закону не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції з придбання у вказаних контрагентів товарно-матеріальних цінностей, оскільки матеріалами справи не підтверджено наявність руху активів платника, наслідком чого було б отримання останнім економічної вигоди в результаті вчинення такої господарської операції.

При цьому колегія суддів враховує як відсутність певних документів обліку, так і вади наданих документів.

За таких обставин, матеріалами справи не підтверджено факт передачі товарно-матеріальних цінностей спірними контрагентами ПП "Сервіс-КВ", що свідчить про безтоварний характер згаданих операцій.

Таким чином, є правомірним висновок податкового органу про порушення позивачем положень Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 397232,00 грн.

Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність прийнятих ним наказу та податкового повідомлення-рішення, а також дій по проведенню зазначеної перевірки. Разом з тим, позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про порушення Полтавською МДПІ норм чинного законодавства України та обґрунтованість даного позову.

З огляду на зазначене, Полтавська МДПІ приймаючи оскаржувані наказ на проведення перевірки та податкове повідомлення-рішення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. А вимоги позовної заяви не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та задоволенню не підлягають.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову та зазначає, що доводи апеляційної скарги не впливають на правомірність висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2012р. по справі № 2а-1670/4025/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Григоров А.М. Судді (підпис) (підпис) Ральченко І.М. Подобайло З.Г. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Григоров А.М.

Повний текст ухвали виготовлений 26.11.2012 р.