Рішення

від 07.08.2012 по справі 1718-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.08.2012Справа №5002-33/1718-2012

за позовом прокурора Ленінського району АР Крим

(вул. Геологічна, 17, смт. Леніне, 98200)

в інтересах держави в особі Ленінської селищної ради

(вул. Дзержинського, 6, Ленінський район, 98200)

Державної інспекції сільського господарства в АР Крим

(вул. Київська, 81, м. Сімферополь, 95000)

до фізичної особи - підприємця Аметової Людмили Іванівни

(вул. Шосейна, 5-б, смт. Леніно, Ленінський район, 98204)

КП «Семиколодезянський ринок»

(вул. Енгельса, 11а, смт. Леніно, Ленінський район, 98200)

про визнання недійсним договору.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Від прокуратури: Тітков Константин Сергійович, посвідчення №11146, Прокуратура АР Крим;

Від позивача: не з'явився, Ленінська селищна рада;Гарібян Юрій Сергійович, представник, довіреність № б/н від 18.05.12, Державна інспекція сільського господарства в АР Крим;Від відповідачів: Кулак Костянтин Васильович, представник, довіреність № 206845 від 09.07.12, фізична особа - підприємець Аметова Л.І.;

не з'явився, КП «Семиколодезянський ринок»;

Суть спору: прокурор Ленінського району АР Крим в інтересах держави в особі Ленінської селищної ради, Державної інспекції сільського господарства в АР Крим звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до фізичної особи - підприємця Аметової Л. І., КП «Семиколодезянський ринок» та просить суд визнати недійсним договір суперфіцію № 1 від 25 жовтня 2010 року, укладений між відповідачами з моменту його вчинення.

Позовні вимоги вмотивовані відсутністю у КП «Семиколодезянський ринок» права надавати землю, власником якої він не є, у користування іншим особам, зокрема, за договором суперфіцію, та обґрунтовані посиланнями на статті 203, 205 Цивільного кодексу України.

Представники позивачів позов підтримали у повному обсязі та просили суд його задовольнити (а.с. 31, 36-37, 85).

Представник відповідача, фізичної особи - підприємця Аметової Л.І, позов не визнав, просив припинити провадження у справі на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у з'вязку з відсутністю предмету спору, а також на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що договір був укладений з Аметовою Л.І. як з фізичною особою, а не підприємцем. Також представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими з огляду на те, що в матеріалах справи містяться докази неодноразових звернень Аметової Л.І. до Ленінської селищної ради з метою отримання спірної земельної ділянки у користування, однак, її вимоги були залишені позивачем поза увагою (а.с. 86-87, 93-94, 107-108).

Відповідач, КП «Семиколодезянський ринок», явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, витребуваних судом документів не представив, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України врегульовано, що судова кореспонденція у разі ненадання сторонами іншої адреси надсилається за адресою, що зазначена в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Таке повідомлення згідно з положеннями вказаної правової норми вважається належним.

Так, з матеріалів справи вбачається, що копії ухвал суду направлялись відповідачу за адресою, яка відповідає адресі, зазначеній у спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 14025045 від 12 червня 2012 року (а.с. 64-66), що підтверджується наявною у матеріалах справи копією переліку згрупованих поштових відправлень рекомендованою кореспонденцією (оборотна сторона а.с. 1, 60, 81, 125, 144).

Однак, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи та матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства - свободу у наданні сторонами своїх документів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Зважаючи на вказані обставини, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, за наявними у ній матеріалами.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

За клопотанням представника відповідача, фізичної особи - підприємця Аметової Л.І. (а.с. 137), ухвалою господарського суду АР Крим від 24 липня 2012 року було продовжено розгляд справи в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України на п'ятнадцать днів (а.с. 143-144).

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні прокурору та представникам сторін роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням прокурора та представників сторін, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

встановив:

Судом було встановлено, що комунальне підприємство «Семиколодезянський ринок» на підставі державного акту серія ЯЯ № 004390 від 22 листопада 2010 року, виданого згідно рішення Ленінської селищної ради 18 сесії 5 скликання від 14 вересня 2007 року за № 219-18/2007 у 2010 році набуло право постійного користування земельною ділянкою, площею 0.9030 га (смт. Леніно, вул. Енгельса, 11-а) для обслуговування та розміщення ринку (а.с. 17).

Також встановлено, що 25 жовтня 2010 року між Комунальним підприємством «Семиколодезянський ринок» - (суперфіціар) та Аметовою Людмилою Іванівною (суперфіціарій) укладено договір суперфіциїю № 1, згідно з умовами якого суперфіціар надає, а суперфіціарій набуває в строкове платне користування чужу земельну ділянку для будівництва магазину змішаної торгівлі та площадки, прилеглої до магазину. Місце розташування земельної ділянки - територія ринку, розташованого за адресою: смт. Леніно, вул. Енгельса, КП "Семиколодезянський ринок" 9а.с. 15-16).

Загальна площа наданої в користування земельної ділянки складає 0,004775 га (пункт 2.1 договору).

Земельна ділянка надається у користуванні суперфіціарія для будівництва магазину змішаної торгівлі (пункт 2.2 договору).

Термін дії договору визначений в пункті 3.1 договору та становить 11 місяців з моменту підписання договору.

За користуванням права суперфіцію встановлюється плата у розмірі 250.02 грн. в місяць (пункт 4.1 договору).

Одночасно, судом було встановлено, що державний акт серії ЯЯ № 004390 від 22 листопада 2010 року було скасовано у зв'язку з допущеною помилкою, відповідно до акту списання від 24 листопада 2010 року, у зв'язку з чим у книгу записів державної реєстрації державних актів був внесений відповідний запис про списання акту (а.с. 18).

Крім того, рішення 18 сесії 5 скликання Ленінської селищної ради АР Крим від 14 вересня 2007 року за № 219-18\2007, на підставі якого було видано вищенаведений державний акт на право постійного користування Комунальному підприємству "Семиколодезянський ринок" визнано недійсним рішенням господарського суду АР Крим від 28 жовтня 2008 року по справі №2-20/4721-2008 (а.с. 33-34).

Так, прокурор стверджує, що договір суперфіцію був укладений сторонами всупереч вимогам чинного законодавства, у з'вязку з чим повинен бути визнаним недійсним, що з'явилося підставою для звернення прокурора до господарського суду з даним позовом.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Статтями 13, 14 Конституції України закріплені інтереси держави у сфері регулювання земельних відносин, які полягають в охороні земель як національного багатства.

Згідно положень вказаних норм, земля на території України є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу право власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля знаходиться під особливою охороною держави, державою гарантується право власності на землю. Це право добувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Одночасно, земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, цивільним кодексом України та Законом України «Про оренду землі», а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Так, судом під час розгляду даної справи було встановлено, що договір суперфіцію № 1 був укладений 25 жовтня 2010 року між комунальним підприємством «Семиколодезянський ринок» та Аметовою Л.І. на підставі державного акту серія ЯЯ № 004390 від 22 листопада 2010 року, виданого комунальному підприємству «Семиколодезянський ринок» згідно рішення Ленінської селищної ради 18 сесії 5 скликання від 14 вересня 2007 року за № 219-18/2007.

Також, як вже зазначалося, державний акт серії ЯЯ № 004390 від 22 листопада 2010 року було скасовано у зв'язку з допущеною помилкою, відповідно до акту списання від 24 листопада 2010 року, у зв'язку з чим у книгу записів державної реєстрації державних актів був внесений відповідний запис про списання акту, що підтверджується відомостями, наданими Відділом Держкомзему у Ленінському районі АР Крим (а.с. 18, 146).

Крім того, рішенням господарського суду АР Крим від 28 жовтня 2008 року по справі №2-20/4721-2008, яке набуло законної сили 17 листопада 2008 року, визнано недійсним рішення 18 сесії 5 скликання Ленінської селищної ради АР Крим від 14 вересня 2007 року за № 219-18/2007 (а.с. 33-34).

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами прокурора про відсутність у комунального підприємства «Семиколодезянський ринок» права розпоряджатися землею, площею 0.9030 га, розташовану за адресою: смт. Леніно, вул. Енгельса, 11-а.

Згідно з частиною 1 статті 102 Земельного кодексу України суперфіцій - це відчужуване речове право користування земельною ділянкою для забудови, яке повинно здійснюватися з додержанням вимог земельного законодавства щодо особливостей земельної ділянки, як предмету договору, істотних умов договору, прав та обов'язків сторін.

Відповідно до глави 34 Цивільного кодексу України та статті 102 Земельного кодексу України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально - культурних, житлових та інших споруд і будівель(суперфіцій). Таке право може виникати на підставі договору.

Статтею 102-1 Земельного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватись цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відсуджене її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Враховуючи вищевикладене, обґрунтованими є доводи прокурора про те, що право користування земельною ділянкою може виникнути лише на підставі договору, укладеного тільки з власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватись цією земельною ділянкою для таких потреб.

Частиною 5 статті 2-1 Земельного кодексу України встановлено, що укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням земельного кодексу України.

Згідно до частини 1 статті 413 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально - культурних, житлових та інших споруд і будівель(суперфіцій).

Відповідно до частини 1 статті 414 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею.

З норм земельного кодексу України та Цивільного кодексу України вбачається, що право власності та право постійного користування має різну юридичну природу, наслідки.

Згідно з частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійною користування земельною ділянкою - це право володіння та користування земельною ділянкою, яка перебуває в держаній або комунальній власності без встановлення строку.

Момент виникнення права на землю визначений статтею 125 Земельного кодексу України, відповідно до якої право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності або право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Таким чином, здійснивши аналіз вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що на момент укладення договору суперфіцію від 25 жовтня 2010 року комунальне підприємство "Семиколодезянський ринок" не було власником спірної земельної ділянки, а отже не мало права розпоряджатися нею шляхом укладення договору суперфіцію.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною вимог встановлених частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Так, встановлення факту порушення вимог чинного законодавства при укладенні оспорюваного прокурором правочину, а також вищевказане у сукупності має наслідком задоволення позовних вимог прокурора Ленінського району АР Крим з підстав їх обґрунтованості.

Посилання представника відповідача на спроби Аметової Л.І. укласти договір суперфіцію із власником спірної земельної ділянки або іншим чином врегулювати питання надання цієї землі у користування, - до розгляду даного спору відношення не мають, оскільки у даній справі розглядаються правовідносини, що виниклі на підставі певного договору, стосовно інших договірних правовідносин вимог прокурором заявлено не було, а отже ї суд позбавлений права виходити за межі визначених позовних вимог.

Відсутність будь-яких правових підстав на користування Аметовою Л.І. спірною земельною ділянкою підтверджується відомостями, викладеними у листі виконавчого комітету Ленінської селищної ради вих. № 146/02-21 від 07 лютого 2012 року, у якому зазначено, що на даний час земельна ділянка, площею 0.0903 га, усіма суб'єктами підприємницької діяльності, об'єкти яких розташовані на даній території, використовуються без правовстановлюючих документів (а.с. 19).

Доводи представника відповідача про наявність підстав, передбачених пунктами 1-1 та 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, є неспроможними, зокрема, суд не погоджується з ними в частині відсутності предмету спору у даній справі, а також вважає хибними твердження про те, що оскільки оспорюваний договір був укладений з Аметовою Л.І., як з фізичною особою, а не як із підприємцем, даний спір не повинен розглядатися господарським судом.

Таки висновки представника відповідача є помилковими, оскільки пунктом 1.1 договору суперфіцію № 1 передбачено, що Аметова Л.І. набула земельну ділянку у користування для будівництва магазину роздрібної торгівлі та майданчику, прилеглого до магазину.

Вказане спростовує пояснення представника відповідача про те, що земельна ділянка була набута у користування для власних потреб.

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про судоустрій України» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Згідно з частиною 1 статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, зокрема, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності(частина 1 статті 1 цього Кодексу).

Таким чином, господарським судам підвідомчі справи, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

Відповідно до пунктів 1,2 статті 3 цього Кодексу під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Крім того, приписами вказаного Кодексу у статті 55 визначено поняття суб'єкта господарювання, а саме суб'єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію(сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків передбачених законодавством.

При цьому, суб'єктами господарювання, зокрема є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Аметова Л.І. є суб'єктом господарювання - фізичною особою - підприємцем (а.с. 29, 61-62), у зв'язку з чим, враховуючи господарську мету укладення договору суперфіцію, суд вважає спірні відносини господарськими, а спір - таким, що підлягає розглядові у господарському суді.

З урахуванням вказаного суд дійшов висновку про неспроможність доводів відповідача та обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим останні підлягають задоволенню.

Оплату судового збору, згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на відповідачів.

В судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 13 серпня 2012 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати недійсним договір суперфіцію № 1 від 25 жовтня 2010 року, укладений між комунальним підприємством "Семиколодезянський ринок" (вул. Енгельса, 11-2, смт. Леніно, 98200) та фізичною особою - підприємцем Аметовою Людмилою Іванівною (вул. Шосейна, 5Б, смт. Леніно, 98200) з моменту його вчинення.

3. Стягнути з фізичної особи - підприємця Аметової Людмили Іванівни (вул. Шосейна, 5Б, смт. Леніно, 98200, реєстраційний номер 20010336835) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у м. Сімферополі АРК код ЄДРПОУ 38040558, рахунок № 31211206783002, відкритий за кодом класифікації доходів бюджету 22030001 в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, м. Сімферополь, код банку 824026) 536.50 грн. судового збору.

4. Стягнути з Комунального підприємства "Семиколодезянський ринок" (вул. Енгельса, 11-2, смт. Леніно, 98200, ЄДРПОУ 34243737) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у м. Сімферополі АРК код ЄДРПОУ 38040558, рахунок № 31211206783002, відкритий за кодом класифікації доходів бюджету 22030001 в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, м. Сімферополь, код банку 824026) 536.50 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Ю.А. Радвановська