Рішення

від 11.12.2012 по справі 5011-30/15847-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-30/15847-2012 11.12.12

За позовом Інституту газу Національної академії наук України

До Товариства з обмеженою відповідальністю «РД-Інвест»

Про стягнення 33 010,43 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Іщенко В.С. представник за довіреністю 3 97/1-243 від 27.04.10.

Від відповідача: Мовчан Ю.В. директор

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Інституту газу Національної академії наук України (далі -позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «РД-Інвест» (далі -відповідач) про стягнення 33 010,43 грн., а саме: 26 349,21 грн. -основного боргу, 4 816,26 грн. - пені, 1 845,01 грн. -штрафу.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказує на те, що відповідачем в порушення умов Договору оренди № 842-03 від 01.04.06. належним чином не виконано зобов'язання щодо своєчасного та в повному обсязі внесенню орендної плати та інших платежів з лютого по жовтень 2010 року, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 33 010,43 грн., що і зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Крім того, позивач в порядку ст. ст. 66, 67 ГПК України просить суд накласти арешт на майно і грошові кошти, що належать відповідачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.12. порушено провадження у справі № 5011-30/15847-2012; розгляд справи призначено на 27.11.12.

В судовому засіданні 27.11.12. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково в частині основного боргу в розмірі 26 349,21 грн., що викладено в письмових поясненнях, поданих 27.11.12. через відділ діловодства суду.

В судовому засіданні 27.11.12. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 11.12.12.

Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1.1 роз'яснення Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.2006 р. «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, згідно з п. 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі № 6/166 від 13.08.2008 р.

Дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд виходить з того, що заява позивача не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Таким чином, останнім не доведено, що майно та грошові кошти, які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, а тому заява Інституту газу Національної академії наук України про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 11.12.12. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представником відповідача в судовому засіданні 11.12.12. позовні вимоги визнано частково в частині основного боргу в розмірі 26 349,21 грн.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/15847-2012.

В судовому засіданні 11.12.12. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.04.05. між позивачем (далі -Орендодавець) та відповідачем (далі -Орендар) укладено Договір № 842-03 оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі Інституту газу НАН України (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в орендне користування нерухоме майно - нежилі приміщення в складі 3 (трьох) кімнат, загальною площею 60,95кв.м (далі -майно), що розміщено за адресою: 04112, м. Київ, вул. І. Гонти, 1, на третьому поверсі експериментально-виробничого корпусу Інституту газу НАН України.

Згідно з п. 2.1 Договору, майно передається Орендодавцем Орендарю за актом приймання-передачі. Право користування та зобов'язання за цим Договором з'являються у Орендаря з моменту підписання акту приймання-передачі майна.

На виконання умов Договору сторонами підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі нежилих приміщень загальною площею 60,95 кв.м в орендне користування позивачем відповідачу.

Орендодавець зобов'язується надавати Орендарю рахунки платежів до 15 числа кожного місяця (3.1.3 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем відповідачу виставлялись рахунки-фактури на сплату платежів, передбачених Договором.

Відповідно до п. п. 5.1, 5.2 Договору за оренду майна Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату, яка становить 937,76 грн., відшкодування комунальних платежів, відшкодування податку на землю, витрати на утримання будинку та прилеглої території, інші витрати по розрахункам Орендодавця. Орендна плата перераховується Орендарем відповідно до вимог діючого законодавства щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця за весь час фактичного користування приміщенням до його звільнення. Сплата інших платежів за рахунками здійснюється Орендарем не пізніше 20 числа наступного місяця.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 5.3 Договору).

Згідно з п. 5.4 Договору, розмір додаткових платежів, пов'язаних з утриманням орендованого майна та прилеглої до будинку території, з наданням послуг, зі сплатою податків, та ін., розраховується Орендодавцем пропорційно площам, які займає Орендар, кількості працюючих, з урахуванням електроприладів Орендаря та надається Орендарю за перший місяць оренди при укладанні Договору з розшифровкою і письмовою вказівкою, що в подальшому така сума буде змінюватись в залежності від фактичних витрат та змін тарифів.

Пунктом 3.2.2 Договору встановлено обов'язок Орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати платежі за Договором.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині внесення орендних та інших платежів з лютого по жовтень 2010 р., у Товариства з обмеженою відповідальністю «РД-Інвест»виникла заборгованість перед Інститутом газу Національної академії наук України.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно -правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Приписами ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Проте відповідач свого обов'язку по сплаті орендної плати та інших платежів в терміни, визначені Договором, в повному обсязі не виконав, доказів оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення»рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

При цьому, судом враховано, що відповідачем позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 26 349,21 грн. визнано в повному обсязі.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія акту звіряння взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем, відповідно до якого заборгованість Орендаря перед Орендодавцем з лютого по жовтень 2010 року становить 26 349,21 грн.

Матеріалами справи підтверджується та визнано відповідачем, що Товариство з обмеженою відповідальністю «РД-Інвест»в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті орендної плати та інших платежів за Договором не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 26 349,21 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги Інституту газу Національної академії наук України в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 26 349,21 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежам, позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі п. 8.2 Договору неустойку у розмірі 4 816,26 грн.

Відповідно до п. 8.2 Договору, за несвоєчасну оплату орендних платежів та за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги Орендар сплачує неустойку у розмірі 0,1% від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Приписами ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, проте судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що позивачем не враховано те, що за умовами Договору Орендна плата має бути перерахована відповідачем щомісячно не пізніше 20 числа поточного , а інші платежі пізніше 20 числа наступного місяця. Таким чином для орендної плати та інших платежів різними є початки періоду нарахування пені. Тому позивачем вказану суму завищено, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 971,82 грн. -неустойки. В іншій частині в розмірі 2 844,44 грн. неустойку нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Також позивач просить суд на підставі п. 8.2 Договору стягнути з відповідача на свою користь 1 845,01 грн. штрафу.

Згідно з п. 8.2 Договору, за прострочення понад 30 днів оплати орендних платежів та спожитих комунальних послуг відповідач додатково сплачує штраф у розмірі 7% суми несплаченого своєчасного платежу.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності -договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (правова позиція, викладена в постанові Верховного суду України від 22.11.10.).

Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором, доказів визнання вказаного пункту недійсним не подано, при цьому відповідних клопотань про зменшення штрафних санкцій також не подано.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Здійснивши перерахунок штрафу, судом встановлено, що його розмір позивачем завищено, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 844,43 грн. штрафу. В іншій частині в розмірі 0,58 грн. штраф нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РД-Інвест»(04112, м. Київ, вул. Івана Гонти, б. 1; ідентифікаційний код 30574856) на користь Інституту газу Національної академії наук України (03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, б. 39; ідентифікаційний код 05417035) 26 349 (двадцять шість тисяч триста сорок дев'ять) грн. 21 коп. -основного боргу, 1 971 (одну тисячу дев'ятсот сімдесят одну) грн. 82 коп. -неустойки, 1 844 (одну тисячу вісімсот сорок чотири) грн. 43 коп. -штрафу, 1 470 (одну тисячу чотириста сімдесят) грн. 79 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.12.12.

Суддя Т.М. Ващенко