Рішення

від 18.12.2012 по справі 5011-30/16015-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-30/16015-2012 18.12.12

За позовом Прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі

Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

До Державного науково-виробничого підприємства «Термохолод»

Про стягнення 284 186,39 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: Бондарчук І.П. прокурор, посвідчення № 009970 від 17.10.12.

Від позивача: Гнатюк О.В. представник за довіреністю № 53 від 01.10.12.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (далі -позивач) до Державного науково-виробничого підприємства «Термохолод»(далі -відповідач) про стягнення 284 186,39 грн., а саме: 236 549,47 грн. -основного боргу, 29 985,60 грн. -збитків від інфляції та 17 651,32 грн. -пені.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокуратура посилається на те, що відповідачем не виконано свої зобов'язанні по сплаті орендної плати за користування державним майном за Договором оренди № 1951 від 13.07.05., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, що зумовило нарахування пені, збитків від інфляції та звернення прокуратури з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.12. порушено провадження у справі № 5011-30/16015-2012; розгляд справи призначено на 27.11.12.

27.11.12. представником позивача через відділ діловодства суду разом з документами у справі подано письмові пояснення, відповідно до яких Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву позовні вимоги прокуратури підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.12., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконання ним вимог ухвали суду міста Києва від 14.11.12. про порушення провадження у справі № 5011-30/16015-2012, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 18.12.12.

В судовому засіданні 18.12.12. представником прокуратури підтримано свої позовні вимоги, а представником позивача підтримано позовні вимоги прокуратури.

Представник відповідача в судове засідання 18.12.12. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження є правомірними, оскільки підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/16015-2012.

В судовому засіданні 18.12.12. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

На підставі зазначених положень, заступник військового прокурора Київського гарнізону звернувся до суду в інтересах держави з позовом про стягнення грошових коштів.

13.07.05. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (далі -Орендодавець) та Державним науково-виробничим підприємством "Термохолод" (далі -Орендар), було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1951 (далі -Договір).

Відповідно до умов Договору (п. 1.1), Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (надалі-майно), загальною площею 559,5 кв.м., в тому числі: 244,5 кв.м. в будівлі гаражу та 315 кв.м. в неопалювальних складських приміщень, що розміщене за адресою: 03067, м. Київ, вул. Виборзька, 86, та знаходиться на балансі Експериментально-конструкторського бюро державного науково-дослідного інституту будівельних конструкцій, вартість якого становить за експертною оцінкою станом на 31.05.05. 382300,00 грн. (244,5 кв.м.) та 376700,00 грн. (315 кв.м.). Майно передається в оренду з метою розміщення: 134,5 кв.м. -станція технічного обслуговування автомобілів, 32,5 кв.м. -офісні приміщення, 77,5 кв.м. -приміщення загального призначення, 315 кв.м. -виробництво термоелектричних приладів побутового та спеціального призначення.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна (п. 2.1 договору).

Відповідно до Акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна за адресою: 03067 м. Київ, вул. Виборзька, 86 від 13.07.05., вищевказане майно було передано відповідачу в оренду.

Згідно п.3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць рахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) -червень 2005, 6612,87 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п.3.2 Договору).

Згідно п. 3.3 Договору сторони визначили, що перерахування здійснюється Орендарем самостійно до 10 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 70% орендної плати перераховується Орендарем до державного бюджету; 30% орендної плати перераховується Орендарем на розрахунковий рахунок Балансоутримувача згідно реквізитів.

Розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін в разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів, а в інших випадках, передбачених чинним законодавством (п. 3.4 Договору).

Відповідно до п.10.1 Договору, цей договір укладено строком на 11 місяців, що діє з 13.07.05. по 13.06.06.

Відповідно до Додаткового договору № 1 про внесення змін до Договору від 31.05.07., п.1.1 викладено в наступній редакції: Майно передається в оренду з метою розміщення 134,5 кв.м. -станція технічного обслуговування автомобілів, 32,5 кв.м. -офісне приміщення, 77,5 кв.м. - загального призначення, 315 кв.м. -виробничого термоелектричних приладів побутового та спеціального призначення.

Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.10. у справі № 35/14, Договір за взаємною згодою був пролонгований до 13.05.07., 13.04.08. та відповідно до заяви № 30-10/7679 від 26.09.08. про відмову від позову про примусове виселення договір був пролонгований до 13.03.09.

При цьому, вказаним рішенням зобов'язано Державне науково-виробниче підприємство "Термохолод" звільнити об'єкт оренди -державне нерухоме майно загальною площею 559,5 кв.м., розміщене за адресою: 03067, м. Київ, вул. Виборзька, 86, що знаходиться на балансі Експериментально-конструкторського бюро державного науково-дослідного інституту будівельних конструкцій, та повернути по акту приймання-передачі Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Києву.

Відповідно до акта державного виконавця від 21.04.11. встановлено, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.10. у справі № 35/14 орендоване майно повернуто Орендарем Орендодавцю.

Приписами п. 5.14 Договору встановлено, що в разі закінчення терміну дії Договору (його розірвання), Орендар зобов'язаний сплатити орендну плату, заборгованість з орендної плати, пені та штрафні санкції за весь період оренди по день фактичної передачі майна Балансоутримувачу (Орендодавцю) на підставі акту передачі-приймання.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокуратура вказує на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором та несплату останнім орендної плати за період з моменту виникнення договірних відносин до квітня 2011 року включно, внаслідок чого у Державного науково-виробничого підприємства «Термохолод»виникла заборгованість в розмірі 236 549,47 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно -правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Приписами ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 30-05/9908 від 22.10.12. з вимогою погасити наявну заборгованість з орендної плати.

У відповідності до матеріалів справи, жодної відповіді на вказану вимогу відповідачем надано не було.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Проте відповідач свого обов'язку по сплаті орендної плати в терміни, визначені Договором, в повному обсязі не виконав, доказів оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Державне науково-виробниче підприємства «Термохолод»в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті орендної плати за користування приміщенням не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача по орендній платі становить 236 549,47 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги прокурора Солом'янського району м. Києва в частині стягнення з відповідача 236 549,47 грн. заборгованості по сплаті орендної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежам, прокуратура просить суд стягнути з відповідача на підставі п. 3.5 Договору пеню у розмірі 17 651,32 грн.

Відповідно до п. 3.5 Договору, орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі стягується з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування від суми заборгованості з урахуванням індексації за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано прокуратурою та позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Приписами ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача підлягає стягненню 17 651,32 грн. пені.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача 29 985,60 грн. збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

При цьому, положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97 р.

Судом здійснено перерахунок збитків від інфляції та встановлено, що прокуратурою та позивачем при здійсненні розрахунку не враховано індекси інфляції, що мають від'ємне значення та при встановленні періодів, за які підлягають стягненню збитки від інфляції, не враховано дат здійснення відповідачем часткових проплат, внаслідок чого розмір інфляційних нарахувань становить 12 486,28 грн. Таким чином, в частині стягнення з відповідача 17 499,32 грн. збитків від інфляції слід відмовити.

Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури -при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягуються в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов прокурора Солом'янського району м. Києва задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного науково-виробничого підприємства «Термохолод»(04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, б. 36; ідентифікаційний код 13691187) в доход Державного бюджету України 236 549 (двісті тридцять шість тисяч п'ятсот сорок дев'ять) грн. 47 коп. -основного боргу, 17 651 (сімнадцять тисяч шістсот п'ятдесят одну) грн. 32 коп. -пені, 12 486 (дванадцять тисяч чотириста вісімдесят шість) грн. 28 коп. -збитків від інфляції, 5 333 (п'ять тисяч триста тридцять три) грн. 73 коп. -витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині в позові відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.12.12.

Суддя Т.М. Ващенко