Рішення

від 21.12.2012 по справі 5016/2757/2012(10/80)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2012 р. Справа № 5016/2757/2012(10/80)

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Алексєєва А.П. при секретарі Кривулько І.С., розглянувши господарську справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "ДіДжіЕф Інтернешнл Кулінарі Консепт", місцезнаходження якого, згідно даних державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, розташоване за адресою: 03680, м. Київ, вул. Боженка, 86Е

до відповідача:товариства з обмеженою відповідальністю "Рест-Сервіс Групп", місцезнаходження якого, згідно даних державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, розташоване за адресою: 54030, м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 23, офіс 309/А

про стягнення коштів у сумі 7601 грн. 73 коп.,

за участю представників:

представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю "ДіДжіЕф Інтернешнл Кулінарі Консепт" (надалі -позивач) звернулося до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Рест -Сервіс Групп" (надалі-відповідач), у якому просила стягнути з відповідача 6488, 63 грн. за поставлений товар згідно видаткових накладних, а також пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у вигляді оплати за товар в розмірі 1012,22 грн., 3% річних в розмірі 55,46 грн., втрати від інфляції в розмірі 45,42 грн., покласти витрати по сплаті судового збору на відповідача.

03.12.2012 року господарським судом на підставі ст. 64 ГПК України було порушено провадження по справі і призначено її розгляд на 21.12.2012 року на 9 годину 30 хвилин.

18.12.2012 року від представника позивача - директора ТОВ "ДіДжіЕф Інтернешнл Кулінарі Консепт" Стеценко О.Л. надійшло клопотання про розгляд справи без представника позивача.

Ухвала суду про порушення провадження у справі, яка була направлена судом на адресу відповідача, повернута поштою на адресу суду із вказівкою, що за вказаною на конверті адресою (54030, м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 23, офіс 309/А) організація відсутня.

Відповідно до ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Статтею 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (надалі - Закон) встановлено, що відомості про юридичну особу включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України, зокрема, і щодо місцезнаходження юридичної особи.

У ст. 18 Закону зазначено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, відповідач був належним чином повідомлений судом про дату та час розгляду господарської справи, правом надання відзиву на позов не скористався.

За таких обставин господарська справа розглянута судом без участі представників сторін за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

21.12.2012 року судом оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

28.11.2011 року позивачем на замовлення відповідача та рахунку-фактури №Д-00003431 від 25.11.2011 року було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2241,80 грн., що підтверджується видатковою накладною № Д-00003641 від 28.11.2011року (а.с. №12).

15.12.2011 року позивачем на замовлення відповідача та рахунку-фактури №Д-00003691 від 14.12.2011 року було поставлено товар на загальну суму 1562,03 грн., що підтверджується видатковою накладною №Д - 00003922 від 15.12.2011 року (а.с. №13). 30.11.2011 року позивачем на замовлення відповідача та рахунку-фактури №Д-00003907 від 29.12.2011 року було поставлено товар на загальну суму 2684,80 грн., що підтверджується видатковою накладною № Д - 00004168 від 30.12.2011 року (а.с. 14). 13.07.2012 року позивач направив відповідачу на юридичну і фактичну адресу відповідача вимогу про сплату коштів в розмірі 6488,63 грн. (а.с. №15-18), відповіді на яку позивач не отримав.

Станом на 31.10.2012 року відповідач не розрахувався за поставлений позивачем товар, а тому за відповідачем перед позивачем рахується заборгованість на загальну суму 6488,63 грн.

Як на докази існування між сторонами договірних відносин позивач послався на видаткові накладні №Д-00003641 від 28.11.2011 року, №Д - 00003922 від 15.12.2011 року, №Д - 00004168 від 30.12.2011 року, згідно яких товар на загальну суму 6488, 63 грн. було отримано представником позивача. На видаткових накладних наявний відбиток печатки відповідача, що підтверджує отримання товару повноважним представником. Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно до ч.1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 6 ст. 265 ГК України визначено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Крім того, ст. 218 ЦК визначено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Ані положеннями ГК України щодо форми договору поставки, ані положеннями ЦК України (глава 54 купівля-продаж) не встановлено, що недодержання письмової форми договору поставки не тягне за собою його нікчемність. Згідно наданих позивачем видаткових накладних, за якими було прийнято товар відповідачем, суд приходить до висновку, що між сторонами існують майново-господарській правовідносини з поставки товарів. При цьому, договір у письмовий формі сторонами не укладався. Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.7 ст. 179 ГК України).

Частиною 7 ст. 193 ГК України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення грошових коштів за поставлений товар на підставі видаткових накладний є обґрунтованими та підлягають задоволенню, у зв'язку із чим з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 6 488,63 грн.

На підставі ч.1 ст. 692 ЦК України та з урахуванням положень ст. 253 ЦК України відповідач повинен був провести оплату за поставлений товар по видатковій накладній № Д-00003641 від 28.11.2011року на наступний день від дня поставки товару, тобто 29.11.2011 року. По видатковій накладній №Д - 00003922 від 15.12.2011 року - 16.12.2011 року, по видатковій накладній № Д - 00004168 від 30.12.2011 року - 03.01.2012 року. Таким чином, строк невиконання грошового зобов'язання по оплаті товару по видатковій накладній № Д-00003641 від 28.11.2011року почав свій перебіг з 30.11.2011 року, по видатковій накладній №Д - 00003922 від 15.12.2011 року - з 17.12.2011 року, по видатковій накладній №Д - 00004168 від 30.12.2011 року - з 04.01.2012 року.

Частиною 3 ст. 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ст. 625 ЦК України встановлено, що кредитор вправі вимагати від боржника, окрім сплати основного боргу, сплати 3 % річних у разі прострочення грошового зобов'язання.

Таким чином, на підставі положень закону з відповідача можливо стягнути 3% річних по накладній № Д-00003641 від 28.11.2011року з 30.11.2011 року по 01.11.2012 року (дату підписання позову), по видатковій накладній №Д - 00003922 від 15.12.2011 року - з 17.12.2011 року по 01.11.2012 року, по видатковій накладній №Д - 00004168 від 30.12.2011 року - з 04.01.2012 року по 01.11.2012 року.

Проте, позивачем було заявлено вимогу про нарахування 3% річних на суму основного боргу за період з 19.07.2012 року по 31.10.2012 року, яка становить (3%:365:100%*104 дні*6488, 63 грн.) = 55, 46 грн. Заявлена до стягнення сума є меншою від суми, яка обрахована за всі періоди існування боргу по вищевказаним видатковим накладним.

Але суд без відповідного клопотання позивача не може виходити за межі позовних вимог, що встановлено п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України і з урахуванням положень ч.3 ст. 625 ЦК України та на підставі ч. 3 ст. 692 ЦК України зобов'язаний стягнути 55, 46 грн.

Ст. 625 ЦК України також встановлено, що кредитор вправі вимагати від боржника, окрім сплати основного боргу і 3% річних, у разі прострочення грошового зобов'язання втрат від інфляції.

Суд не погоджується із висновками позивача, щодо нарахування втрат від інфляції за менший період, ніж існував борг, так як в окремих місяцях року можлива як інфляція (зниження купівельної спроможності) так і дефляція (підвищення купівельної спроможності) гривні.

Так, за розрахунком суду втрати від інфляції на суму 2241, 80грн. за період з грудня 2011 року по жовтень 2012 року склали 2, 31 грн., на суму 1562, 03 грн. - 4, 72 грн., на суму 2684, 80 грн. - 8, 11 грн.

Загальна сума втрат від інфляції становить 15,14 грн., а не 45, 42 грн. як вказано позивачем.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 1 ст. 231 ГК України визначає, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Частиною 6 ст. 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 вказаного закону розмір пені, передбачений ст. 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, на суму 2241, 80 судом обраховано пеню за період з 30.11.2011 року по 30.05.2012 року в розмірі 170,76 грн.

на суму 1562,03 грн. - за період з 17.12.2011 року по 17.05.2012 року в розмірі 100, 08 грн.

на суму 2684, 80 грн. - за період з 04.01.2012 року по 04.07.2012 року в розмірі 204, 25 грн.

Загальна сума пені склала 475,09 грн.

При цьому, при розрахунку суми пені судом було враховано, що з 10.08.2010 року по 22.03.2012 року облікова ставка НБУ дорівнювала 7, 75 %, а з 23.03.2012 року - 7, 5 %.

За таких обставин позовні вимоги щодо стягнення витрат від інфляції та пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань підлягають частковому задоволенню.

На підставі ст. 44, 49 ГПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1609, 50 грн.

Керуючись ст. 82-84 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "ДіДжіЕф Інтернешнл Кулінарі Консепт" - задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Рест -Сервіс Групп" (54030, м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 23, офіс 309/А, ідентифікаційний код 35890307) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ДіДжіЕф Інтернешнл Кулінарі Консепт" (03680, м. Київ, вул. Боженка, 86Е, ідентифікаційний код 34808468) грошові кошти в сумі 7034 (сім тисяч тридцять чотири) грн. 32 коп., а також судовий збір в розмірі 1609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення нарахування пені в сумі 537,13 грн. -в позові відмовити.

В частині стягнення інфляційних втрат в сумі 30,28 грн. -в позові відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку відповідно до ст. 91, 93 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 24.12.2012 року.

Суддя А.П.Алексєєв