Рішення

від 20.12.2012 по справі 28/5014/2757/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.12.12 Справа № 28/5014/2757/2012

Суддя Семендяєва І.В., при секретарі судового засідання Мартинцевій Н.М.,

розглянувши матеріали за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство регіонального розвитку», м. Луганськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзалізничпром», м. Первомайськ

про стягнення 84 552 грн. 05 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Ревенко С.С., представник за довіреністю б/н від 29.10.2012;

від відповідача: Шаповалов А.В., довіреність № 23ю від 04.05.2012, юрисконсульт.

суть спору: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу товарів № 16/09-001 від 16.09.2011 у сумі 76 598 грн., пені у сумі 5580 грн. 56 коп., 3% річних у сумі 2373 грн. 49 коп.

Підставою звернення з даним позовом позивач зазначив неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу товарів № 16/09-001 від 16.09.2011 щодо оплати отриманого відповідачем товару за видатковою накладною № 32 від 20.09.2011 на суму 221 598 грн. На оплату даного товару позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № 200901 від 20.09.2011 на суму 221 598 грн. Відповідач за отриманий товар оплату провів частково у сумі 145 000 грн., несплаченим залишився товар у сумі 76 598 грн.

Відповідач у відзиві від 15.11.2012 не погодився з позовними вимогами позивача, посилаючись на те, що наданий позивачем договір № 16/09-001 від 16.09.2011 та примірник договору № 16/09-001 від 16.09.2011, що знаходиться у відповідача, є різними за змістом. Відповідач також зазначає про те, що, оскільки у договорі сторонами не визначено, за яке порушення покупцю має нараховуватися пеня та на чию користь він має сплачувати пеню, відповідач неправомірно нарахував позивачу пеню на підставі Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»(а.с. 69). Крім того, відповідач посилається на те, що позивачем при нарахуванні пені допущені порушення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо періоду її нарахування. Відповідач просить до вимог по стягненню пені застосувати строк позовної давності.

Відповідач у листі № 912/11 від 15.11.2012 зазначив про те, що ним сплачено 5000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2571 від 13.11.2012 (а.с. 61).

В судовому засіданні 29.11.2012 оголошено у відповідності до ст. 77 ГПК України перерву до 20.12.2012. Рішення суду приймається в судовому засіданні 20.12.2012.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області

в с т а н о в и в :

Сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу товарів № 16/09-001 від 16.09.2011, за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язується поставити товар, а покупець (відповідач) прийняти та оплатити товар згідно попереднього замовлення на умовах франко-склад постачальника в м. Луганськ.

Сума договору на дату його укладання становить 221 598 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору оплата здійснюється шляхом перерахування покупцем на рахунок постачальника 100% від вартості товарів, зазначених у специфікації (додаток № 1).

У п. 2.3 договору сторони визначили, що у разі поставки товарів без здійснення покупцем попередньої оплати, покупець сплачує постачальнику вартість поставлених товарів протягом 30 календарних днів з дати постачання, визначеної з п. 3.3 цього договору.

Згідно п. 3.3 договору датою постачання матеріалів є дата, зафіксована в видатковій накладній або в видаткових накладних.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до моменту його повного закінчення.

У специфікації від 20.09.2011 сторони визначили вартість товару у розмірі 221 598 грн.

На виконання умов договору позивач за видатковою накладною № 32 від 20.09.2011 поставив товар відповідачу на суму 221 598 грн., який ним отриманий на підставі довіреності № 620 від 20.09.2011. У даній видатковій накладній № 32 від 20.09.2011 у графі «замовлення»вказано: «договір № 16/09-001 від 16.09.2011».

На оплату даного товару позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № 200901 від 20.09.2011 на суму 221 598 грн., який був оплачений відповідачем частково.

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 26.03.2012, в якій просив відповідача погасити заборгованість у сумі 151 598 грн.

Відповідач за отриманий товар оплату провів частково у сумі 145 000 грн., несплаченим залишився товар у сумі 76 598 грн., що стало підставою для звернення з даним позовом.

Правовідносини сторін виникли внаслідок укладення ними договору купівлі-продажу товарів № 16/09-001 від 16.09.2011.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто -неналежне виконання.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений до говором або законом.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як встановлено судом, заявлена до стягнення заборгованість за поставлений товар у сумі 76 598 грн. виникла внаслідок невиконання відповідачем свого зобов'язання по оплаті товару, який ним отриманий за видатковою накладною № 32 від 20.09.2011 на загальну суму 221 598 грн. 00 коп., строк оплати якого відповідно до п. 2.3 договору настав 20.10.2011.

Відповідач у листі № 912/11 від 15.11.2012 зазначив про те, що ним сплачено 5000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2571 від 13.11.2012 (а.с. 61).

Отже, станом на дату винесення рішення заборгованість відповідача становить 71 598 грн., що не заперечується позивачем (лист від 15.11.2012) (а.с. 55, 56).

Матеріалами справи доведено прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару та наявність заборгованості у сумі 71 598 грн. Факт отримання товару, так само як і наявність заборгованості відповідачем не оспорені.

Тому вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар у сумі підлягають до задоволення у сумі 71 598 грн. 00 коп.

Щодо вимог позивача про стягнення 5000 грн. суми основного боргу, то провадження в цій частині слід припинити на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки часткове погашення суми боргу 5000 грн. відбулося 13.11.2012 (а.с. 61), тобто після звернення з даним позовом, яке відбулося 01.11.2012 (згідно власноручного напису представника позивача та відмітки канцелярії суду, а.с. 2).

Позивачем також заявлені вимоги по стягненню пені у сумі 5580 грн. 56 коп., 3% річних у сумі 2373 грн. 49 коп.

Відповідно до п. 6.5 договору у випадку, якщо покупець прострочить перерахування коштів постачальнику в строки, передбачені в п. 2.3 договору, покупець зобов'язаний виплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен день такого прострочення.

Суд не приймає доводи відповідача про те, що у договорі не зазначено, за яке порушення має нараховуватися пеня та на чию користь, оскільки в редакції п. 6.5 договору, текст якого наданий позивачем (а.с. 29) та за текстом п. 6.5 договору, наданого відповідачем (а.с. 72), зазначено, що у випадку прострочення перерахування коштів саме «покупцем»«постачальнику»нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день такого прострочення.

Оскільки покупцем є відповідач, а постачальником -позивач, із тексту п. 6.5 договору випливає, що пеня нарахована позивачем за порушення відповідачем обов'язку оплатити товар згідно умов п. 2.1, 2.3 договору купівлі-продажу товарів № 16/09-001 від 16.09.2011 (а.с. 28). Не має вирішального значення для застосування передбаченої у п. 6.5 договору відповідальності у вигляді пені те, що за тестом наданої відповідачем копії договору № 16/09-001 від 16.09.2011 (а.с. 72) у п. 6.5 зазначені «строки, передбачені п. 3.2 договору», а п. 3.2 договору (а.с. 71) не передбачає строки оплати (строки оплати визначені у п. 2.3 договору). Невірне зазначення пункту договору по строку оплати не робить п. 6.5 недійсним, оскільки умова п. 6.5 про нарахування пені є зрозумілою та відповідає чинному законодавству України навіть без посилання на певний пункт договору, яким передбачений строк та порядок оплати. Крім того, в редакції тексту договору, наданому позивачем у п. 6.5 вказаний саме п. 2.3 договору, яким передбачений строк оплати товару (а.с. 28).

Позивачем пеня нарахована за період з 01.11.2011 по 24.04.2012 у сумі 5580 грн. 56 коп., виходячи з залишку боргу 76 598 грн., про що зазначено у позові. В той же час, згідно розрахунку пеня позивачем нарахована за період з 01.11.2011 по 21.04.2012 (а.с. 9). У поясненні на відзив позивач зазначив, що належним періодом, за який нараховуються пеня, є 01.11.2011 по 21.04.2012.

Відповідач просить до цих вимог застосувати строк позовної давності.

Відповідно до ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За приписами ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Ч. 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто пеня повинна нараховуватися з наступного дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Строк виконання зобов'язання по оплаті товару відповідно до п. 2.3 договору настав 20.10.2011, і тому з 21.10.2011 почалося прострочення виконання зобов'язання відповідача по оплаті отриманого товару. І саме з 21.10.2011 почався перебіг позовної давності як для основного зобов'язання, так і для додаткового, в тому числі по вимогам по стягненню пені, оскільки 21.10.2011 почалося порушення прав позивача щодо отримання належної оплати за поставлений товар, тому позивач був обізнаний щодо початку прострочення виконання зобов'язання відповідачем з 21.10.2011.

Системний аналіз наведеного законодавства свідчить про те, що пеня повинна бути нарахована з 21.10.2011 і саме і з цієї дати почався перебіг строку позовної давності, який сплинув 21.10.2012.

Звернення з позовом відбулося 01.11.2012, тобто після спливу строку позовної давності, встановленої для вимог по стягненню пені, про застосування якої заявив відповідач.

За таких обставин, у задоволенні вимог по стягненню пені у сумі 5580 грн. 56 коп. слід відмовити.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-27гс12.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних позивачем нараховані за період з 21.10.2011 по 31.10.2012, виходячи з суми боргу 76 598 грн., у сумі 2373 грн. 49 коп.

Даний розрахунок є вірним та обґрунтованим, тому ці вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідач заявив клопотання про розстрочення виконання рішення № 1065/12 від 11.12.2012, в якому просить розстрочити виконання рішення про стягнення заборгованості у сумі 71 598 грн. на 3 місяці, шляхом щомісячної сплати боргу по 23 866 грн., починаючи з січня 2013 року.

В обґрунтування своєї заяви відповідач посилається на те, що підприємство знаходиться в важкому фінансовому стані. Так, відповідачем було укладено договір кредитної лінії № 19 з ПАТ «Державний ощадний банк України», на погашення якого відповідачем сплачується 20% річних; належне йому нерухоме майно знаходиться і іпотеці за договором іпотеки № 02.03.2012 № 19/21; відповідачем також укладено договір застави товарів в обороті від 02.03.2012 № 19/22. Дані обставини унеможливлюють вільно розпоряджатися належним відповідачу майном. Крім того, відповідач посилається на те, що ним було порушено податкове зобов'язання, у зв'язку з чим Первомайська ОДПІ збільшила суму грошового зобов'язання до суми 247 586 грн. 50 коп., яке було відповідачем оплачено 30.08.2012. Усі кошти, які надходять відповідачу, йдуть на виплату заробітної плати, процентів за користування кредитом. Відповідач також зазначає, що відсутність коштів у відповідача перешкоджає одноразово сплатити позивачу суму заборгованості і ускладнить виконання рішення суду.

Позивач проти заяви відповідача про розстрочення виконання рішення заперечує, оскільки відповідачем не враховані суми 3% річних та пені. Позивач вважає доводи відповідача, викладені у заяві про розстрочення виконання рішення, необґрунтованими.

Згідно п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до п.п. 7.2 п. 7 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»від 17.10.2012 № 9 підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Надані відповідачем документи не приймаються судом як належні докази обставин, які свідчать про ускладнення виконання рішення або про те, що ці обставини роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом; надані документи не свідчать про майновий стан підприємства відповідача.

Відсутність коштів у відповідача ніякими доказами не підтверджена; необхідність виплати заробітної плати є обов'язком відповідача та не впливає на стан фінансової дисципліни і не є винятковою обставиною для розстрочення виконання рішення.

Підприємство відповідача є суб'єктом господарювання, який самостійно несе тягар за свою господарську діяльність та за всі права та обов'язки, які виникають в процесі господарської діяльності.

Належними доказами, які можуть підтверджувати фінансовий стан відповідача, є, зокрема, фінансова звітність відповідача про майновий стан, яка подається до органів податкової служби, кредитні угоди, укладені відповідачем, довідка про наявність дебіторської та кредиторської заборгованостей тощо.

Договори про іпотеку майна та заставу товарів не свідчать про важкий фінансовий стан підприємства, а є видами забезпечення зобов'язань відносно укладеного відповідачем договору кредитної лінії.

За таких обставин, у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення господарського суду слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а за правилами ст. 34 цього кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд вважає, що позивачем, з урахуванням вимог закону щодо належності і допустимості доказів, доведено наявність боргу відповідача та обґрунтованість і правомірність нарахування 3% річних, натомість відповідачем це не спростовано та не підтверджено належними доказами іншого, тому позов підлягає задоволенню в частині стягнення суми боргу у сумі 71 598 грн. 00 коп., 3% річних у сумі 2373 грн. 49 коп. У задоволенні вимог по стягненню пені у сумі 5580 грн. 56 коп. слід відмовити; провадження у справі в частині стягнення заборгованості у сумі 5000 грн. слід припинити.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним та обґрунтовано заявленим вимогам, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 44, 49, п. 1-1 ст. 80, ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство регіонального розвитку»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзалізничпром»про стягнення 84 552 грн. 05 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзалізничпром», м. Первомайськ, вул. Макушкіна, 2а, ідентифікаційний код 32082194, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство регіонального розвитку», м. Луганськ, вул. Відродження, 11П, ідентифікаційний код 31138612, заборгованість у сумі 71 598 грн. 00 коп., 3% річних у сумі 2373 грн. 49 коп., судовий збір у сумі 1579 грн. 43 коп., видати наказ позивачу.

3. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство регіонального розвитку»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзалізничпром»про стягнення пені у сумі 5580 грн. 56 коп. відмовити.

4. Провадження у справі за Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство регіонального розвитку»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзалізничпром»про стягнення заборгованості у сумі 5000 грн. припинити.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 25.12.2012 .

Суддя І.В. Семендяєва