cpg1251
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" грудня 2012 р.Справа № 5023/4927/12
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Лобові Р.М.
розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "АКБ "Базис" м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Троя - Тета", м. Харків про стягнення 140713,40грн. за участю представників сторін :
Представник позивача - Ісаченков І.О., дов від 26.10.2012 року
відповідача - не з'явився.
ВСТАНОВИВ:
Позивач -ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Базис" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача -ТОВ "Троя Тет"суму заборгованості по кредитному договору № 130/07 від 29.05.2007 року у розмірі 140713,40 (сто сорок тисяч сімсот тринадцять) грн. 40 коп., з яких: - 78869,00 грн. - сума заборгованості за кредитом;- 54788,73 грн.. - сума заборгованості по процентах за користування кредитом;- 6538,56 грн.. - пеня за порушення строку повернення кредиту за період з 01.06.2010 року по 31.11.2010 року;- 517,11 грн. 11 коп. - пеня за порушення строку сплати процентів за користування кредитом за період з 01.02.2010 року по 31.07.2010 року. А також просить віднести на відповідача свої судові витрати, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за кредитним № 130/07 від 29.05.2007 року щодо своєчасного внесення кредитних платежів.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 листопада 2012 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12 листопада 2012 року о 12:00 год.
Ухвалами господарського суду Харківської області від 12.11.2012 року, 26.11.2012 року та 06.12.2012 року , у зв'язку з неявкою відповідача у судове засідання та не наданням сторонами витребуваних судом документів, розгляд справи відкладався.
У судовому засіданні 17 грудня 2012 року позивач позов підтримував та наполягав на його задоволенні.
У призначене судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, витребувані судом документи не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітки про направлення ухвали про відкладення розгляду справи від 06 грудня 2012 року, яка направлялась на адресу відповідача, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та в якій повідомлялось про час та місце розгляду даного судового засідання, при цьому враховані приписи пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами). Як свідчать матеріали справи ухвала господарського суду від 01.11.2012 року про порушення провадження у даній справі повернулась на адресу суду з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».
У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.
Присутній в судовому засіданні 17 грудня 2012 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 грудня 2012 року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами відповідно до ст.. 75 ГПК України.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
29 травня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Базис», (далі по тексту - Позивач, Банк), та ТОВ «Троя-Тета», (далі по тексту - Відповідач, позичальник), укладено кредитний договір №130/07, (далі по тексту - кредитний договір, договір), відповідно до умов якого, позивач надає відповідачу кредит для придбання автомобілю в сумі 78869,00 грн. на строк до 28 травня 2009 року. року на умовах, передбачених цим договором.
Пунктом 2.1 кредитного договору сторони домовились, що плата за користування кредитною лінією складає 20% річних.
Пунктами 2.3- 2.6 договору сторони домовились, що відсотки нараховуються за кожний календарний день, виходячи з розрахунку 365 днів у році, починаючи з дня списання суми кредиту з рахунку банку та їх виплата здійснюється Позичальником щомісячно в останній робочий день місяця, шляхом перерахування суми плати за кредит на рахунок № 20685305935 в Першому Харківському філіалі АКБ "Базис", м. Харків, МФО 351599. Повернення кредиту здійснюється позичальником у термін до 28 травня 2009р. шляхом перерахування грошових коштів на рахунок № 20633302935 в Першому Харківському філіалі АКБ "Базис", м. Харків, МФО 351599. Часом виконання зобов'язань позичальника вважається момент надходження грошових коштів на рахунок банку.
Додатковою угодою № 1 до кредитного договору сторони внесли зміни до договору в пунктах 1.1., 2.1., 2.4., 2.5, зокрема встановили новий строк повернення кредитних коштів - 31 травня 2010 року та процентів за їх користування, збільшили відсоткову ставку за користування кредитом до 25% річних.
На виконання умов договору позивачем перераховано на рахунок відповідача передбачену договором суму кредиту в розмірі 78869,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи архівною випискою з особовому рахунку відповідача а також меморіальним ордером № 2 від 29.05.2007 року.
Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, та не спростовано відповідачем, позичальник порушив умови договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними внаслідок чого, станом на 26.10.2012 року у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за кредитом у розмірі 78869,00 грн., та за період з 29.05.2007 року по 25.10.2012 року у розмірі 54788,73 грн., що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Як вбачається з пояснень, наданих позивачем у судовому засіданні, звернення стягнення на заставлене майно банком (позивачем) не здійснювалось.
На момент прийняття рішення по справі, в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За користування кредитом сторонами договору кредиту були встановлені проценти у розмірі 22 процентів річних.
Пунктом 1 ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пунктом 4.9 договору передбачено, що договір діє до остаточного виконання сторонами зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін неповно та несвоєчасно здійснював виплату відсотків за користування кредитними коштами, та не повернув кредит у встановлені п. 1.1, 2.5 договору (з урахуванням додаткової угоди № 1) строки, а також не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання по кредитному договору № 130/07 від 29 травня 2007 року з додатковими угодами до нього.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, які б підтверджував сплату заборгованості по кредиту та по відсоткам по кредитному договору та визнав заявлену суму боргу у судовому засіданні, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення боргу за кредитом у сумі 78869,00 грн., та 54788,73 грн. відсотків за користування кредитом, правомірна та обґрунтована, як така, що не спростована відповідачем та підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Згідно з пунктами 3.1 договору кредиту сторонами встановлена відповідальність за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань по сплаті кредиту, процентів, у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Статтею 267 Цивільного кодексу, зазначаєтья, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
За прострочення повернення кредиту та відсотків за користування ним, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України: за прострочення повернення кредиту за період з 01.06.2010 року по 31.11.2010 року - 6538,56 грн.; за прострочення повернення відсотків за користування кредитом - за період 01.02.2010 року по 31.07.2010 року - 517,11 грн., розрахунок яких перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства та не спростований відповідачем.
Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про стягнення на користь позивача пені у загальній сумі 7055,67 грн.
За таких обставини, суд вважає, що позовні вимоги є підтвердженими матеріалами справи, не спростовані відповідачем, і такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 179 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Троя Тета» (місцезнаходження: 61140, м. Харків, проспект Гагаріна, буд.100, ідентифікаційний код 32562858) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Базис" в особі Першої Харківської філії Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Базис" (61002, м. Харків, вул. Сумська 88, ідентифікаційний код 19358916 рахунок 32075176500, в Управлінні НБУ в Харківській області, МФО 351447) - суму заборгованості по кредитному договору № 130/07 від 29.05.2007 року у розмірі 140713,40 (сто сорок тисяч сімсот тринадцять) грн. 40 коп.. з яких: - 78869,00 грн. - сума заборгованості за кредитом; - 54788,73 грн.. - сума заборгованості по процентах за користування кредитом; 7055,67 грн. пені, а також 2814,27 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 18.12.2012 р.
Суддя Аюпова Р.М.
Суд | Господарський суд Харківської області |
Дата ухвалення рішення | 18.12.2012 |
Оприлюднено | 27.12.2012 |
Номер документу | 28229271 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Харківської області
Аюпова Р.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні