Рішення

від 26.12.2012 по справі 22-ц-5822/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц-5822/12 Головуючий у І інстанції Волчко А.Я. Провадження № 22-ц/1090/8143/12 Доповідач у 2 інстанції Суханова Категорія 44 26.12.2012

РІШЕННЯ

Іменем України

26 листопада 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого: Суханової Є.М.,

Суддів: Сліпченка О.І., Коцюрби О.П.,

при секретарі : Косенко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 вересня 2012 року у справі за позовом заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта про право власності ,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2012 року заступник прокурора Києво-Святошинського району Київської області звернувся в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки у державну власність.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що проведеною прокуратурою Києво-Святошинського району перевіркою законності відведення у власність земельних ділянок лісового фонду в адміністративних межах Гатненської сільської ради встановлено, що розпорядженням голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 04 березня 2010 року за № 1518 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці України ОСОБА_2, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,5000 га для ведення особистого селянського господарства. В подальшому, на підставі вищезазначеного розпорядження 29 березня 2010 року був виданий на ім'я ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку. Відповідно до висновку про експертну грошову оцінку вартість даної земельної ділянки загальною площею 5 000 кв. м. становить 1 318 800,00 грн.

На думку позивача, вищезазначене розпорядження від 04 березня 2010 року № 1518 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради та передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,5000 га для ведення особистого селянського господарства та виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку суперечать вимогам чинного законодавства та повинні бути визнані недійсними.

Відповідно до інформації ДП «Київське лісове господарство»від 19 червня 2012 року № 02-453, земельна ділянка ОСОБА_2 площею 0,5000 га згідно з наданими викопіюваннями відноситься до земель лісового фонду, а саме до кварталу 2 виділ 8 Васильківського лісництва. Відповідно до даної інформації ДП «Київське лісове господарство» не надавало дозволу на погодження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу.

Вилучення спірної земельної ділянки відповідно до вимог ст. 149 Земельного кодексу України не відбувалось. На момент прийняття Києво-Святошинською районною державною адміністрацією вищевказаного розпорядження спірна земельна ділянка площею 0.5000 га знаходилась за межами с. Гатне.

Вищевикладене, як вважає позивач, підтверджує той факт, що спірне розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації прийняте з перевищенням повноважень та з порушенням вимог законодавства України.

Посилаючись на викладене вище та норми закону, позивач просив суд: визнати недійсним, протиправним та скасувати розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 1518 від 04 березня 2010 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради та передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,5000 га для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,5000 га, яка розташована в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0276, виданий гр. ОСОБА_2; витребувати з незаконного володіння гр. ОСОБА_2 на користь Державного підприємства «Київське лісове господарство»земельну ділянку площею 0,5000 га, яка розташована в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0276, вартістю 1318 800 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 вересня 2012 року позов заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки у державну власність - задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 1518 від 04 березня 2010 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради та передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,5000 га для ведення особистого селянського господарства.

Визнано недійсним державний акт серії ЯИ № 495299 на право власності на земельну ділянку площею 0,5000 га. яка розташована в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0276, виданий гр. ОСОБА_2.

Витребувано з незаконного володіння гр. ОСОБА_2 на користь Державного підприємства «Київське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,5000 га, яка розташована в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0276. вартістю 1318 800,00 гривень.

Не погодившись з висновками наведеними в рішенні суду, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона обґрунтована та підлягає задоволенню.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, доводи сторін прийшла до висновку, що суд першої інстанції однобічно прийнявши позицію позивача, неповно та не об'єктивно, упереджено, без належного вивчення всіх обставин справи та оцінки наданих пояснень, з порушенням норм матеріального та процесуального права ухвалив необгрунтоване та незаконне рішення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 вересня 2012р. підлягає скасуванню з наступних підстав.

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги в тому числі тим, що відповідно до інформації ДП «Київське лісове господарство»від 19.06.2012 року № 02-453, земельна ділянка ОСОБА_2 площею 0,5000 га згідно наданих викопіювань, відноситься до земель лісового фонду, а саме до кварталу 2 виділ 8 Васильківського лісництва.

Крім того, безпосередньо в рішенні суду першої інстанції йде посилання на лист ДП «Київське лісове господарство», як на доказ, що підтверджує факт віднесення спірної ділянки до земель лісового фонду.

Так, в рішенні суду зазначається, що згідно з листом ДП «Київське лісове господарство»від 19.06.2012 року № 02-453, земельна ділянка ОСОБА_2 згідно з викопіюванням формування території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області відноситься до земель лісового фонду, а саме до кварталу 2 виділ 8 Васильківського лісництва.

Однак, згідно частини 1 статті 19 Земельного Кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; г) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; є) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до частини 1 статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до статті 60 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, судом першої інстанції, не було враховане те, що позивачем не надано жодного доказу існування відповідного рішення, яке б підтверджувало віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, більш того, в самому рішенні суду не має посилань, що при прийнятті оскаржуваного рішення було розглянуте відповідне рішення, яке б підтверджувало віднесення спірної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Таким чином, суд першої інстанції, при винесенні рішення порушив норми статті 60 ЦПК України.

Крім того, позивач обґрунтовував свої позовні вимоги посилаючись на частину 1 ст. 17 Лісового кодексу України, відповідно до якої, у постійне користування, ліси, на землях державної власності, для ведення лісового господарства без встановлення строку, надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 17 Лісового Кодексу України, ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Як вже зазначалось вище з посиланням на статтю 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Однак, суд першої інстанції не врахував, що позивач, окрім безпосереднього посилання на ч. 1 ст. 17 Лісового Кодексу України, не надав жодних доказів існування відповідного рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, відповідно до якого спірна земельна ділянка передавалась в постійне користування лісовому господарству.

Крім того, позивач не надав доказів існування відповідного погодження рішення про передачу спірної ділянки лісовому господарству з органом виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього середовища, чим порушив норму статті 60 Цивільного процесуального Кодексу України.

В рішенні суду першої інстанції, зазначається, що суду не були надані докази існування згоди землекористувача ДП «Київський лісгосп»щодо вилучення спірної земельної ділянки.

Крім того, Позивач у своїй позовній заяві в обґрунтування своєї позиції про нібито безпідставне передачу у власність земельної ділянки, зазначав, що спірна земельна ділянка знаходилась за межами с. Гатне.

Разом з тим, зазначено не знайшло свого підтвердження в матеріалах справи, крім того, позивач не повідомив суд про те, що: Київське обласне управління лісового господарства своїм листом від 12 лютого 2007 року за № 01-04/236 повідомило сільського голову Гатненської сільської ради про те, що Київське обласне управління лісового господарства вважає за можливе включення в межі населеного пункту с. Гатне земельної ділянки лісогосподарського призначення ДП «Київський лісгосп»(Васильківське лісництво квартал 2) площею 4,4 га так як дані земельні ділянки представлені окремим масивом і межують безпосередньо з селом Гатне (додаток до апеляційної скарги).

Державне підприємство «Київське лісове господарство»своїм листом від 12 лютого 2007 року за № 01-118 повідомило сільського голову Гатненської сільської ради про те, що ДП «Київський лісгосп»вважає за можливе включити в межі населеного пункту с. Гатне земельної ділянки лісогосподарського призначення ДП «Київський лісгосп»(Васильківське лісництво квартал 2) площею 4,4 га так як дані земельні ділянки представлені окремим масивом і межують безпосередньо з селом Гатне (додаток до апеляційної скарги).

Таким чином, вищевказаними листами і Київське обласне управління лісового господарства і ДП «Київське лісове господарство»фактично надало згоду на включення спірної земельної ділянки в межі населеного пункту с. Гатне, однак під час судового розгляду справи позивач ці обставини до відома суду не довів.

Суд, в обґрунтування свого рішення зазначив, що «оскаржуване розпорядження було прийнято під час дії Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610-р «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками», яке прийняте на підставі ст. 13 ЗК України, є чинним, не визнано у встановленому законом порядку протиправним та не скасовано, а отже, в силу ст. 117 Конституції України є обов'язковим до виконання».

В свою чергу, Відповідач-2 і не заперечував те, що Розпорядження № 610-р не визнано у встановленому законом порядку протиправним та не скасовано.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову Позивача, Відповідач-2 надав пояснення щодо неможливості застосування Розпорядження 610-р, як підставу для визнання недійсним рішення про виділення Відповідачу-2 спірної земельної ділянки.

Так, Відповідач-2 зазначав, що згідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Принцип верховенства права означає визначальну роль закону в правовій системі, зокрема, системі джерел права, його вищу юридичну силу у відношенні до підзаконних актів.

Як зазначено в частині 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у межах встановлених Конституцією України і відповідно до законів України. Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок передачі земельних ділянок лісового господарства у власність та користування, а також порядок погодження вилучення земельних ділянок лісового господарства визначено, зокрема, Земельним кодексом України, Лісовим кодексом України, Законом України «Про землеустрій».

Крім того, відповідно до вимог Указу Президента України № 493/92 від 03.10.1992 року «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України.

Розпорядження № 610 не може бути визнано нормативно-правовим актом, оскільки не пройшло реєстрацію в Міністерстві юстиції України.

Вищезазначений висновок підтверджується наступним.

Згідно з судовою практикою у питаннях про застосування Розпорядження № 610-р, встановлено наступне, а саме: ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.01.2010 року № К-52674/09 де вказано, що розпорядження не узгоджується з повноваженнями та способом реалізації владних управлінських функцій КМУ, спірні питання врегульовані Земельним, Лісовим кодексами України. Жодною нормою зазначених кодексів не передбачено права КМУ на зупинення реалізації положень даних Кодексів.

Таким чином, Вищий адміністративний суд (судові рішення, якого суди нижчих інстанцій повинні приймати до уваги під час ухвалення рішення) визнав, що розпорядження №610 протирічить вимогам чинних Кодексів України та інших законодавчих органів.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2010 року № К-36621/09 де міститься наступне обґрунтування зазначеної думки: «...розпорядження Кабінету Міністрів України може видаватися лише на основі та на виконання Конституції та законів України, воно не може містити в собі обмеження щодо здійснення державним органом своїх функцій, які прямо передбачені законом. В цьому випадку перед відповідачем постало питання

переваги акта Кабінету Міністрів України чи Закону України, яке, враховуючи викладене, вирішується на користь закону...».

Отже, відповідний державний орган, у разі виявлення протиріч між актами законодавства відносно його повноважень, вправі керуватись у своїй діяльності нормативно-правовим актом вищої юридичної сили.

Саме нормативно-правовими актами вищої юридичної сили - Земельним кодексом України і законами України керувалась Києво-Святошинська районна державна адміністрація при прийнятті розпорядження про виділенні земельної ділянки Відповідачу-2.

Враховуючи вищевикладене, твердження Позивача з посиланням на розпорядження № 610-р про те, що спірне розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації було прийняте з перевищенням повноважень та з порушенням вимог законодавства України є безпідставними і необгрунтованими.

Однак, прийнявши до уваги лише пояснення Позивача і залишивши поза увагою пояснення Відповідача-2, суд першої інстанції порушив принципи змагальності та диспозитивності, передбачені статтями 10, 11 Цивільного процесуального кодексу України.

Так, відповідно до статті 10 Цивільно - процесуального Кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Вищезазначене свідчить, що Суд при розгляді справи і прийнятті рішення розглядав пояснення Відповідача-2 необґрунтовно, внаслідок чого були зроблені неправильні висновки.

Судом першої інстанції також були залишені поза увагою пояснення Відповідача-2 щодо того, що твердження Позивача про те, що Києво-Святошинська районна державна адміністрація, приймаючи рішення порушила положення ч. 2 статті 19 Конституції України є безпідставними і необгрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України, на яку посилається і Позивач в позовній заяві, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Києво-Святошинська районна державна адміністрація, приймаючи рішення про виділення земельної ділянки, діяла виключно в межах Конституції і законів України - діяла відповідно до положень Земельного кодексу та Закону України «Про місцеві державні адміністрації», а не відповідно до розпорядження № 610, що по своїй правовій природі є підзаконним нормативно-правовим актом, яке незареєстроване в Міністерстві юстиції, що не відповідає вимогам Конституції та законам України і тому не порушила положення частини 2 ст. 19 Конституції України.

Підсумовуючи доводи Відповідача-2, щодо законності прийнятого Києво-Святошинською районною державною адміністрацією рішення, які були залишені судом першої інстанції поза увагою, колегія суддів зробила наступні висновки:Києво-Святошинська районна державна адміністрація діяла в межах визначених Конституцією та законами України, посилання Позивача на пункт а ст. 21, ст. 155 Земельного кодексу України, частину 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»та пункт 4 частини 2 ст. 16, ст.ст. 373, 387, 388, 393 Цивільного кодексу України є безпідставними і необгрунтованими.

Право власності громадян, в тому числі і ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку передбачене ст. 14 Конституції України, ст.ст. 80,81 Земельного кодексу України.

Земельна ділянка вибула з державної власності відповідно до вимог чинного законодавства України, тому у Позивача немає жодних підстав для пред'явлення вимог про витребування її нібито із чужого незаконного володіння.

Жодних підстав, передбачених Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними»для витребування земельної ділянки не має.

Оскільки спірне рішення Києво-Святошинської районної державної адміністрації, було прийняте з дотриманням вимог Конституції і законодавства України, інтереси держави не були порушені і тому у Позивача не було жодних,передбачених законодавством, підстав для звернення до суду про визнання недійним, протиправним та скасування розпорядження районної державної адміністрації, недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки у державну власність.

Таким чином викладені вище обставини свідчать про те, що під час розгляду справи, судом першої інстанції, були неповно та однобічно досліджені обставини справи, що призвело до прийняття неправильного рішення, яке є незаконним та не обґрунтованим та таким, що суперечить вимогам ст. 213 ЦПК України.

Згідно з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи , недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального або матеріального права.

Зважаючи на вищенаведене, відповідно до ст.ст. 14, 19, 117, 121 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 21, 373, 387, 388, 393 ЦК України, ст.ст. 13. 19, 20, 21, 84, 149, 152, 155 ЗК України, ст.ст. 7, 17, 32, 57, п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, ст.ст. 13, 20. 22, 50 Закону ' України «Про землеустрій», ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою Наказом Держкомзему № 43 від 04 травня 1999 року та зареєстрованою в Мін'юсті України 04 червня 1999 року за № 354/3647, рішенням Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року у справі № 1-1/99, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610-р "Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками", ст.ст. 20, 36-1 Закону України «Про прокуратуру», керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 60, 293,303,307,309,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 вересня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта про право власності - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів до касаційної інстанції.

Головуючий

Судді