Постанова

від 21.12.2012 по справі 2а-5553/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2012 року 2а-5553/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С. при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю осіб, які беруть участь у справі

від позивача : не з'явився,

від відповідача : Падун Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДіДіПі Україна» доКиївської обласної митниці провизнання протиправним та скасування рішення, в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДіДіПі Україна»(надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської обласної митниці (надалі -відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про визначення митної вартості товарів від 06.11.2011 № 125000006/2011/419576/2.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2012 адміністративний позов залишено без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 апеляційну скаргу позивача задоволено, скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2012 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.11.2012 адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Київською обласною митницею при прийнятті спірного рішення порушено вимоги чинного законодавства, зокрема, приписи Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766 та Митного кодексу України, а тому вказане рішення підлягає скасуванню. На думку позивача, відповідач, не погодившись із визначеною митною вартістю імпортованих товарів за ціною зовнішньоекономічного контракту, необґрунтовано виніс оскаржуване рішення про визначення митної вартості товарів за резервним шостим методом, при цьому відповідачем не обґрунтувано та не доведено неможливості визначення митної вартості товару за ціною договору щодо товарів, які імпортуються. В свою чергу, позивачем надано всі необхідні документи для визначення митної вартості за основним методом, а саме за ціною договору щодо товарів, які імпортуються. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

21 грудня 2012 року позивач, який був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, місце та час проведення розгляду справи, у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не відомі. Письмових заяв чи клопотань про розгляд справи без участі позивача або письмової заяви про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що під час митного оформлення товарів ТОВ «ДіДіПі Україна», задекларованих у ВМД від 27.10.2011 №125110000/2011/379321, у митного органу виникли сумніви щодо достовірності наданих декларантом до митного оформлення відомостей, оскільки згідно даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України митна вартість ідентичних та подібних товарів, які ввозив позивач, була значно більше заявленої. Крім цього, позивачем не було надано додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, запис про необхідність подання яких було зроблено посадовою особою митного органу у відповідній графі ВМД від 27.10.2011 №125110000/2011/379321, та між митним органом і позивачем було проведено консультацію, про що уповноваженою особою позивача вчинено відповідний запис про ознайомлення. Як зазначено у запереченнях, митним органом було вчинено всі передбачені митним законодавством дії щодо митного оформлення товарів та здійснено послідовний перехід від першого до останнього методу визначення митної вартості імпортованого позивачем товару, тому оскаржуване рішення є обґрунтованим та правомірним. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.12.2012 підтримав письмові заперечення проти позову, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову ТОВ «ДіДіПі Україна»у повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності та враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи позивач був повідомлений своєчасно та належним чином, однак своїм правом, встановленим приписами статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України не скористався, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представника позивача та на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДіДіПі Україна», ідентифікаційний код 36895044, місцезнаходження: 08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79, зареєстровано 21.01.2010 виконавчим комітетом Бориспільської міської ради Київської області.

Як то вбачається з матеріалів справи, 01.09.2011 між ТОВ «ДіДіПі Україна»та компанією «МЕГАДОМ»(Сербія) укладено договір купівлі-продажу №1/11, предметом якого є поставка партіями матраців та меблів в асортименті на підставі рахунків, які оформлюються для кожної партії товарів окремо.

З метою митного оформлення партії товару (дивани «KOVER» -31 шт., диван «KLIO»-1 шт., крісла «KOVER» -34 шт., матраци «DEKO»- 2 шт.), отриманої на виконання умов зовнішньоекономічного контракту, було подано до Київської обласної митниці ВМД від 27.10.2011 №125110000/2011/379321. Також позивачем надано документи для здійснення митного контролю та митного оформлення, перелік яких зазначено в графі 44 ВМД.

Так, відповідно до пояснень представника позивача, на виконання договірних зобов'язань компанією «МЕГАДОМ» (Сербія) було надіслано комерційний інвойс № 1/11 з переліком товару на загальну суму 5545, 00 EUR, а саме:

дивани «KOVER» -31 шт., за ціною 120, 00 EUR за 1 шт.;

диван «KLIO»-1 шт., за ціною 60,00 EUR за 1 шт.;

крісла «KOVER» -34 шт., за ціною 50, 00 EUR за 1 шт.;

матраци «DEKO»- 2 шт., за ціною 30, 00 та 35, 00 EUR за 1 шт.

Як свідчать обставини справи, при перевірці правильності заявленої митної вартості задекларованого позивачем товару у відповідача виникли сумніви щодо заявленої позивачем митної вартості на підставі порівняння з митною вартістю схожих товарів, що підтверджується інформацією, яка міститься у базі даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України, оскільки заявлена декларантом митна вартість поданого до митного оформлення товару нижча рівня митної вартості схожих товарів, митне оформлення яких вже здійснено, що містяться в базі цінової інформації.

Відділом контролю митної вартості було проаналізовано інформацію, що містилась у товаросупровідних документах, наданих до митного оформлення, цінову інформацію Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України на товари, що ввозились на митну територію України у період заявлення товару до митного оформлення, враховуючи приписи Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766 (надалі - Порядок декларування митної вартості товарів), було запропоновано декларанту надати додаткові документи, що підтверджують заявлену ним митну вартість товару, а саме: а саме: прайс-лист фірми виробника; інформацію зовнішньоторговельних та/або біржових організацій про вартість товарів та/або сировини; висновок експертної організації про якісні та вартісні характеристики товарів; відповідну бухгалтерську документацію (оплата за попередні поставки, видаткові накладні).

Дані пропозиції зазначені у письмовому вигляді на зворотньому боці декларації митної вартості від 27.10.2011 №125110000/2011/379321 та доведені до декларанта 27.10.2011, що підтверджується підписом особи, уповноваженої позивачем на декларування - Пилипчуком М.В.

Крім того, із зазначеної ВМД убачається, що посадовою особою митного органу здійснено запис про проведення 27.10.2011 консультації, а представником декларанта проставлено тією ж датою відмітку "ознайомлений".

За таких обставин, Київською обласною митницею прийнято рішення про визначення митної вартості від 06.11.2011 № 125000006/2011/419576/2, відповідно до якого скориговано митну вартість задекларованого позивачем у ВМД від 27.10.2011 №125110000/2011/379321 товару. Як убачається із зазначеного рішення, для визначення митної вартості товару відповідачем було застосовано резервний (шостий) метод.

В той же час, позивач вважає рішення про визначення митної вартості таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив його, звернувшись із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 40 Митного кодексу України митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України.

Статтею 70 Митного кодексу України встановлено, що метою митного оформлення є

засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю, а також статистичного обліку ввезення на митну територію України,вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів і транспортних засобів. Митне оформлення здійснюється посадовими особами митного органу.

За статтею 72 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню.

Засвідчення митним органом прийняття товарів, транспортних засобів та документів

на них до митного контролю та митного оформлення здійснюється шляхом проставлення відповідних відміток на митній декларації та товаросупровідних документах.

Тобто, особи, які переміщують товари через митний кордон України, зобов'язані подавати митним органам документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю.

Документи, необхідні для здійснення митного контролю, подаються митному органу,

в розумінні Митного кодексу України, при: перетинанні товарами і транспортними засобами митного кордону України; декларуванні товарів і транспортних засобів; повідомленні митного органу про намір здійснити переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України; здійсненні митними органами інших контрольних функцій відповідно до цього Кодексу.

Визначення митної вартості товарів, методи визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України визначені у розділі ХІ Митного кодексу України.

Відповідно до статті 262 Митного кодексу України, митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Відповідно до статті 88 Митного кодексу України декларант зобов'язаний надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур.

При цьому, положеннями статті 264 Митного кодексу України встановлено, що заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Митний орган, що проводить митне оформлення товарів, здійснює контроль за правильністю визначення декларантом їх митної вартості, у тому числі правильністю й можливістю застосування обраного декларантом методу визначення митної вартості, повнотою (комплектністю) поданих декларантом документів (обов'язкових і додаткових) та їх відповідністю встановленим вимогам.

В силу положень статті 265 Митного кодексу України, митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Якщо митний орган вважає, що певні конкретні елементи витрат, які формують частину вартості для митних цілей, понесені покупцем, але не включені до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за імпортовані товари, то митний орган має право відповідним чином корегувати заявлену митну вартість.

Як то зазначено відповідачем, під час здійснення контролю за правильністю визначення позивачем митної вартості товару, який переміщувався ним через митний кордон України на підставі ВМД №125110000/2011/379321, у посадових осіб Київської обласної митниці виникли сумніви щодо достовірності наданих декларантом до митного оформлення відомостей.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1766 затверджено Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, яким визначено, що визначення митної вартості -сукупність дій, які вчиняються декларантом та/або митним органом з метою визначення вартості товарів відповідно до положень Митного кодексу України та інших нормативно-правових актів (надалі - Порядок декларування митної вартості товарів).

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 11 Порядку декларування митної вартості товарів, для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Посадова особа митного органу у графі «Для відміток митниці»декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис.

Із наведеного вбачається, що до виключної компетенції митних органів належить вирішення питання перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості товару. Саме митний орган, з урахуванням законодавчих обмежень, встановлює достатність наданих декларантом документів для підтвердження митної вартості товару.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі норми суд дійшов висновку, що відповідач має повноваження витребувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару за наявності підстав сумніву митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України. В існуючих спірних правовідносинах у митниці виник обґрунтований сумнів щодо правильності заявлення митної вартості товару, що підтверджується даними цінової інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України.

З огляду на положення частини другої статті 265 Митного кодексу України, пункту 11 Порядку декларування митної вартості товарів, Київською обласною митницею шляхом вчинення запису про необхідність подання додаткових документів на декларації митної вартості (зворотній бік) № 125110000/2011/379321 було зроблено запис про витребування додаткових документів, що підтверджують заявлену позивачем митну вартість товару, а саме: прайс-лист фірми виробника; інформацію зовнішньоторговельних та/або біржових організацій про вартість товарів та/або сировини; висновок експертної організації про якісні та вартісні характеристики товарів; відповідну бухгалтерську документацію (оплата за попередні поставки, видаткові накладні).

Декларант (уповноважена особа позивача - Пилипчук М.В.) ознайомився з таким записом, про що зазначено на ДМВ №125110000/2011/379321 з проставленням дати, прізвища та підпису 27.10.2011.

Відповідно до вимог пунктів 13, 14 Порядку декларування митної вартості товарів, декларант зобов'язаний подати додаткові документи, визначені у пункті 11 цього Порядку, протягом 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх подання. За вмотивованою заявою декларанта такий строк продовжується.

У разі відмови подати додаткові документи, декларант робить відповідний запис із зазначенням дати, прізвища та з проставлянням свого підпису на зворотному боці основного аркуша декларації митної вартості. Якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно законодавства.

Відтак, з урахуванням наведених обставин справи суд дійшов висновку, що митний орган має підстави для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару. При цьому відповідачем, відповідно до наведених законодавчих норм, було надано позивачеві можливість підтвердження заявленої митної вартості чи корегування митної вартості шляхом надання додаткових документів, однак позивач відмовився від можливості підтвердження заявленої митної вартості чи узгодження з митницею митної вартості спірного товару, не надав належних обґрунтувань та підстав щодо неможливості надання додаткових документів.

Водночас, суд зазначає, що законодавчими нормами не передбачено інших способів щодо узгодження митної вартості товару митним органом із декларантом, ніж витребування додаткових документів або надання часу для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Як то встановлено у ході розгляду справи та не заперечувалось сторонами, декларантом не було надано до митного органу додаткових документів.

Судом не береться до уваги посилання позивача, як на правомірність визначення митної вартості імпортованого товару, на наявність експертного висновку Київської торгово-промислової палати від 08.11.2011 № Ц-676/2, яким досліджено питання щодо визначення вартості товару зазначеного у договорі від 01.09.2011 № 1/11, з огляду на таке.

По-перше, відповідачем було запропоновано декларанту надати додаткові документи, що підтверджують заявлену ним митну вартість товару, а саме: а саме: прайс-лист фірми виробника; інформацію зовнішньоторговельних та/або біржових організацій про вартість товарів та/або сировини; висновок експертної організації про якісні та вартісні характеристики товарів; відповідну бухгалтерську документацію (оплата за попередні поставки, видаткові накладні). Жодних вимог, що стосуються надання саме експертного висновку щодо визначення вартості товару відповідачем не заявлялося.

По-друге, даний експертний висновок складено 08.11.2011, тобто вже після спливу законодавчо встановленого строку для надання додаткових документів. При цьому позивач не звертався до митного органу із вмотивованою заявою щодо продовження такого строку.

Таким чином, судом встановлено, що декларантом у строк, визначений чинним законодавством та на дату прийняття оскаржуваного рішення не були подані до митного органу додаткові документи.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3.4 Методичних рекомендацій із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України, затверджених наказом Державної митної служби України від 31.01.2007 № 74, якщо декларантом не надано в установлений законодавством термін вищезазначені додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, то митний орган відповідно до статті 265 Митного кодексу України має право зобов'язати його визначити митну вартість іншим методом, ніж він використав для її визначення. Відповідно до статті 266 Митного кодексу України проводиться процедура консультацій між декларантом і митним органом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 Митного кодексу України. У ході таких консультацій митний орган і декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. Факт проведення консультацій та результати таких консультацій фіксуються посадовою особою митного органу, яка їх провела, на зворотному боці декларації митної вартості або у відповідному журналі та засвідчуються підписом декларанта, з яким було проведено таку консультацію.

Як вбачається з матеріалів справи, факт проведення консультації з декларантом позивача підтверджується записом на декларації митної вартості №125110000/2011/379321, де посадова особа митного органу зазначила факт проведення консультації, а декларант, у свою чергу, ознайомився під підпис, без будь-яких зауважень, не зазначаючи потреби в будь-яких інших детальних консультаціях.

У той же час, саме декларант є зацікавленою особою щодо митного оформлення задекларованого ним товару, а тому він повинен доводити правильність визначення ним митної вартості всіма передбаченими законом способами та брати активну участь у проведенні процедури консультацій з метою обрання підстав для застосування певного методу визначення митної вартості задекларованого ним товару.

В силу положень статті 88 Митного кодексу України на декларанта покладено обов'язок надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Це безпосередньо стосується таких норм міжнародного права, як стаття VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (далі ГАТТ).

Пунктом 2 (а) статті VII ГАТТ встановлено, що оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості ввезеного товару, який обкладається митом, або аналогічного товару.

Згідно з пунктом 2 (b) статті під "дійсною вартістю" повинна розумітися ціна, за якою такий або аналогічний товар продається або пропонується для продажу при нормальній ході торгівлі в умовах вільної конкуренції.

Якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до пункту (b), оцінка для митних цілей повинна ґрунтуватися на найближчому еквіваленті, який може бути встановлений.

Таким чином, митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару повинен впевнитися, що заявлена декларантом митна вартість товару ґрунтується на дійсній вартості.

Згідно з статтею 17 Угоди про застосування статті VII ГАТТ ніщо не повинно тлумачитись так, що обмежує або ставить під сумнів право митних адміністрацій упевнитися в істинності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей митного оцінювання.

Ураховуючи, що в силу приписів Митного кодексу України доведення достовірності заявленої митної вартості товарів, що імпортуються на митну територію України, є безпосереднім обов'язком декларанта, зважаючи на те, що позивачем під час митного оформлення товару не надано митному органу витребуваних ним документів на підтвердження вартості господарської операції, висновок Київської обласної митниці про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості товарів (за ціною договору) та необхідність застосування інших методів визначення митної вартості товарів, суд вважає правомірним.

Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються статтями 266 - 273 Митного кодексу України.

Так, зі змісту частин 1 - 5 статті 266 Митного кодексу України убачається, що визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

При митному оформленні спірного товару у митного органу виник сумнів щодо правильності заявленої митної вартості товару відповідно даних цінової інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України. Згідно даних цінової інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи, ціна вказаного товару значно вища, ніж задекларована позивачем. Враховуючи наведене, у митного органу були обґрунтовані підстави для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості.

З огляду на те, що вимога митниці щодо надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів не виконана, митна вартість товару не могла бути визначена за ціною угоди (метод 1) згідно статті 267 Митного кодексу України.

У зв'язку тим, що у митного органу була відсутня інформація щодо митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних товарів та за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів в ціновій базі ДМСУ, методи 2 та 3 не могли бути застосовані з об'єктивних обставин, оскільки за основу береться ціна товарів, експорт яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближених до нього (статті 268-269 Митного кодексу України).

Відповідно до статті 271 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість імпортних товарів не може бути визначена відповідно до положень статей 267-270 цього Кодексу, їх митна вартість визначається згідно з положеннями цієї статті на основі віднімання вартості, крім випадків, коли на вимогу декларанта порядок застосування цієї статті та статті 272 може бути зворотним.

Тобто, методи визначення митної вартості 4 та 5 можуть застосовуватися у будь-якій послідовності за вимогою декларанта.

Застосування 4 та 5 методу визначення митної вартості передбачає наявність інформації: щодо продажу (відчуження) оцінюваних, ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів на митній території України (метод 4); про вартість товарів, які оцінюються, надану виробником або від його імені, яка повинна складатися із сум: вартості матеріалів та витрат, понесених виробником при виробництві оцінюваних товарів; обсягу прибутку та загальних витрат, що дорівнює сумі, яка звичайно відображається при продажу товарів того ж класу або виду, що й оцінювані товари, які виготовляються виробниками у країні експорту для експорту в Україну; загальних витрат при продажу в Україну з країни вивезення товарів того ж класу або виду (метод 5).

Жодних доказів щодо наявності у відповідача інформації для застосування методів 4 і 5 суду не надано, як і доказів надання позивачем в ході консультацій таких відомостей.

Також суд зауважує, що згідно приписів статті 272 Митного кодексу України, яка регламентує порядок застосування 5 методу визначення митної вартості, посадова особа митного органу не може вимагати або примушувати будь-яку особу, яка не є резидентом, надавати для вивчення або дозволяти одержувати доступ до будь-якого рахунка чи інших записів для цілей визначення обчисленої вартості.

Таким чином, четвертий та п'ятий методи - методи визначення митної вартості товарів на основі додавання та віднімання вартості за відсутності інформації про вартість матеріалів та витрат, понесених виробником при виробництві оцінюваних товарів, обсягу прибутку, загальних витрат при продажу в Україні не видається можливим.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні митної вартості товарів кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 267-272 Митного кодексу України, в такому випадку митна вартість визначається за резервним методом.

Відповідно до положень статті 41 Митного кодексу України однією із форм митного контролю є перевірка документів та відомостей, необхідних для такого контролю; перевірка системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України.

Оскільки на вимогу митного органу декларантом не було надано жодних додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, ураховуючи факт проведення митним органом консультації з позивачем із пропозицією надання додаткових підтверджуючих вартість товару документів; відсутність зауважень позивача із проведеної консультації та відсутність його звернень до митного органу з проханням продовження строку для надання витребуваних документів, беручи до уваги надані до митного оформлення документи та наявну у митного органу інформацію на момент здійснення митного оформлення товарів, відділом контролю митної вартості було прийнято рішення про здійснення коригування митної вартості товару за резервним методом згідно положень статті 273 Митного кодексу України.

Суд погоджується з твердженнями відповідача про неможливість застосування у спірних правовідносинах першого, другого, третього, четвертого та п'ятого методів визначення митної вартості товару, оскільки позивачем не було надано документів, які були визначені митним органом у ході митних консультацій, а тому визнає, що відповідачем обґрунтовано, саме за наведених обставин, застосовано шостий (резервний) метод визначення митної вартості.

Відтак, твердження позивача про те, що митницею не було доведено факт послідовного застосування методів визначення митної вартості товару, судом не приймається, оскільки митницею надано суду письмові та усні пояснення щодо послідовного використання нею методів визначення митної вартості та нею вживалися заходи щодо отримання необхідної інформації та документів від позивача.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач, визначаючи митну вартість ввезеного позивачем товару за шостим (резервним) методом, діяв правомірно.

Крім цього, суд звертає увагу на ту обставину, що законодавством України не передбачено ані прийняття рішення про незастосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів, ані викладення в рішенні про визначення митної вартості товарів (здійснення митної оцінки) причин незастосування інших методів.

Верховний суд України при розгляді справи аналогічної категорії (визнання протиправними та скасування рішень про визначення митної вартості товарів), а саме в постанові від 10.04.2012 у справі № 21-52а12 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Грета" до Східної митниці Державної митної служби України, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання протиправними та скасування рішень, дійшов до висновку, що митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати належні документи для підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару. Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.

Відповідно до вимог частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють

чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 3 Митного кодексу України, порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу.

Відповідно до частини першої статті 11 Митного кодексу України безпосереднє керівництво митною справою покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи.

Тобто, відповідач у справі -суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладено владні управлінські функції відносно декларантів - юридичних чи фізичних осіб, інших суб'єктів, які здійснюють декларування або перевезення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Суд вважає, що приймаючи спірне рішення про визначення митної вартості товару, Київська обласна митниця діяла в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на ту обставину, що вимоги митного органу декларантом виконані не були, суду не надано позивачем належних, допустимих та достатніх доказів, які б документально підтверджували можливість застосування митним органом іншого методу, ніж шостий, та враховуючи неможливість визначення митної вартості товарів на основі методів, передбачених статтями 267-269, 271, 272 Митного кодексу України, суд дійшов висновку, що митний орган, як суб'єкт владних повноважень, довів належними та допустимими доказами правомірність своїх дій та прийнятого рішення.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності його витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 24 грудня 2012 р.