Постанова

від 17.12.2012 по справі 2а/0470/14319/12

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2012 р. Справа № 2а/0470/14319/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛозицької І.О. при секретарі за участю: представника позивача представника відповідача Зуєвої Н.В. Гусарова В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ ТЕКСТИЛЬ»до Державної податкової інспекції в Амур -Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

20.11.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТ ТЕКСТИЛЬ» звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур -Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби та з урахуванням збільшення позовних вимог, просить:

- визнати протиправними дії Державної податкової інспекції в Амур -Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо встановлення в акті перевірки № 4054/222/32150143 від 25.10.2012 року недійсності господарських операцій згідно договору поставки № 3 від 24.12.2010 р. та договору від 29.09.2011 р. про внесення змін до договору поставки № 3 від 24.12.2010 р., укладених між ТОВ «АРТ ТЕКСТИЛЬ»та ТОВ «Вертикаль АРТ»;

- визнати протиправними дії Державної податкової інспекції в Амур -Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо встановлення в акті перевірки № 4054/222/32150143 від 25.10.2012 року порушення ТОВ «АРТ ТЕКСТИЛЬ»абз. «а»п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, абз. «а»п. 198.1, п. 198.3., п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за травень 2011 року у сумі 165596, 49 грн.;

- визнати протиправними дії Державної податкової інспекції в Амур -Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо корегування на підставі акту перевірки № 4054/222/32150143 від 25.10.2012 року автоматичної інформаційної системи бази даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України»суми податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які ТОВ «АРТ ТЕКСИЛЬ» включило до податкових декларацій з податку на додану вартість за травень 2011 року;

- зобов'язати Державну податкову інспекцію в Амур -Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби відновити в електронній базі «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України»показники податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ ТЕКСИЛЬ»(код 32150143) що зазначені у податковій декларації з ПДВ за травень 2011 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання ТОВ «АРТ ТЕКСТИЛЬ»вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Вертикаль АРТ»за період з 01.05.2011 р. по 31.05.2011 р.

За результатами перевірки було складено акт № 4054/222/32150143 від 25.10.2012 року, згідно висновку якого, встановлено порушення абз. «а»п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, абз. «а» п. 198.1, п. 198.3., п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за травень 2011 року, у сумі 165596, 49 грн. Позивач вважає, що дії відповідача, є протиправними, у зв'язку з тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства, неправомірно встановив в акті нікчемність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Вертикаль АРТ», на підставі договору поставки № 3 від 24.12.2010 р., та відповідачем в акті перевірки безпідставно зазначено, що операції з купівлі позивачем товарів за договором поставки, не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства, а тому, є протиправними.

Крім того, дії відповідача щодо встановлення недійсності господарських операцій між позивачем та його контрагентом у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, є протиправними.

В акті перевірки відповідач зазначив, що підприємством не підтверджено факт придбання продукції у зв'язку з відсутністю необхідних первинних документів, відсутнє право на формування податкового кредиту по вказаним в акті операціям у відповідності до абз. «а»п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, таким чином, завищено податковий кредит по операціям з придбання товарів у ТОВ «Вертикаль АРТ»(код ЄДРПОУ 37276173) у травні 2011 року, в сумі 165596, 49 грн. Позивач, з переліченими в акті перевірки порушеннями категорично не згоден, у зв'язку з тим, що під час проведення перевірки ТОВ «АРТ ТЕКСТИЛЬ»надало всі необхідні і належним чином оформлені документи (договір поставки № 3 від 24.12.2010р., видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, виписки з банківських рахунків, про що відповідач зазначив у акті перевірки), але незважаючи на це, відповідач дійшов хибних висновків про нікчемність правочинів.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що здійснюючи перевірку позивача, податковий орган діяв на підставі, у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законами України, Податковим кодексом України та Конституцією України.

У судовому засіданні представник відповідача адміністративний позов не визнав та просив відмовити у його задоволені у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне, адміністративний позов задовольнити повністю, виходячи з наступного.

У відповідності до п.п. 20.1.4, п.20.1.8 ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом. Під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на органи державної податкової служби.

Згідно до вимог п.86.1 ст. 86 Податкового кодексу України, результати перевірок оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень, складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за № 34/18772 (далі -Порядок № 984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства, за кожним відображеним в акті фактом порушення, необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої, здійснено це порушення, при цьому, додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких, вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби, така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факти відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій, факти про надання пояснень необхідно відобразити в акті.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Державною податковою інспекцією в Амур -Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, на підставі наказу від 11.10.2012 р. № 815 була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «АРТ ТЕКСТИЛЬ»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Вертикаль АРТ»за період з 01.05.2011 р. по 31.05.2011 р.

Копію наказу від 11.10.2012 р. № 815, вручено 12.10.2012 р. під розписку головному бухгалтеру ТОВ «АРТ ТЕКСТИЛЬ».

ТОВ «АРТ ТЕКСТИЛЬ»було повідомлено про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки письмовим повідомленням від 11.10.2012 р. за № 23373/10/22-232, яке було вручено 12.10.2012 р. під розписку головному бухгалтеру позивача.

За результатами перевірки було складено акт № 4054/222/32150143 від 25.10.2012 року, згідно висновку якого, встановлено порушення абз. «а»п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, абз. «а»п. 198.1, п. 198.3., п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за травень 2011 року у сумі 165596, 49 грн. Відповідач встановив в акті недійсність господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Вертикаль АРТ», на підставі договору поставки № 3 від 24.12.2010 р., та зазначив, що операції з купівлі позивачем товарів за договором поставки не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства.

Суд вважає, що відповідач, в порушення норм чинного законодавства, протиправно встановив в акті перевірки недійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Вертикаль АРТ»на підставі договору поставки № 3 від 24.12.2010 р., з огляду на наступне.

Так, між позивачем та ТОВ «Вертикаль АРТ»був укладений договір поставки № 3 від 24.12.2010 р. Усі істотні умови договору поставки були погоджені та виконувались протягом строку дїї договору, здійснювались поставки товарів, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами (договором поставки № 3 від 24.12.2010 р., видатковими та податковими накладними, платіжними документами, виписками з банківських рахунків), які були надані до перевірки, про що відповідачем зазначається в акті.

Однак, відповідач, за наявності документів, підтверджуючих господарську діяльність, та за відсутності судового рішення щодо визначення недійсним договору поставки, з перевищенням повноважень наданих ст. 20 Податкового кодексу України, неправомірно визнав недійсними договір поставки та операції з купівлі позивачем товарів у ТОВ «Вертикаль АРТ».

Крім того, відповідач протиправно у своєму акті посилається на акт від 12.09.2012 р. № 1324/22-2-17/37276173 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Вертикаль АРТ»щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин з контрагентами за травень 2011 р. та повноти їх відображення в податковому обліку», як на одну з підстав для визнання ним недійсності договору поставки № 3 від 24.12.2010 р. та всіх операцій, здійснених за цим договором.

Більш того, відповідач в своєму акті зазначає підстави недійсності операцій з купівлі товарів позивачем у ТОВ «Вертикаль АРТ», які взагалі не передбачені нормами чинного законодавства, а саме, суперечать моральним засадам суспільства.

В свою чергу, під час проведення перевірки позивач надав всі необхідні і належним чином оформлені документи (договір поставки № 3 від 24.12.2010р., видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, виписки з банківських рахунків про що відповідач зазначає в акті).

З дослідженого змісту акта, не вбачається жодних порушень вимог чинного податкового законодавства України, саме позивачем -ТОВ «АРТ ТЕКСТИЛЬ», а в основу акта податковим органом покладено висновки про неможливість реального здійснення господарських операцій контрагентами позивача, що є порушенням норм Податкового кодексу України та вищенаведеного Порядку № 984.

Також, вказані вище висновки, зазначені та зроблені перевіряючими, не відповідають дійсності, є безпідставними та спростовуються, як дослідженими в акті первинними документами, так і наданими доказами у ході судового розгляду справи, виходячи з наступного.

Пунктом 14.1.156 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання -сума коштів, яку платник податків, у тому числі, податковий агент повинен сплатити до відповідного бюджету, як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством ( у тому числі, сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

У відповідності до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі, при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі, інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також, від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої, як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г) місцезнаходження юридичної особи -продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої, як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої, як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією, є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік, є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів, можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи -це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості, повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких, складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Реальність господарських операцій ТОВ «АРТ ТЕКСТИЛЬ», які були здійсненні за період з 01.05.2011 р. по 31.05.2011 р. з його контрагентом, зазначені в декларації з ПДВ за травень 2011 р. та правильність нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ, підтверджені в судовому засіданні первинними документами (договором поставки, накладними та податковими накладними, платіжними дорученнями, тощо), які позивач надав під час проведення перевірки.

Зі змісту досліджених вище первинних документів, зокрема, податкових накладних та рахунків, вбачається, що вони містять усі обов'язкові реквізити, підписи посадових осіб та печатки підприємств.

Отже, саме досліджені вище первинні бухгалтерські документи свідчать про реальність здійснення господарських операцій позивачем згідно до укладених договорів. Судом встановлено, також, і рух активів позивача на користь вказаного вище контрагента у встановленому законодавством порядку, вказані первинні документи, оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та не викликають будь-яких сумнівів щодо вчинення дій на виконання сторонами умов договорів, виходячи з того, що договір, укладений позивачем містить всі істотні умови, які визначені ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України.

Висновки відповідача про недійсність господарських операцій, не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однак, з аналізу вищенаведених норм чинного податкового законодавства України, вбачається, що відповідачу, відповідно до покладених на нього функцій та повноважень, не надано право під час проведення перевірки встановлювати нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України, закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі, визнання такого правочину недійсним, судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину, має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу, не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки, не тільки не містить посилань на вину саме позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини, є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках, питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про недійсність господарських операцій, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності (фіктивності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини позивача, відповідного вироку відносно посадових осіб контрагентів позивача, також, на вимогу суду не надано.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в актах, визначається законом, як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Отже, актом перевірки, не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту у перевіряємий період.

Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження сплати податку на додану вартість його контрагентами або в залежність від наявності чи відсутності контрагента позивача за своїм місцезнаходженням після здійснення господарської операції.

При цьому, слід зазначити, що ні чинний Податковий кодекс України, ні Бюджетний кодекс України, не ставлять в залежність право платника податку на податковий кредит, формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання товару/послуг.

Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час, коли це не залежало від волі одержувача поставки -застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ», стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також, обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», практика Європейського Суду з прав людини, є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб, при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Крім того, слід зазначити, що спосіб дій органу державної податкової служби, в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов'язання, визначений п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України де закріплено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.53.3 ст. 54).

За правилами п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України визначено, що у разі, коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого, покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі, коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу У цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст. 58).

В силу абз.2 п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого, покладено на контролюючі органи, відповідно до якої, був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи положення наведених норм закону, суд приходить до висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобов'язання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобов'язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об'єкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обов'язком прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення. Іншого порядку дій податкового органу, як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, закон не передбачає.

Разом з тим, як встановлено судом та підтверджено в судовому засіданні представником відповідача, у спірних правовідносинах відповідач податкового повідомлення - рішення не виносив, що є порушенням норм ст. 58 Податкового кодексу України.

Крім того, дії відповідача щодо встановлення недійсності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Вертикаль АРТ»у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, є протиправними з огляду на наступне.

Порядок здійснення вантажних перевезень регулюється ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року. Згідно п. 11.1 Правил, основними документами на перевезення, є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Таким чином, товарно-транспортна накладна, є первинним документом, що підтверджує факт транспортування товару.

Відповідно до положень ПКМУ «Про затвердження Статуту залізниць України»№ 457 від 06.04.1998 року та Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року на кожне відправлення вантажу, відправник повинен подати станції навантаження, накладну. За договором залізничного перевезення вантажу, залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції.

В даному випадку, відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, якщо таке мало місце, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства.

За таких обставин, суд вважає, що дії податкового органу з приводу викладених в акті № 4054/222/32150143 від 25.10.2012 р. висновків про відсутність факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «АРТ ТЕКСТИЛЬ»за період 01.05.2011 р. по 31.05.2011 р. з його контрагентом, є протиправними.

Також, предметом оскарження у даній адміністративній справі, є дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень, по зміні показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача, які на підставі декларацій з ПДВ, відображаються відповідачем у централізованій електронній базі податкової звітності, а саме: в базі даних, яка має назву «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

Факт вчинення відповідачем дій щодо коригування відповідачем в вказаній автоматизованій системі податкових зобов'язань позивача, задекларованих позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість та податкових зобов'язань за травень 2011 р., без прийняття відповідного податкового повідомлення - рішення на підставі акту перевірки № 4054/222/32150143 від 25.10.2012 р., підтверджений представником відповідача у ході судового розгляду справи.

На вимогу суду надати довідку з бази даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України», представником відповідача було надано зовсім іншу довіку.

При вирішенні питання щодо можливості оскарження таких дій в порядку адміністративного судочинства та обрання належного способу судового захисту прав позивача від наслідків таких дій, суд виходить з наступного.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пунктами 1,2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

З наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України, вбачається, що дії суб'єктів владних повноважень можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства, якщо такі дії порушують права, свободи та інтереси позивача.

У частині 1 ст.2 КАС України та інших положеннях КАСУ, йдеться про захист не будь-якого інтересу, а тільки того, що охороняється законом, визначення якого, наведено у Рішенні Конституційного Суду від 01.12.2004р. № 18-рп/2004р.

Контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), а також, контроль за поданням платниками податків податкових декларацій розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, перевірки їх достовірності, є одними з основних функцій державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій.

Порядок та механізм такого контролю визначається нормативними документами Державної податкової адміністрації України.

Наказом ДПА України від 18.04.2008 р. № 266 Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі контрагентів (зі змінами і доповненнями, внесеними наказами ДПА від 08.12.2008р. № 765, від 30.12.2009р. № 742), затверджені Методичні рекомендації щодо такої взаємодії.

Згідно п.1.3 даного наказу для реалізації Методичних рекомендацій, створені такі програмні продукти, а саме:

- система формування та подання до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку податкової звітності в електронному вигляді щодо ведення обліку розшифрування податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів;

- система приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності щодо проведення автоматизованого контролю податкової декларації з податку на додану вартість на районному рівні;

- система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Пункт 2.14 наказу № 266 передбачає, що інформація податкової звітності з ПДВ, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, підлягає розподілу відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку розподілу платників податків за категоріями уваги та співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Наказом ДПА України від 30.05.1997р. № 166, затверджена форма декларації з податку на додану вартість та порядок її заповнення і подання. До даного наказу були внесені зміни та доповнення наказом ДПА України від 17.03.2008р. № 159, яким встановлено, що одночасно з декларацією повинні подаватися всі необхідні додатки до декларації, подання яких, передбачено цим Порядком, а також, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та додаток 2 до податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої). У разі подання уточнюючих розрахунків, в яких проводиться коригування податкових зобов'язань та/або податкового кредиту, такі ж розшифровки подаються на суму уточнення.

Таким чином, Деталізована база співставлення, є одним з програмних продуктів центральної бази даних податкової звітності, що введена в дію ДПА України з метою проведення перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість, в якій по податковим періодам відображаються показники податкового кредиту та податкових зобов'язань платників податків у розрізі контрагентів на підставі поданої податкової звітності з ПДВ, тобто, податкових декларацій з податку на додану вартість з додатками № 5.

Відповідно до п.54.1 ст. 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з п.49.8 ст. 49 Податкового кодексу України, прийняття податкової декларації, є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків до її прийняття, перевірці не підлягають.

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених наказом ДПА України від 31.12.2008р. № 827, за відсутності зауважень до оформлення податкової звітності, вона реєструється і вважається прийнятою. Обробка та занесення інформації до електронних баз, виконується підрозділом ведення та захисту податкової звітності, у разі відсутності зазначеного підрозділу -підрозділами, на які покладено цю функцію. За відповідність інформації у базах податкової звітності даним податкових документів, наданих платником податків, несуть відповідальність підрозділи ведення та захисту податкової звітності.

Отже, з наведених нормативних актів, вбачається, що обов'язок платника податків подати декларацію з ПДВ, узгоджується з обов'язком податкового органу прийняти таку декларацію та, при відсутності зауважень до її оформлення, відобразити показники цієї декларації у відповідних базах податкової звітності.

Таким чином, показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків, які відображаються в Деталізованій базі співставлення, формуються на підставі показників поданих таким платником податків податкових декларацій з ПДВ з додатком № 5, і повинні їм відповідати.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що самостійна зміна відповідачем в Деталізованій базі співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача на підставі акту перевірки, без прийняття податкового повідомлення-рішення та без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків), порушує права та інтереси позивача, оскільки позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов'язань, відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності.

Виходячи зі специфіки податку на додану вартість, який сплачується у складі ціни товарів (робіт, послуг), одна операція з продажу товару, викликає відповідні податкові наслідки у обох сторін цієї операції, які є платниками ПДВ, - у продавця -податкові зобов'язання, а у покупця -податковий кредит на аналогічну суму.

За таких обставин, суд вважає, що невідповідність показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, що задекларовані позивачем у деклараціях з ПДВ, показникам з централізованої бази даних податкової звітності, має безпосередній вплив на права та інтереси позивача, оскільки, така невідповідність може мати для позивача негативні наслідки, як то: погіршення його ділової репутації, як належного платника податків, відмова його контрагентів від подальших господарських відносин з позивачем з метою уникнення негативних податкових наслідків для себе від таких операцій, тощо.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що дії податкового органу по зміні задекларованих платником податків показників податкового кредиту та податкових зобов'язань в Деталізованій базі співставлення, можуть бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, оскільки, відображення таких відомостей з урахуванням того, що такі відомості повинні співпадати з показниками у податковій декларації платника податку, фактично формує податкові зобов'язання на майбутнє, а отже, спричиняє реальні зміни майнового стану такого платника, а належним способом захисту прав та інтересів платника податків у випадку незаконності таких дій, повинно бути відновлення в цій базі таких показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, які задекларував платник податків.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких, спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто, протягом розумного строку.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідач в ході судового розгляду справи не зміг надати жодних доказів та не навів жодних підстав, які б свідчили про законність та обґрунтованість вчинених ним дій, які полягають у зазначених в акті перевірки висновків про нікчемність правочинів, нереальність здійснення позивачем господарських операцій, а також, дій щодо коригування в автоматизованій системі податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача, без прийняття податкового повідомлення - рішення на підставі акту перевірки № 4054/222/32150143 від 25.10.2012р.,задекларованого позивачем за травень 2011 р.

За викладеного, суд приходить до висновку, що вказані вище дії вчинені відповідачем не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому, зазначені дії податкової інспекції слід визнати протиправними, зобов'язавши, при цьому, відповідача вчинити дії щодо відновлення в автоматизованій системі показників податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача за травень 2011 р.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Виходячи з наведеного, слід стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ ТЕКСТИЛЬ»судові витрати по сплаті судового збору, в розмірі 32, 19 грн.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 69, 70, 71, 86, 94, 122, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ ТЕКСТИЛЬ» до Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо встановлення в акті перевірки № 4054/222/32150143 від 25.10.2012 року недійсності господарських операцій згідно договору поставки № 3 від 24.12.2010 р. та договору від 29.09.2011 р. про внесення змін до договору поставки № 3 від 24.12.2010 р., укладених між ТОВ «АРТ ТЕКСТИЛЬ» та ТОВ «Вертикаль АРТ».

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо встановлення в акті перевірки № 4054/222/32150143 від 25.10.2012 року порушення ТОВ «АРТ ТЕКСТИЛЬ» абз. «а» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, абз. «а» п. 198.1, п. 198.3., п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за травень 2011 року у сумі 165596, 49 грн.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо корегування на підставі акту перевірки № 4054/222/32150143 від 25.10.2012 року автоматичної інформаційної системи бази даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України» суми податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які ТОВ «АРТ ТЕКСИЛЬ» включило до податкових декларацій з податку на додану вартість за травень 2011 року.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби відновити в електронній базі «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України» показники податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ ТЕКСИЛЬ» (код 32150143) що зазначені у податковій декларації з ПДВ за травень 2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ ТЕКСТИЛЬ» судові витрати по сплаті судового збору, в розмірі 32, 19 грн.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови, відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України .

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текс постанови складено 20.12.2012 року.

Суддя І.О. Лозицька