Рішення

від 21.12.2012 по справі 19/5005/10721/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.12.12р. Справа № 19/5005/10721/2012

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрія-Бліг", Дніпропетровська область, м. Павлоград

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський вино-коньячний завод", м. Дніпропетровськ

про визнання договору дійсним та зобов'язання виконати умови договору

Суддя Петренко І.В.

при секретарі: Пономарьові Є.О.

Представники:

Від позивача: Ярема О.Г. - дов. від 02.07.12р.

Від відповідача: Клюєва Л.С. - дов. від 03.01.12р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Олександрія-Бліг", Дніпропетровська область, м. Павлоград звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський вино-коньячний завод", м. Дніпропетровськ визнання договору дійсним та зобов'язання виконати умови договору та стягнення судових витрат.

Представник позивача підтримує позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, проти позову заперечує та просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

В засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

09.11.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод»та товариством з обмеженою відповідальністю «Олександрія-Бліг»було укладено договір поставки імпортного коньячного спирту № 452 .

Відповідно до п. 1.1. Договору встановлює, що Постачальник постачає, а Покупець купує коньячний спирт імпортного виробництва, надалі іменований «товар», в асортименті, за якісним характеристиками, стандартами, у строк та на умовах поставки, згідно з цим договором, а також відповідними заявками Покупця.

Згідно з пунктом 1.2. Договору загальна кількість товару, яка підлягає передачі Постачальником Покупцю складає 400 000 (чотириста тисяч) літрів.

Відповідно до пункту 1.4. Договору поставка товару здійснюється партіями згідно з заявками Покупця у період з «01»грудня 2012 року до «01»березня 2013 року.

Пункт 2.1. Договору передбачає, що вартість одного літра товару у перерахунку на абсолютний алкоголь складає 140,50 грн. У вартість товару входять: фактична вартість товару, податок на додану вартість (ПДВ), видаткові матеріали, видатки по підготовці, упаковці та доставці.

26.11.2012р. на адресу Позивача надійшов лист Відповідача вих. № 401, у якому Відповідач зазначив про те, що ТОВ «СВКЗ»не має можливості виконати умови цього договору, оскільки наразі підприємство Відповідача перебуває у складному матеріальному

становищі, що не дозволяє нам до травня 2013 року придбати зазначений товар для подальшої реалізації Вашому підприємству, а ті залишки імпортного коньячного спирту, які є наразі у Відповідача, необхідні нам для використання їх у власному виробництві коньяків України; Вартість одного літра товару у перерахунку на абсолютний алкоголь, встановлена у Договорі є для нашого підприємства економічно невигідною. Відповідач просить Позивача розірвати договір поставки імпортного коньячного спирту № 452 від 09.11.2012р.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2-4 статті 214 ЦК України, Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

Положення частини 1 ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 627 ЦК України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 691 ЦК України звертає увагу на те, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Заперечення відповідача щодо недодержання позивачем ст. 188 Господарського процесуального кодексу України, оскільки стаття 188 ГК України передбачає, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до п.п. 2,3 рішення Конституційного суду України від 09.07.02р. №15-рп/2002 по справі 1-2/2002, Голова Верховної Ради України в листі до Конституційного Суду України звертає увагу на те, що норми Конституції України, які визначають юрисдикцію судів щодо конкретних правовідносин та "право особи (зокрема юридичної особи) на судовий розгляд спору, не можуть бути поставлені в залежність від наявності чи відсутності в законах України спеціальних положень про можливість звернення до суду по кожній конкретній категорії справ".

На думку Голови Верховного Суду України, положення постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року щодо неприпустимості відмови у прийнятті позовної заяви чи скарги з підстав, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку, стосується і господарських спорів. Об'єктивних причин, які обумовлювали б необхідність обов'язкового застосування досудового врегулювання таких спорів, не існує.

Голова Вищого господарського суду України вважає, що поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, зовсім не виключає можливості захисту права особи в інших несудових установах чи за процедурами, які узгоджуються з нормами Конституції України.

Конституційний Суд України виходить з того, що положення частини другої статті 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Для забезпечення судового захисту Конституція України у статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Дана позиція викладена у Інформаційному листі ВГСУ від 13.08.2008 01-8/482, так у п.2 у відповіді на запитання: "Чи є обов'язковим додержання стороною господарського договору передбаченого частиною другою статті 188 Господарського кодексу України та частиною першою статті 11 ГПК порядку досудового врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарського договору?" зазначено, що Відповідно до частини другої статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Згідно з частиною першою статті 11 ГПК підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Наведені та інші норми матеріального і процесуального права не передбачають будь-яких санкцій за недодержання підприємством (організацією) відповідного порядку внесення змін до господарського договору чи його розірвання. Тому саме по собі таке недодержання не тягне за собою наслідків у вигляді відмови в прийнятті позовної заяви або її повернення чи припинення провадження у справі.

Верховним Судом України з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) також зазначалося, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (Постанова названого суду від 17.06.2008 N 8/32пд).

На підставі вищевикладеного господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки договір недійсним не визнавався у встановленому законом порядку та не був розірваний, а також боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 216, 217, 218, 230, 231, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 1,2,12,21,32,35,36,44,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати дійсним договір поставки імпортного коньячного спирту № 452 від 09.11.2012р. укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод»та товариством з обмеженою відповідальністю «Олександрія-Бліг».

Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод»виконати умови договору поставки імпортного коньячного спирту № 452 від 09.11.2012р. укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод»та товариством з обмеженою відповідальністю «Олександрія-Бліг», про що видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський вино-коньячний завод", юридична адреса: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. М. Малиновського, 14-а; поштова адреса: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Чкалова,12, к. 527 ( п/р 26008050003245 в КБ "Приват Банк", МФО 305299, ЄДРПОУ 35112619, ІПН 351126104617) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрія-Бліг", 51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Ватоліної,4 (п/р 26003060096300 у КБ "Приватбанк", МФО 305299, код ЄДРПОУ 35079158, ІПН 319693211264) суму 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 00 коп., про що видати наказ.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області набирає законної сили через 10 днів з дня його прийняття відповідно до ст. 85 ГПК України.

Суддя І.В. Петренко Повний текст складено 25.12.12р.