Рішення

від 20.12.2012 по справі 4288-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.12.2012Справа №5002-24/4288-2011

За позовом Громадської організації «Товариство рятування на водах України»

до Виконавчого комітету Алупкінської міської ради АР Крим

до Верховної Ради України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1. Комунальне підприємство Алупкінської міської ради "Алупкінське БТІ"

2. Кримська Республіканська рятувальна -водолазна служба

про визнання права власності та визнання недійсним рішення

Суддя Колосова Г.Г.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача - Чугунов В.М., представник, дов. б/н від 10.11.2012;

Від відповідачів - не з'явилися;

Від третіх осіб 1, 2 - не з'явилися;

Від тертої особи 3 - Закамалдін С.М., представник, дов. №322 від 29.08.2012;

Прокурор - Коноваленко А.В., посвідчення №009332 від 15.10.2012.

СУТЬ СПОРУ: Громадська організація «Товариство рятування на водах України» звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідачів - виконавчого комітету Алупкінської міської ради АР Крим та Верховної Ради України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Комунального підприємства Алупкінської міської ради "Алупкінське БТІ" та Кримської Республіканської рятувально-водолазної служби, в якій просить суд визнати право власності на будівлю рятувальної станції літ. А, (рятувальна станція) загальною площею 66,7 кв.м., в тому числі приміщення першого поверху 1-1 площею 9,3 кв.м., 1-2 площею 13,1 кв.м., 1-3 площею 9,3 кв.м., 1-4 площею 8,4 кв.м., а також приміщень другого поверху 2-1 площею 7,5 кв.м., 2-2 площею 6,0 кв.м., які розташовані за адресою: АР Крим, м. Алупка, Палацове Шосе, 20 за громадською організацією "Товариство рятування на водах України" та визнати недійсним рішення виконкому Алупкінської міської ради № 20 від 15 квітня 2004 року, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю літ. А рятувальної станції, розташовану за адресою: АР Крим, м. Алупка, Палацове Шосе, 20.

В судовому засіданні 24.11.2011 позивачем надана заява, відповідно до якої він просить виправити технічну помилку в пункті 3 прохальної частини позову, та визнати недійсним рішення виконавчого комітету Алупкінської міської ради №71 від 09.03.2004, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю літ. А рятувальної станції, розташовану за адресою: АР Крим, м. Алупка, Палацове Шосе, 20 (1 том, а.с. 94).

Саме це рішення надано позивачем до позовної заяви та є предметом розгляду. Тому суд приймає заяву позивача до розгляду.

Позовні вимоги вмотивовані посиланням на здійснену відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 25 липня 1988 року і розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 02 листопада 1988 року №472-р передачу Міністерством житлово-комунального господарства УРСР Республіканському товариству рятування на воді Української РСР організацій рятувальної служби. Зокрема, позивач посилається на Акт приймання-передачі від 22 лютого 1989 року та розподільну відомість від 03 травня 1989 року, згідно з якими товариство рятування на водах України є власником майна, що знаходиться за адресою Автономна Республіка Крим, м. Алупка, Палацове Шосе, 20.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.11.2011 по справі №5002-33/4288-2011 позов задоволено в повному обсязі, визнано недійсним рішення виконавчого комітету Алупкінської міської ради № 71 від 09 березня 2004 року "Про оформлення права власності на будівлю рятувальної станції літер "А"по вул. Палацове Шосе, 20 у м. Алупка", визнано право власності Громадської організації "Товариство рятування на водах України" на будівлю рятувальної станції літ. А, (рятувальна станція) загальною площею 66,7 кв.м., в тому числі приміщення першого поверху 1-1 площею 9,3 кв.м., 1-2 площею 13,1 кв.м., 1-3 площею 9,3 кв.м., 1-4 площею 8,4 кв.м., а також приміщень другого поверху 2-1, площею 7,5 кв.м., 2-2, площею 6,0 кв.м., які розташовані за адресою: АР Крим, м. Алупка, Палацове Шосе, 20.

Постановою Севастопольського ареляційного господарського суду від 11.07.2012 по справі №5002-33/4288-2011 апеляційну скаргу Прокуратури Автономної Республіки Крим залишено без задоволення, рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.11.2011 по справі №5002-33/4288-2011 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2012 по справі №5002-33/4288-2011 касаційну скаргу задоволено частково, постанову Севастопольського ареляційного господарського суду від 11.07.2012 та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.11.2011 по справі №5002-33/4288-2011 скасовано, справу №5002-33/4288-2011 передано на новий розгляд до Господарського суду Автономної Республіки Крим.

Автоматизованої системою документообігу господарського суду Автономної Республіки Крим справу розподілено на суддю Колосову Г.Г. та присвоєно справі №5002-24/4288-2011.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.11.2012 справу №5002-33/2488-2011 прийнято до провадження суддею Колосовою Г.Г., залучено до участі у справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Фонд державного майна України, призначено дату судового засідання.

20.11.2012 до канцелярії Господарського суду Автономної Республіки Крим надійшло пояснення по справі від Верховної Ради України, згідно якого Верховна Рада України зазначає, що позивачем порушено загальний строк позовної давності. Також, зазначає, що відсутнє порушення прав та інтересів Верховної Ради України та відповідно підстав для участі у справі представника Верховної Ради України, просить суд розглядати справу без участі представника Верховної Ради України (3 том, а.с 50-52). Така ж позиція викладена у поясненнях Верховної Ради від 24.10.2011 (том 1, а.с. 78-80).

03.12.2012 від відповідача - Виконавчого комітету Алупкінської міської ради Автономної Республіки Крим надійшов до канцелярії Господарського суду Автономної Республіки Крим відзив, згідно якого відповідач просить суд розглядати справу за відсутності представника та прийняти рішення згідно чинного законодавства, проти позову заперечує (3 том, а.с.60).

10.12.2012 до канцелярії Господарського суду Автономної Республіки Крим надійшли пояснення від Фонду державного майна України, згідно якого він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог (3 том, а.с. 99-102).

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав до суду додаткові письмові пояснення по суті позовних вимог.

Прокурор щодо задоволення позову заперечував, надав до суду пояснення по справі, згідно яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Також заявив про застосування строків позовної давності.

Відповідачі явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, причини неявки суду не відомі. Про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином.

Треті особи 1, 2 явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, причини неявки суду не відомі. Про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, прокурора, третьої особи, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 25 липня 1988 року (1 том, а.с. 37-39) та розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 02 листопада 1988 року №472-р (1 том, а.с. 40) Міністерством житлово-комунального господарства УРСР Республіканському товариству рятування на воді Української РСР організацій рятувальної служби передано майно, зокрема, згідно з актом приймання-передачі від 22 лютого 1989 року та розподільною відомістю від 3 травня 1989 року (1 том, а.с.43), товариству рятування на водах України передане майно - будівля рятувальної станції літ. А, (рятувальна станція), загальною площею 66,7 кв.м., в тому числі приміщення першого поверху 1-1 площею 9,3 кв.м., 1-2 площею 13,1 кв.м., 1-3 площею 9,3 кв.м., 1-4 площею 8,4 кв.м., а також приміщення другого поверху 2-1 площею 7,5 кв.м., 2-2, площею 6,0 кв.м., які розташовані за адресою: АР Крим, м. Алупка, Палацове Шосе, 20.

09.03.2004 Виконавчим комітетом Алупкінської міської ради прийнято рішення №71 "Про оформлення права власності на будівлю рятувальної станції літер "А", розташовану по вул. Палацове шосе, 20 у м. Алупка та видачу свідоцтва про право власності"(1 том, а.с. 83).

Пунктом 1 зазначеного рішення вирішено оформити право власності на будівлю рятувальної станції літер "А", загальною площею 53.6 кв.м. Кримської республіканської рятувально-водолазної служби по вул. Палацове шосе, 20 у м. Алупка за державою в особі Верховної Ради України і видати свідоцтво про право власності.

На підставі вищезазначеного рішення, 15 квітня 2004 року видано свідоцтво про право власності на будівлю рятувальної станції літ. А, розташовану за адресою: АР Крим, м. Алупка, Палацове Шосе, 20, відповідно до якого власником майна, будівлі рятувальної станції по вул. Палацове шосе, 20 у м. Алупка, є держава в особі Верховної Ради України (1 том, а.с. 84).

Позивач вважає, що прийняттям оспорюваного рішення про оформлення права власності за державою на майно, яке, на його думку, належить Громадській організації "Товариство рятування на водах України", порушується право його власності на це майно та позбавляє його, як власника, права володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, з зв'язку з чим Громадська організація "Товариство рятування на водах України" звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим із даною позовною заявою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного позову є вимоги про недійсність рішення, яким право власності зареєстровано за іншою особою, та про визнання права власності на об'єкт нерухомості.

Постановою Президії Центральної ради Республіканського товариства рятування на водах УРСР від 03 листопада 1988 року від Міністерства житлово-комунального господарства УРСР Республіканським товариством рятування на водах УРСР прийняті усі організації рятувальної служби на водах із штатною численністю, фондами заробітної плати, будівлями та спорудами, майном та іншими матеріальними цінностями (1 том, а.с. 47).

Згідно з актом приймання-передачі рятувальної служби Міністерства житлово-комунального господарства УРСР від 22 лютого 1989 року (1 том, а.с. 16-17) та розподільною відомістю від 03 травня 1989 року матеріально-технічних ресурсів, що передаються Міністерством житлово-комунального господарства УРСР на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 25 липня 1988 року № 199 (1 том, а.с. 43) - будівля рятувальної станції була передана Республіканському товариству рятування на водах УРСР.

Згідно зі статтею 21 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року, об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому державою.

Згідно зі статтею 24 Закону СРСР "Про затвердження основ цивільного законодавства Союзу РСР і Союзних Республік" від 8 грудня 1961 року, положення якого були чинними на час складення акту приймання-передачі майна, власністю громадських організацій є майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Відповідно до статутних завдань Статуту Республіканського товариства рятування на водах Української РСР 1982 року, який діяв на момент вказаної передачі майна, основними завданнями Товрятводу СРСР були охорона життя людей на водоймах, попередження нещасних випадків, навчання людей та дітей плаванню.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції "Про порядок проведення реєстрації житлового фонду з типовими формами облікової документації", затвердженої Наказом Центрального статистичного управління СРСР від 15 липня 1985 року №380, положення якої були чинними на момент передачі спірного майна, основними документами, що встановлюють право власності на будови, є:

- урядові і відомчі акти, постанови і розпорядження про передачу будівель і споруд державним, кооперативним і громадським організаціям у встановленому для Союзу РСР і союзними республіками порядку.

Пунктом 5 Постанови Ради Міністрів Української РСР №199 від 25.07.1988 року організації рятувальної служби на воді було передано від Міністерства житлово-комунального господарства УРСР Республіканському товариству рятування на воді, яке відповідно до Статуту "Товариства рятування на водах України", затвердженого ІІІ з'їздом Товариства 06.05.1980, з послідуючими змінами та перереєстраціями, зокрема змінами, затвердженими конференцією Товариства від 24.11.2008 року та зареєстрованими Міністерством юстиції України 24.12.2009 №2559/5 є всеукраїнською громадською організацією, яка набуває право власності на кошти та інше майно, передане його засновниками, членами або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів (пункт 8.2 Статуту), а відповідно до статті 23 Закону України "Про об'єднання громадян" право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди). Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд у постанові від 31.05.2011 по справі № 2-19/9257-2008.

Правовий статус переданого державою майна громадській організації "Товариства рятування на водах України" слід визначати як колективну власність громадської організації, про що прямо зазначено в статуті цього товариства.

Отже постанова Ради Міністрів УРСР від 25 липня 1988 року №199 та розпорядження Ради Міністрів УРСР від 02 листопада 1988 року №472-р, на час передачі спірного майна надавали позивачу всі підстави для оформлення права власності на рятувальну станцію.

Прокурор посилався на те, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10.09.1991 №1540-ХІІ майно тв. Фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, що розташовані на території України, є державною власністю України.

Вказані доводи суд до уваги не приймає, оскільки позивач є всеукраїнською організацію, а не союзного підпорядкування.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що спірне майно було передано товариству рятування на водах України, але відповідне право згідно до вимог чинного законодавства зареєстровано не було.

Відповідно до пункту 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

В Цивільному кодексі Української РСР від 18 липня 1963 року, положення якого були чинними на момент передачі спірного майна, і до 2003 року таке положення відсутнє.

Відповідно до частини 2 статті 12 Цивільного кодексу України нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, окрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або законність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічні приписи містяться у частині 1 статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якими право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

За змістом частини 2 статті 321 Цивільного кодексу України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини 2 Роз'яснень Вищого господарського суду України №02-5/35 від 26 січня 2000 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Отже, перелік вищезазначених обставин та їх системний аналіз свідчить про те, що виконавчий комітет Алупкінської міської ради безпідставно прийняв рішення №71 від 09 березня 2004 року, на підставі якого, в наступному, видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю літ. А рятувальної станції, розташовану за адресою: АР Крим, м. Алупка, Палацове Шосе, 20.

В своїх поясненнях відповідач - Виконавчий комітет Алупкінської міської ради посилається на те, що згідно Положення про водолазну службу на воді, яке розроблено на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.1996 №5 та на підставі акта від 19.02.1998 рятувально-водолазні станції були передані Кримській Республіканській рятувально-водолазній службі в тимчасове безоплатне користування, яка згідно з пунктом 1.1, пунктом 1.2 Статуту є бюджетною установою, заснованою на державній власності та підпорядкована Відділу рятувально-водолазної служби України при Товаристві рятування на водах України, тому не зрозуміло на підставі яких саме повноважень товариство рятування на водах України, яке має статус всеукраїнської громадської організації зобов'язало наказом від 30.07.2008 №18 передати майно та основні фонди Кримської республіканської водолазної служби на баланс товариства рятування на водах України, тобто із державної власності на баланс громадської організації.

У постанові Вищого господарського суду України від 11.10.2012 у даній справі також вказано, що судами не досліджене вищевказане питання.

Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Товариство рятування на водах України відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян" є самоврядною громадською організацією, та, відповідно до статутних завдань, може передавати зазначене майно та споруди у безоплатне користування іншим організаціям, статутні завдання яких співпадають із завданнями товариства.

Так, з матеріалів справи вбачається, що саме такі дії зі сторони товариства рятування на водах України були вчинені щодо передачі майна у безоплатне користування Республіканській рятувально-водолазній службі.

Відповідно до Статуту (нова редакція, затверджена Головою Центральної Ради Товариства рятування на водах України - начальником відділу рятувально-водолазної служби України 16.09.1998 і зареєстрованого розпорядженням Сімферопольського міського голови від 28.09.1998 №755-р) Кримська республіканська рятувально-водолазна служба є бюджетною організацією, яка заснована на державній власності, що не узгоджується з фактичним заснуванням та підпорядкуванням Кримської республіканської рятувально-водолазної служби Товариству рятування на водах України відповідно до Статуту Товариства рятування на водах України. Майно Кримської республіканської рятувально-водолазної служби належить їй на основі права повного господарського відання. Отже, положення статуту Кримської республіканської рятувально-водолазної служби про те, що вона є "бюджетною організацією" та володіє майном "на праві господарського відання" не узгоджується з фактичним існуванням Кримської республіканської рятувально-водолазної служби, як організації, утвореної та підпорядкованої громадській організації Товариству рятування на водах України, не узгоджуються з фактичною передачею Кримській республіканській рятувально-водолазній службі майна в оперативне управління, а не в господарське відання, суперечать статті 20 Закону України "Про громадські об"єднання, статті 2 Бюджетного кодексу України, статті 135 Господарського кодексу України. Така ж правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 2010.2010 по справі №2-19/9257-2009.

Рятувально-водолазні служби відповідно до Положення про рятувальну службу на воді, прийнятого VІІІ Пленумом Центральної ради Товариства рятування на водах України, погодженим Міністерствами фінансів, внутрішніх справ, юстиції, охорони здоров'я, праці, діють як підрозділи (установи) Товариства рятування на водах України (пункт 3 Положення), що не суперечить статті 20 Закону України "Про обєднання громадян", яка надає громадським організаціям право створювати установи та організації для виконання статутних завдань.

Для виконання статутних завдань відповідно до Постанови Кабінету міністрів України №3 від 05.01.1996 за Актом приймання передачі від 18.02.1998 позивачем було передано "у безоплатне користування строком на десять років організацію рятувально-водолазної служби, а Кримська Республікансько-водолазна служба прийняла її з штатною чисельністю, фондами заробітної плати ". У переліку рятувальних станцій до вказаного акту визначено і спірна будівля (3 том, а.с. 105-106).

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що Товариство рятування на водах України наказом від 30.07.2008 №18 обгрунтовано зобов'язало передати майно та основні фонди Кримської республіканської водолазної служби на баланс товариства рятування на водах України, тобто повернути його за спливом вказаних строків користування власнику.

Щодо клопотання про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 268 Цивільного кодексу України (в редакції яка діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Таким чином, суд не застосовує строк позовної давності.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом, сторонами не надано, в той час, відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Судовий збір покладається на відповідача Виконавчий комітет Алупкінської міської ради згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 25.12.2012.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсним рішення Виконавчого комітету Алупкінської міської ради №71 від 09 березня 2004 року "Про оформлення права власності на будівлю рятувальної станції літ. "А" по вул. Палацове Шосе, 20 у м. Алупка".

3. Визнати право власності Громадської організації "Товариство рятування на водах України" на будівлю рятувальної станції літ. А, (рятувальна станція) загальною площею 66,7 кв.м., в тому числі приміщення першого поверху 1-1 площею 9,3 кв.м., 1-2 площею 13,1 кв.м., 1-3 площею 9,3 кв.м., 1-4 площею 8,4 кв.м., а також приміщень другого поверху 2-1, площею 7,5 кв.м., 2-2, площею 6,0 кв.м., які розташовані за адресою: АР Крим, м. Алупка, Палацове Шосе, 20.

4. Стягнути з Виконавчого комітету Алупкінської міської ради АР Крим на користь Громадської організації "Товариство рятування на водах України" державне мито у розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Г.Г. Колосова