Рішення

від 18.12.2012 по справі 5006/47/124/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.12.12 р. Справа № 5006/47/124/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - металургійний завод» (83062, місто Донецьк, вулиця Челюскінців, будинок № 174; код ЄДРПОУ - 30939178)

до Приватного підприємства «Дон Рос» (83023, місто Донецьк, вулиця Лабутенка, будинок № 16-А; код ЄДРПОУ - 31468396)

про стягнення 25 157,99 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Бабичева І.В., який діє на підставі довіреності № 1251 від 01.12.2011

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне акціонерне товариство «Донецьксталь» - металургійний завод» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного підприємства «Дон Рос» суму заборгованості за поставку вугільної продукції у розмірі 22 860,59 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 1 188,80 гривень, 3 % річних у розмірі 1 108,60 гривень, а всього 25 157,99 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на поставку вугільної продукції № 21476дс від 14 жовтня 2010 року та додаткових угод, що є невід'ємними його частинами, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 526, 530, 625 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22 листопада 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 03 грудня 2012 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 03 грудня 2012 року розгляд справи відкладено до 18 грудня 2012 року у зв'язку з неявкою представника відповідача та невиконанням останнім вимог ухвали суду від 22 листопада 2012 року.

Представник позивача Бабичева І.В. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі та надала пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України, і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, заява про розгляд справи у його відсутність не надходила.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

З огляду на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неодноразова неявка без поважних причин належним чином повідомленого відповідача, і ненадання ним певних документів, істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого зволікання із вирішення спору.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтями 11, 629 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту сьомого статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, 14 жовтня 2010 року між приватним підприємством «Дон Рос» (далі - відповідач або покупець) та АТ «Донецьксталь» - металургійний завод» (далі - позивач або продавець) було укладено договір на поставку вугільної продукції № 21476дс (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити на умовах договору вугільну продукцію (надалі - товар). Об'єми, найменування, ціна, кількість, строки поставки товару узгоджуються сторонами у додаткових угодах, які є невід'ємними частинами Договору.

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін у справі майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 22 860,59 гривень у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору та додаткових угод, які є невід'ємними його частинами, що стало підставою для нарахування інфляційних нарахувань у розмірі 1 188,80 гривень та 3 % річних у розмірі 1 108,60 гривень.

Пунктом 2 Договору сторони визначили, що оплата товару здійснюється в гривнях у формі 100 % попередньої оплати шляхом прямого перерахування грошових коштів на рахунок продавця.

Будь-які доповнення та додатки до договору мають законну силу, якщо вони виконані у виді листа і підписані уповноваженими представниками сторін (пункт 7.3 Договору).

Відповідно до пункту 7.1 Договору, даний договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31 грудня 2011 року, а в частині фінансових зобов'язань - до повного їх виконання.

Якість товару узгоджена сторонами у розділі 3 Договору.

Додатковою угодою № 1 від 01 листопада 2010 року до Договору сторони домовились, зокрема про наступне:

1. Продавець в жовтні - листопаді 2010 року зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість низкозольного шламу в кількості 500 тон +/- 20 % за ціною 101,00 грн/тона без урахування ПДВ та залізничного тарифу.

2. Дана додаткова угода є невід'ємною частиною договору № 21476дс від 25 жовтня 2010 року.

Додатковою угодою № 2 від 01 листопада 2010 року до Договору сторони домовились, зокрема про наступне:

1. Продавець в жовтні - листопаді 2010 року зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість вугільного концентрату марки «Г» (0-3) в кількості 500 тон +/- 20 % за ціною 215,66 грн/тона без урахування ПДВ та залізничного тарифу.

2. Дана додаткова угода є невід'ємною частиною договору № 21476дс від 25 жовтня 2010 року.

Додатковою угодою № 3 від 01 грудня 2010 року до Договору сторони домовились, зокрема про наступне:

1. Продавець в жовтні - листопаді 2010 року зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість низкозольного шламу в кількості 1500 тон +/- 20 % за ціною 110,00 грн/тона з урахуванням ПДВ.

2. Дана додаткова угода є невід'ємною частиною договору № 21476дс від 25 жовтня 2010 року.

Договір та усі додаткові угоди до нього, підписані обома сторонами без розбіжностей та скріплені їх печатками.

Отже, зазначені зобов'язання сторін є чинними та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Керуючись умовами Договору, сторони в додаткових угодах до Договору, які є його невід'ємними частинами, визначили та конкретизували предмет договору, що підлягає поставці, визначили строки поставки та встановили, що оплата здійснюється по факту поставки товару.

Відтак, на підставі укладеного між сторонами Договору та додаткових угод до нього, що є його невід'ємною частиною, у позивача виникло зобов'язання поставити товар, а у відповідача - прийняти та оплатити його вартість.

Пунктом 4.3 Договору сторонами встановлено, що по факту відвантаження товару продавець передає покупцю, зокрема, рахунок та товарно-транспортну накладну.

На виконання вищенаведених додаткових угод позивач поставив відповідачу вугільну продукцію в кількості 587,05 тон на загальну суму 95 401,85 гривень, про що свідчить наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні (а.с. 14, 15, 16, 17, 19, 20, 21, 23, 25, 27, 28, 29, 30, 32, 33, 34, 35, 36, 37).

Поставлений згідно зазначених накладених товар прийнято представником ПП «Дон Рос» без будь-яких зауважень, що підтверджується його підписом на товарно-транспортних накладних, скріплених печаткою підприємства.

Позивач виставляв відповідачу рахунки за поставлену вугільну продукцію на загальну суму 95 401,85 гривень, а саме:

- рахунок № 36833 від 01.12.2010 на суму 51 784,28 гривень (а.с. 13);

- рахунок № 36832 від 01.12.2010 на суму 9 889,92 гривень (а.с. 18);

- рахунок № 36834 від 01.12.2010 на суму 1 493,18 гривень (а.с. 22);

- рахунок № 37616 від 09.12.2010 на суму 1 177,04 гривень (а.с. 24);

- рахунок № 38220 від 15.12.2010 на суму 12 702,16 гривень (а.с. 26);

- рахунок № 38328 від 16.12.2010 на суму 18 355,27 гривень (а.с. 31).

Висновок стосовно того, що товар за спірними товарно-транспортними накладними був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання додаткових угод до Договору, господарський суд робить виходячи з того, що вид товару, вказаний у товарно-транспортних накладних, відповідає погодженому сторонами в додатковій угоді № 1 від 01.11.2010, додатковій угоді № 2 від 01.11.2010 та додатковій угоді № 3 від 01.12.2010 до Договору.

Будь-які листи, телеграми та інше в обґрунтування факту укладання договору в усній формі або у спрощений спосіб, а також будь-який письмовий договір між сторонами, окрім спірного, в матеріалах справи відсутні. Крім того, відповідачем не надано жодного підтверджуючого доказу, що спростовують зазначені висновки суду.

Статтею 688 ЦК України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов Договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за Договором зобов'язань з поставки товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно Договору зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами Договору та додаткових угод, які є його невід'ємною частиною.

З довідки ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод» за № 04/2427-1 від 14.12.2012 вбачається, що за умовами договору на поставку вугільної продукції № 21476дс від 14.10.2010, укладеного між сторонами у цій справі, відповідачем здійснено оплату за вугільну продукцію лише в сумі 72 541,26 гривень.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості отриманого товару, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі (95 401,85 - 72 541,26) = 22 860,59 гривень.

Розрахунок позивача складається з:

- 95 401,85 гривень - загальна вартість поставленої вугільної продукції;

- 72 541,26 гривень - сума, яка сплачена відповідачем за отриману вугільну продукцію.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 ЦК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, в силу статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Зі змісту частини 1, 2 статті 692 ЦК України вбачається, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлено інший строк оплати товару.

Згідно приписів частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалось, сторони у пункті 2 Договору передбачили здійснення оплати в гривнях у формі 100 % попередньої оплати шляхом прямого перерахування грошових коштів на рахунок продавця. При цьому, відповідно до пункту 7.3 Договору будь-які доповнення та додатки до договору мають законну силу, якщо вони виконані у виді листа і підписані уповноваженими представниками сторін.

Додатковими угодами до Договору, сторони визначили інший порядок оплати вартості отриманого товару, а саме, оплата здійснюється по факту поставки.

При цьому, зміна сторонами додатковими угодами порядку оплати товару є їх правом, оскільки це безпосередньо передбачено умовами Договору та повністю кореспондується зі статтею 627 ЦК України.

09 серпня 2012 року позивач намагаючись вирішити спір в досудовому порядку, звернувся до відповідача з претензією (вимогою) про сплату наявної заборгованості у розмірі 22 860,59 гривень, а також інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних (а.с. 40).

За твердженням позивача, наведена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Пунктом 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» передбачено, що відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції ї встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10.

В силу наведених вище положень законодавства прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання з наступного дня одержання товару оплати цей товар, а у позивача відповідно вимагати оплати.

Частиною другою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Разом з цим, непред'явлення продавцем письмової вимоги про оплату в порядку статті 530 ЦК України не позбавляє покупця обов'язку своєчасно розрахуватися за отриманий товар й відповідно не може бути підставою для відмови у позові, оскільки у покупця обов'язок оплатити вартість товару виникає з моменту отримання продукції за товаророзпорядчими документами, тобто де-юре безпосередньо в день отримання товару та товаророзпорядчих документів.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло не підставі договору поставки, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 ЦК України, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовуються.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 27.11.2012 № 6/162, від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011.

Відповідно до частини другої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказами поставки позивачем відповідачу товару є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто документи, що підтверджують факт поставки позивачем товару визначеної вартості та факт прийняття вказаного товару відповідачем.

Визначаючи обґрунтованість доводів позивача про поставку ним товару на загальну вартість 95 401,85 гривень, суд виходить з наявних у матеріалах справи первинних документів (товарно-транспортних накладних), що підтверджують вказану обставину.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем боргу у розмірі 22 860,59 гривень, а тому, грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам Договору перед позивачем залишилося невиконаним.

Враховуюче те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за поставлену вугільну продукцію у розмірі 22 860,59 гривень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані відповідачем, то вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

Посилаючись на несвоєчасне виконання зобов'язань відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач згідно статті 625 ЦК України просить суду стягнути з відповідача інфляційні нарахування у розмірі 1 188,80 гривень за період з 01 грудня 2010 року по 01 жовтня 2012 року та 3 % річних у розмірі 1 108,60 гривень за період з 01 грудня 2010 року по 30 жовтня 2012 року.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.09.2012 № 04/03/5026/492/2011.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

Застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України № 19/204 від 10.04.2008.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, суд дійшов висновку про недоведеність заявленого періоду нарахування інфляційних та 3 % річних.

Так, додатковою угодою № 3 від 01.12.2010 сторони домовились, що позивач у грудні 2010 року зобов'язується передати, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на виконання умов додаткових угод № 1 та № 2 від 01.11.2010, здійснив оплату вартості товару на загальну суму 72 541,26 гривень (платіжне доручення № 42 від 08.11.2010, платіжне доручення № 94 від 23.11.2010). При цьому, поставки товару на адресу позивача були здійсненні, зокрема, 19, 23 листопада 2010 року та 09, 15 грудня 2010 року.

Натомість, відповідач не обґрунтував та не довів суду, чому саме період нарахування інфляційних та 3 % річних, визначено з 01 грудня 2010 року.

Оскільки, остання поставка товару здійснена позивачем 16 грудня 2010 року, та цього ж дня виставлений відповідний рахунок, то суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3 % річних підлягають задоволенню з 17 грудня 2010 року.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань, з урахуванням вимог листа Верхового Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції про розгляді судових справ» від 03.04.1997 № 62-97р та інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 № 01-06/928/2012, підлягають задоволенню за період січень 2011 - вересень 2012 року у розмірі 970,31 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині у повному обсязі, за період з 17.12.2010 по 30.10.2012.

Разом з цим, суд зазначає, що позивачем невірно визначено кількість днів прострочення (визначено 590 днів, замість 684 днів), що потягало за собою нарахування неповної суми за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, а тому сума, що підлягає стягненню з відповідача, складає 1 108,60 гривень.

При цьому, господарський суд, приймаючи рішення в частині стягнення 3 % річних, позбавлений можливості самостійно вийти за межі позовних вимог для захисту прав і законних інтересів позивача, без наявності відповідного клопотання.

Арифметичний розрахунок позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних здійснено за допомогою відповідної програми інформаційно-правового забезпечення «Законодавство».

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 202, 509, 525-527, 530, 599, 610, 629, 655, 688, 712 ЦК України, ст. ст. 67, 173-175, 179, 193, 216-218, 265 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - металургійний завод» задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Дон Рос» (83023, місто Донецьк, вулиця Лабутенка, будинок № 16-А; код ЄДРПОУ - 31468396, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - металургійний завод» (83062, місто Донецьк, вулиця Челюскінців, будинок № 174; код ЄДРПОУ - 30939178, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму заборгованості у розмірі 22 860,59 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 970,31 гривень, 3 % річних у розмірі 1 108,60 гривень, судовий збір у розмірі 1 595,50 гривень, а всього 26 535 (двадцять шість тисяч п'ятсот тридцять п'ять) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 18.12.2012 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.12.2012.

Суддя Фурсова С.М.