Постанова

від 10.12.2012 по справі 2а-5412/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2012 року 2а-5412/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Лапія С.М.,

при секретарі -Пилипчук В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дунай»до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Торговий дім «Дунай»звернулось до суду з позовом до Ірпінської ОДПІ Київської області ДПС, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.10.2012 № 0001082204.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податковим органом безпідставно зроблено висновок про порушення підприємством пункту 198.6 ст. 198 розділу 5 Податкового кодексу України, підпункту 7.2.4 пункту 7.2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки до складу податкового кредиту ним відносились суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) у осіб, що були зареєстровані як платники податку, і такі суми підтверджені належним чином оформленими податковими накладними та іншими документами первинного бухгалтерського і податкового обліку.

Про дату, час та місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином.

Представник позивача звернувся до суду з письмовою заявою, в якій вказав, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить розглядати справу за його відсутності.

Відповідач явку свого представника не забезпечив, причин неявки у судове засідання не повідомив, з клопотанням про відкладення засідання до суду не звертався, заперечень проти позову не надав.

На підставі ст.ст. 122 та 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач як юридична особа зареєстрований виконавчим комітетом міської ради Київської області 03.08.2004, код ЄДРПОУ 32973762. Як платник податку на додану вартість позивач зареєстрований 22 червня 2005 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість за №14369313.

Як встановлено судом, у період з 01.08.2011р. по 30.09.2011р. на підставі п.п.75.1.2. п.75.1 ст.75,п.79.1.ст.79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу Ірпінської ОДПІ за №591 від 11.10.2011р. посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства щодо правильності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.08.2011р. по 30.09.2011р.

Перевіркою встановлено, що позивач у перевіряємий період мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Термінал Торг»та ТОВ «Коплекс Айсем АГ».

За результатами перевірки складено Акт від 12.10.2012р. за № 1498/22-4/32973762, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем пункту 198.6 ст. 198 розділу 5 Податкового кодексу України, в результаті чого ним завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 67 516,00 грн.

На підставі Акту перевірки Ірпінською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001082204 від 29.10.2012, відповідно до якого позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (послуг) на суму 84 395,00 грн., у тому числі за основним платежем 67 516,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 16 879,00грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства з 01.01.2011р. здійснюється Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Надані позивачем документи підтверджують фактичне здійснення ним господарських операцій із ТОВ «Термінал Торг»та ТОВ «Коплекс Айсем АГ».

Як слідує з матеріалів справи, між позивачем, ТОВ «Термінал Торг»та ТОВ «Коплекс Айсем АГ»укладені договори №23 від 02.08.2011р., №31с від 26.07.2011р., №88 від 11.11.2011р. та №6/1 від 03.01.2012р.

На виконання зобов'язань за договорами сторонами підписані акти прийому-здачі, надані банківські виписки, що підтверджують оплату послуг та товару безготівковими коштами.

Також позивачем на виконання договорів із ТОВ «Термінал Торг»та ТОВ «Коплекс Айсем АГ»видано видаткові накладні та податкові накладні.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4. ст.7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Також, на підтвердження дійсності господарських операцій між позивачем, ТОВ «Термінал Торг»та ТОВ «Коплекс Айсем АГ»представником позивача надано лист Кіндратіївської сільської ради Джанкойського району Автономної Респуліки Крим про те, що на території Кіндратіївської сільської ради позивач займається вирощуванням сільськогосподарських культур, а саме зернових і технічних культур. З виписки із державного земельного кадастру, виданої міськрайонним управлінням Держкомзему у м.Джанкой та Джанкойському районі Автономної Республіки Крим вбачається, що позивач має у користуванні земельні ділянки.

Позивачем також надано видаткові накладні, акти звірки взаєморозрахунків, банківські виписки, договори поставки про постачання продуктів харчування в дошкільні заклади освіти Ірпінської міської ради Київської області та до Національної академії державної податкової служби України.

На підтвердження дійсності виконання господарських договорів позивачем надано товарно-транспортні накладні на перевезення продуктів харчування, первинні документи щодо зберігання зернових на елеваторі «Теслагрупелеватор»смт. Красногвардійське Джанкойського району Автономної Республіки Крим.

Дослідивши зазначені документи, судом зроблено висновок, що сукупність наданих позивачем первинних, платіжних, звітних та інших документів підтверджують фактичне здійснення спірних операцій та реальність послуг та поставки.

Крім того, як слідує із змісту Акту перевірки, перевіряючими не заперечувався факт правильності визначення позивачем розміру сформованого податкового кредиту, факт реєстрації у період виникнення правовідносин контрагентів позивача платниками податку на додану вартість.

Підставою для донарахування позивачеві податкових зобов'язань з податку на додану вартість слугував виключно висновок перевіряючих про наявність у контрагентів позивача ознак «фіктивності», який зроблено на підставі відомостей, зазначених в актах перевірок контрагентів позивача.

На думку податкового органу позивачем порушено вимоги ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, зроблено висновок, що правочин суперечить моральним засадам суспільства, також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Функції та права органів державної пасткової служби регламентуються статтями 19 і 20 Податкового кодексу України і не передбачають право робити висновки про нікчемність правочинів.

Згідно з частиною 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Статтею 228 ЦК України передбачені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок та встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Для встановлення нікчемності правочину за вказаною вище нормою закону необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів, чим спричиняється шкода державі. Такий умисел, серед іншого, може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі.

Дана позиція знайшла своє відображення в Постанові пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», в якій серед іншого зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Необхідно зазначити, що у випадку коли податковим органом отримано відомості про порушення платником податків вимог законодавства, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки від таких дій на інших осіб (Рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що ТОВ «Торговий дім «Дунай», як платник податку, діяло без належної обачності й обережності, і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення позивачем господарських операцій з вказаними підприємствами було одержання податкової вигоди.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України повинна враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит -це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої -дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів -дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг -дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

З викладеного слідує, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку (покупця) належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п. п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

На момент складання відповідних податкових накладних вказані контрагенти позивача були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, будь-яких доказів, які б це спростовували відповідачем суду не надано, що свідчить про наявність права на складання податкових накладних.

Таким чином, на виконання вимог пунктів 1.2 статті 1, 2.1 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 N 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, згідно яких первинні документи -це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, позивачем було надано до перевірки належним чином підписані сторонами первинні документи: договір, податкові накладні, які виписані та оформлені належним чином, суми ПДВ в яких відповідають договірній (контрактній вартості) та задекларованому позивачем розміру податкового кредиту.

Позивач формував податковий кредит у перевіряємий період на підставі наданих контрагентами податкових накладних, оформлених відповідно до вимог ст. 201 ПК України і Порядку заповнення податкової накладної, правильність оформлення первинних документів та актів прийому-передачі виконаних робіт, повнота сплати податку Актом перевірки не спростовуються.

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки, правочини, вчинені позивачем, є нікчемними з підстав не підтвердження господарських операцій і не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними.

Цей висновок є неправомірним і не відповідає дійсності, оскільки наслідком волевиявлення учасників правочину стали укладені позивачем та його контрагентами договори, в котрих відображено всі істотні умови договору по яких було досягнуто згоди сторін.

Згідно ст. 368 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. При цьому фіктивний правочин визнається недійсним виключно судом. Більш того, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін такого правочину.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

При досліджені факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг, який декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, висновки Акту перевірки є необґрунтованими та помилковими, відповідно, оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі цих висновків, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення підлягають задоволенню.

Статтею 97 КАС України передбачено, що грошовий розмір судових витрат, які повинні бути компенсовані, суд визначає за клопотанням однієї із сторін.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесених ним інших судових витрат суду не надано. Оскільки жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 122, 128, 159-163, 167 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС від 29.10.2012 №0001082204.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.