Постанова

від 27.12.2012 по справі 2а/2570/3825/2012

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/2570/3825/2012

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2012 р. м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Селивона О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

07.12.2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові) про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.06.2012 року № 0003991720, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6657,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями, та від 05.06.2012 року № 0003981720, яким визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 23303,61 грн. за основним платежем.

Свої вимоги мотивує тим, що ДПІ у м. Чернігові 05.06.2012 року на основі акта перевірки винесено податкові повідомлення-рішення № 0003991720 та № 00039817820, які позивач вважає незаконними виходячи з наступного. Виручка понад 500 тис. грн., отримана в період перебування підприємця на єдиному податку, не обкладається ПДФО і відповідно декларація про доходи за цей період не подається. Цим податком обкладатимуться лише ті доходи, дата отримання яких припадатиме на період, коли підприємець працюватиме за загальною системою оподаткування, тобто доходи, отримані після переходу на загальну систему оподаткування. Висновки п. 1,2,4 акта перевірки про те, що єдиним податком може обкладатися лише виручка в межах 500 тис. грн., а доходи понад 500 тис. грн. уже не є доходами від діяльності за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності, та вимоги щодо подання декларації про доходи на суму перевищення виручки понад 500 тис. грн., яке сталося у 4 кварталі 2010 року не відповідають вимогам законодавства. Також позивач та представник позивача посилаються на те, що ФОП ОСОБА_1 мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Антар», про що укладено договір надання робіт з інструментальної обробки металевих виробів від 23.05.2011 року № 2. Реальність виконання договору підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: договором, актами здачі-прийняття робіт, податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями. Операції по вказаному договору відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача. Позивач у відповідності до прав, наданих п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, відніс суми ПДВ, сплаченого у ціні послуг від контрагента, до податкового кредиту. Отже, суму податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом позивачем правомірно включено до податкового кредиту та відображено в податкових деклараціях з ПДВ. Позивач та представник позивача вважають висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 18.05.2012 року № 738/17/НОМЕР_3, неправомірними та такими, що не відповідають дійсності, а податкові повідомлення-рішення від 05.06.2012 року № 0003991720 та № 0003981720 таким, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що ДПІ у м. Чернігові проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 18.05.2012 року № 738/17/НОМЕР_3. Перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства, а саме: ст.14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 року № 13-92, ФОП ОСОБА_1 не подав до ДПІ у м. Чернігові декларацію про доходи за 4 квартал 2010 року; ст.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року № 727/98, а саме ФОП ОСОБА_1 перевищено граничний розмір річної виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - 500 тис. грн. протягом 2010 року на суму 248445,00 грн.; п.2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року № 727/98 та п. 2 Порядку видачі свідоцтва про сплату єдиного податку та порядку його видачі, а саме: ФОП ОСОБА_1 несвоєчасно сплатив єдиний податок за листопад 2011 року; ст.13, ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 року № 13-92 та п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким передбачено порядок визначення суми оподатковуваного доходу та необхідність документального підтвердження витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу. Внаслідок встановленого порушення ФОП ОСОБА_1 занижено оподаткований «чистий дохід» за 4 квартал 2010 року на 155357,41 грн. Донараховано податку на доходи фізичних осіб за актом перевірки 23303,61 грн.; п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.8, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ФОП ОСОБА_1 занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього в сумі 6657,00 грн. Донараховано податку на додану вартість за актом перевірки 6657,00 грн. У зв'язку з вказаними порушеннями податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 05.06.2012 року № 0003991720, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6657,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями, та від 05.06.2012 року № 0003981720, яким визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 23303,61 грн. за основним платежем. Представники відповідача вважають, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер-НОМЕР_3) зареєстровано в якості фізичної особи-підприємця 08.12.2006 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В 03 № 561574 (а.с. 34).

Судом встановлено, що на підставі направлень від 25.04.2012 року № 785 та від 25.04.2012 року № 786, відповідно до плану-графіка, пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України працівниками ДПІ у м. Чернігові проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 18.05.2012 року № 738/17/НОМЕР_3 (а.с. 7-22).

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено наступні вимоги податкового законодавства:

- ст.14 Декрету, ФОП ОСОБА_1 не подав до ДПІ у м. Чернігові декларацію про доходи за 4 квартал 2010 року;

- ст.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року № 727/98, а саме ФОП ОСОБА_1 перевищено граничний розмір річної виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - 500 тис. грн. протягом 2010 року на суму 248445,00 грн.;

- п.2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року № 727/98 та п.2 Порядку видачі свідоцтва про сплату єдиного податку та порядку його видачі, а саме: ФОП ОСОБА_1 несвоєчасно сплатив єдиний податок за листопад 2011 року;

- ст.13, ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 року № 13-92 та п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким передбачено порядок визначення суми оподатковуваного доходу та необхідність документального підтвердження витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу. Внаслідок встановленого порушення ФОП ОСОБА_1 занижено оподаткований «чистий дохід» за 4 квартал 2010 року на 155357,41 грн. Донараховано податку на доходи фізичних осіб за актом перевірки 23303,61 грн.;

- п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.8, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ФОП ОСОБА_1 занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього в сумі 6657,00 грн. Донараховано податку на додану вартість за актом перевірки 6657,00 грн.

Позивач не заперечує, що ним перевищені граничні обсяги виручки від здійснення підприємницької діяльності, встановлені Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 05.06.2012 року № 0003991720, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6657,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 23);

- від 05.06.2012 року № 0003981720, яким визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 23303,61 грн. за основним платежем (а.с. 24).

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішення позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням ДПС України про результати розгляду повторної скарги від 22.08.2012 року № 652/0/141-12/С/10-23 залишено без змін винесені податкові повідомлення-рішення, а скаргу позивача без задоволення (а.с. 25-27).

По-перше, щодо винесення податкового повідомлення-рішення від 05.06.2012 року № 0003981720, яким визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 23303,61 грн. за основним платежем, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування» №727/98 від 03.07.1998 р. (норми якого діяли на момент виникнення спірних правовідносин) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується в тому числі для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Отже, реалізація права суб'єкта малого підприємництва на запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності залежить від виконання останнім установлених вказаним Указом положень.

При цьому, єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог Указу, зокрема, якщо дохід платника єдиного податку не перевищує 500000 грн. на рік.

Пунктом 5 цього Указу встановлено, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). Суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.

Відповідно до пп. 9.12.1, 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (норми якого діяли на момент виникнення спірних правовідносин) оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту. Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожний зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

З наведеного вбачається, що підприємець, отримавши інші доходи від здійснення підприємницької діяльності, ніж ті, які можуть обкладатись єдиним податком згідно з правилами, встановленими спеціальним законодавством з питань спрощеної системи оподаткування, повинен сплачувати з цих доходів податок з доходів фізичних осіб.

Дана правова позиція викладена в ухвалі Верховного суду України від 11.04.2011 р. по справі № 21-18а11.

Відповідно до ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Перевіркою правильності визначення валового доходу, відображеного в деклараціях про доходи, з даними про суми валового доходу, встановленими в ході перевірки, встановлено порушення ст.13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 року № 13-92, а саме: ФОП ОСОБА_1 за 2010 рік занижено валовий дохід на 207143,21 грн.

ФОП ОСОБА_1 на перевірку не надано документального підтвердження витрат, що відповідають сумі отриманого за 4 квартал 2010 року валового доходу.

Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються за нормами, визначеними Головною Державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву, затвердженими Головною державною податковою інспекцією України 18.01.93 р. № 36-32.

Норма витрат згідно додатку № 6 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 р. № 12, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 р. за № 64, для здійснення інших видів діяльності, включаючи торгівельну, становить - 25% від суми отриманого валового доходу.

Валові витрати становлять - 207143,21 *25%=51785,80 грн.

Оподатковуваний дохід (чистий дохід) - 207143,21 - 51785,80=155357,41 грн.

Перевіркою встановлені порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992р. № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", внаслідок порушення ведення обліку доходів та витрат ФОГІ ОСОБА_1 занижений чистий дохід за 4 квартал 2010р. на 155357,41 грн.

Розрахунок податку з доходів фізичних осіб проводиться згідно ст. 177 Податкового кодексу України. З врахуванням вимог ст. 58 Конституції України ставка оподаткування становить 15 % від об'єкта оподаткування.

Чистий (оподатковуваний) дохід за 4 квартал 2010 р. становить 155357,41 грн. Нараховано податку з доходів фізичних осіб: 155357,41 * 15% = 23303,61 грн.

Донараховано податку з доходів фізичних осіб за 4 квартал 2010 р. 23303,61 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині донарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 23303,61 грн. та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.06.2012 року № 0003981720.

По-друге, щодо винесення податкового повідомлення-рішення від 05.06.2012 року № 0003991720, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6657,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В травні 2011 року ФОП ОСОБА_1 мав взаємовідносини з ТОВ «Антар» (код ЄДРПОУ - 24088985) на загальну суму 39944,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 6657,33 грн.).

Відповідно до декларації з ПДВ за травень 2011р., додатку №5 „Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" та реєстру отриманих та виданих податкових накладних за травень 2011р., поданих ФОП ОСОБА_1 до ДПІ у м. Чернігові, суму взаємовідносин з ТОВ «Антар» (код ЄДРПОУ 24088985) підприємцем включено до складу податкового кредиту у травні 2011 року.

Судом встановлено, що у власності ФОП ОСОБА_1 був автомат для холодного навивання пружин із дроту, який згодом вийшов із ладу, тому такий автомат був придбаний у ВАТ «Чернігівський завод «Металіст», про що свідчать наявні в матеріалах справи первинні документи (а.с. 51,52,53).

Оскільки вказаний апарат тимчасово вийшов з ладу, ФОП ОСОБА_1 уклав договір надання робіт з інструментальної обробки металевих виробів від 23.05.2011 року № 2 з контрагентом ТОВ «Антар» (а.с. 45).

Реальність виконання вказаного договору підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме:

- актом здачі-прийняття робіт ОУ-23-05 (а.с. 46);

- податковою накладною від 23.05.2011 року № 0523003 (а.с. 48);

- рахунком-фактурою від 23.05.2011 року № 23-05 (а.с. 47);

- платіжним дорученням від 25.05.2011 року № 36 (а.с. 49).

Відображення в бухгалтерському обліку позивача вказаних операцій підтверджується журналом-ордером по рахунку 631 (а.с. 50).

Використання в господарській діяльності отриманого товару та подальша реалізація отриманих після переробки виробів підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами (а.с. 54-60).

Отже, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки товар був переданий, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі, претензій сторони одна до одної не мають.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочину підприємство-контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник податків, що підтверджується інформацією з офіційного сайту ДПС України (http://sts.gov.ua/): ТОВ «Антар», Індивідуальний податковий номер - 240889826543, код ЄДРПОУ - 24088985, номер свiдоцтва платника ПДВ -36741253, дата анулювання свідоцтва платника ПДВ - 23.06.2011 року.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договору з контрагентом позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагента та чи здійснює він господарську діяльність.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Згідно із п.185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ «Антар» ДПІ у м. Чернігові посилається на акти ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 01.06.2012 року № 57/22-7/24088985 та від 27.09.2011 року № 232-23-7-24088985, якими встановлено відсутність ТОВ «Антар» за місцезнаходженням, свідоцтво платника ПДВ анульовано (а.с. 63-66).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги, оскільки вищевказані обставини не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулися, та не спростовують реальності виконання господарських операцій. Позивачем та представником позивача надано належні та допустимі докази, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій позивача з контрагентом.

Податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаного правочину з отримання позивачем товару, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість, сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковою накладною. Податкова накладна відповідає вимогам Податкового кодексу України та відображає зміст господарських операцій, в результаті яких вона складена (а.с. 48).

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений представником позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Крім того, покупець не може нести відповідальність за порушення, якщо такі і мали місце, службовою чи іншою особою підприємства контрагента.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність винесення податкового повідомлення-рішення від 05.06.2012 року № 0003991720.

Суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 05.06.2012 року № 0003991720 прийнято ДПІ у м. Чернігові не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження, без мети, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; недобросовісно та нерозсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 299,60 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 299,60 грн., що підтверджується квитанцією від 07.12.2012 року № 13/30 (а.с. 2,3).

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Тому згідно із ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 149,80 грн. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 05.06.2012 року № 0003991720.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 149,80 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Є. Смірнова