Постанова

від 13.12.2012 по справі 2а-15312/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 грудня 2012 року № 2а-15312/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., при секретарі за Хрімлі К.О., за участю представників сторін:

від позивача: Бірова Н.М. (дов. від 20.11.2011р.)

від відповідача: Коновал Т.В. (дов. від 11.12.2012р. №3513/9/10-114)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віатек»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС про скасування податкового повідомлення -рішення №0008042280, №0008032280 від 27.09.2012р.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 13.12.2012 року в 10год. 17хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Віатек»(далі по тексту також -Позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС (надалі -Відповідач) про скасування податкового повідомлення -рішення №0008042280, №0008032280 від 27.09.2012р.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки, викладені у акті перевірки будуються на припущеннях посадових осіб податкового органу та неправильному трактуванні чинного законодавства, не відображають фактичних обставин справи, а відтак оспорюване податкове повідомлення рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його необґрунтованості.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІАТЕК»з питань дотримання вимог цивільного, податкового та іншого законодавства та правильності врахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при проведенні господарських операцій з ТОВ «Ньюмодуль2011»(код ЄДРПОУ 37617602) та ТОВ Мастергільдія»(код ЄДРПОУ37615233) за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 p.

За наслідками проведеної перевірки Відповідачем складено Акт №1307/22- 80/36413740 від 04.09.2012 р. про результати документальної позапланової виїзної перевірки питань дотримання вимог цивільного, податкового та іншого законодавства та правильності нарахування та сплати податку на прибуток з податку на додану вартість при проведенні господарських операцій з ТОВ «Ньюмодуль 2011»(код ЄДРПОУ 37617602) та ТОВ «Мастергільдія»(код ЄДРПОУ 37615233) за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. (далі Акт перевірки).

На підставі висновків Акту, Відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0008042280, №0008032280 від 27.09.2012 p.

При вирішенні питання щодо правомірності спірних податкових повідомлень -рішень, Суд виходив з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що 30.09.2011 року між ТОВ «ВІАТЕК»(Замовник) та ТОВ «Мастергільдія»(Постачальник) укладено договір про поставку обладнання, відповідно до якого Постачальник зобов'язувався поставити, а Замовник прийняти та оплатити обладнання систем безпеки загальною вартістю 1000000,00 грн. На виконання умов Договору Постачальник протягом жовтня-грудня 2011 року відвантажував вказане в договорі обладнання, а Замовник отримував його, що підтверджується видатковими накладними, копії яких додані до позовної заяви. Крім того. Постачальник видавав Замовнику податкові накладні, копії яких додані до позовної заяви. Вказані накладні Позивач відображав у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних, а суми ІІДВ за ними відносив до складу податкового кредиту.

При цьому, розрахунки між ТОВ «Мастергільдія»та Позивачем проведені у безготівковій формі, заборгованості за отриманий товар немає.

03.10.2011 року між ТОВ «ВІАТЕК»(Замовник) та ТОВ «Ньюмодуль 2011»і Постачальник) укладений договір про поставку обладнання, відповідно до якого Постачальник зобов'язувався поставити, а Замовник прийняти та оплатити обладнання систем безпеки загальною вартістю 1000000,00 грн. На виконання умов Договору Постачальник протягом жовтня-грудня 2011 року відвантажував вказане в договорі обладнання, а Замовник отримував його, що підтверджується видатковими накладними, належним чином засвідчені копії яких долучені до матеріалів судової справи. Крім того, в ході судового розгляду справи підтверджено, що Постачальник видавав Замовнику податкові накладні.

Вказані накладні Позивачем відображено у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних, а суми ІІДВ за ними віднесено до складу податкового кредиту.

Розрахунки між ТОВ «Ньюмодуль 2011» та Позивачем проводилися у безготівковій формі, заборгованості за отриманий товар немає.

Так, відповідно до п. 14.1.27 Податкового кодексу України (далі ПКУ), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, всі витрати Позивача, понесені у зв'язку з оплатою товару контрагентам ТОВ «Ньюмодуль 2011»та ТОВ «Мастергільдія»підтверджені належним чином оформленими первинними документами, відтак висновок Відповідача стосовно безпідставності внесення до витрат підприємства вартості отриманого товару та стосовно завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на суму 352344,00 грн. є необґрунтованим та таким, що не ґрунтується на нормах чинного податкового законодавства.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1. п. 5.2. вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва. продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 177.2. ПКУ об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з п. 177.4. ПКУ до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з дотриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1. ПКУ об'єктом оподаткування є операції платників податку з: - постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 нього Кодексу; - постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України. гідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з п. 188.1. база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь -яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Відповідно до п. 187.1 ПКУ, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів послуг за готівку -дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів -дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг -дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податків.

Водночас, відповідно до чинного законодавства України, не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Так, проаналізувавши матеріали адміністративної справи, Суд прийшов до висновку про те, що Позивачем при здійсненні фінансово-господарської діяльності не було допущено жодних порушень вимог чинного законодавства України, відтак податкове повідомлення-рішення № 0008042280 від 27.09.2012р. є протиправним та підлягає скасуванню.

При вирішенні питання щодо правомірності податкового повідомлення -рішення №0008032280 від 27.09.2012р., Суд враховував наступне.

Відповідно до п 14.1.181. ПКУ, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно з п 198.1. ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредит) виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податковою кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3. ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається

виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних, визначених відповідно до статті 39 нього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1

статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6. ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушеннями вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ч 1. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч 2. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, за наслідками розгляду справи, Суд прийшов до висновку про те, що Позивач мав право на нарахування податкового кредиту, позаяк усі господарські операції, які здійснені ним у перевіряю чому періоді з його контрагентами підтверджені належним чином оформленими документами, в тому чисті, і податковими накладними, які були подані Відповідачі до перевірки, проте не були ним враховані під час оформлення висновків перевірки.

Так, право на віднесення сум сплаченого в до складу податкового кредиту у сумі 261194,00 грн., оскільки всі суми ПДВ підтверджені податковими накладними, які були оформлені належним чином відповідно до вимог чинного законодавства України.

При цьому, доводи Відповідача про нікчемність правочинів, укладених Позивачем у перевіряємому періоді не мають правового підґрунтя та суперечать нормам чинного законодавства.

Так, відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Назначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону: наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства: укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

При цьому, згідно приписів цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Так, у складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

При цьому, мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за Статутом (положениям) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Таким чином, Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у Позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Позиція Суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.03.2012р. у справі №21-421а11.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що якщо контрагент суб'єкта господарювання не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме до тієї особи, якою допущено порушення закону. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Виходячи із меж заявленного позову, системного аналізу норм чинного законодавства України, Суд прийшов до висновку про протиправність спірних податкових повідомлень -рішень та наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи викладені Відповідачем у письмових запереченнях проти позову спростовані матеріалами справи та нормами чинного законодавства України.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.69, 70, 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0008042280 від 27 вересня 2012 p., що складені Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Віатек»(код ЄДРПОУ 36413740).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0008032280 від 27 вересня 2012 p., що складені Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Віатек»(код ЄДРПОУ 36413740).

Зобов'язати управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 2146 грн. 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віатек»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А.Качур