Рішення

від 10.12.2012 по справі 5006/36/144пн/2012     

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.12.12 р. Справа № 5006/36/144пн/2012

Господарський суд Донецької області у складі:

судді Гриник М.М.

при секретарі судового засідання Лютій Т.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродкомпанія», м.Слов'янськ

до відповідача Слов'янської міської ради, м. Слов'янськ

про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю магазину, позначену в плані (літ.А-1), загальною площею 109,3 кв.м., яка розташована за адресою: м.Слов'янськ, вул.Комунарів ,34А.

Представники сторін:

від позивача: Дейніченко В.І. - довіреність

від відповідача: не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпродкомпанія», м.Слов'янськ звернулося із позовом до Слов'янської міської ради, м. Слов'янськ про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю магазину, позначену в плані (літ.А-1), загальною площею 109,3 кв.м., яка розташована за адресою: м.Слов'янськ, вул.Комунарів ,34А.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним було здійснено реконструкцію належного йому на праві власності майна, розташованого на земельній ділянці, наданою Слов'янською міською радою в користування згідно договору оренди земельної ділянки від 11.08.2009 року, для обслуговування торгівельного павільйону. Позивачем здійснені роботи з реконструкції торгівельного павільйону, роботи виконано з дотриманням будівельних норм та правил. Позивач у позовній заяві стверджує, що, оскільки зміни об'єкту нерухомості були здійснені без оформлення належної дозвільної документації, вони є об'єктами самочинного будівництва, що робить неможливим розпорядження позивачем своєю власністю.

Ухвалою від 26.11.2012р. позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №5006/36/144пн/2012, сторони зобов'язані надати документи та виконати певні дії.

Відповідач надав відзив на позов, відповідно до якого просить розгляд справи проводити без участі представника, рішення винести на розсуд суду.

Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення Слов'янської міської ради від 27.05.2009р. № 23-ХХХV-5 між Слов'янською міською радою (орендодавцем) та ТОВ «Укрпродкомпанія» (орендарем) 11.08.2009р. укладено договір оренди землі, згідно якого орендодавець надав, а орендар прийняв в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,0264 га строком на 3 роки для обслуговуванню торгівельного павільйону по вул. Комунарів,34А у м.Слов'янську Донецької області. Договір зареєстровано у державному підприємстві «Донецька регіональна філія «Центр державного земельного кадастру», про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис від 11.08.2009р. за №040916700220.

На виконання зазначеного рішення 11.08.2009р. підписаний акт приймання - передачі земельної ділянки.

Термін вищезазначеного договору збіг в серпні 2012р.

Рішенням Слов'янської міської ради від 31.08.2012р. №40-ХХХ-6 в зв'язку із закінченням строку дії договору оренди від 11.08.2009р. позивачу надано на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 0,0264 га строком на 3 роки для обслуговуванню торгівельного павільйону по вул. Комунарів,34А.

Тобто, власником земельної ділянки надана згода на користування позивачем земельною ділянкою. Крім того, позивачем до матеріалів справи долучено довідку Відділу держкомагенства у м. Словянську Донецької області від 10.11.12р. за № 04-16/15 зі змісту якої вбачається, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів Україні» від 9 вересня 2009 № 1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі» директором ТОВ «Укрпродкомпанія» Шнеер Ю.А. подано до відділу Держземагентства у м. Слов'янську Донецької області заяву про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки площею 0.0264 га розташованої за адресою: м. Слов'янськ, вул. Комунарів 34-А.

На земельній ділянці, наданій відповідно умов договору розташовано торгівельний кіоск, в подальшому була здійснена реконструкція торгівельного приміщення, в зв'язку із чим будівля набула ознаки капітальної будівлі. Реконструкція здійснена без додержання приписів чинного законодавства щодо отримання дозвільної документації на здійснення будівельних робіт.

Зважаючи на те, що роботи з реконструкції спірного нерухомого майна проведено позивачем без додержання вимог чинного законодавства щодо отримання дозвільної документації на проведення будівельних робіт, то реконструйовані об'єкти нерухомого майна вважаються такими, що побудовані самочинно, тобто без достатніх правових підстав.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, за змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Згідно п. 2.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 6 „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" оскільки зі змісту статей 12, 17 ЗК України вбачається, що розпорядження землями територіальної громади та землями державної власності (в межах, визначених ЗК України), у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу, то в будь-якому спорі, що стосується права користування земельною ділянкою, належною до земель державної чи комунальної власності, суд має залучити до участі у справі відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування як уповноважений орган власника земельної ділянки.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Законодавець встановлює, що позов про визнання права - це превентивна форма захисту права. Такий позов може пред'являтися, коли право ще не порушене, але існує загроза його порушення.

Стаття 16 ЦК України передбачає такий спосіб захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, як визнання права, який може виникати з рішення суду тільки у випадках, прямо встановлених актами цивільного законодавства.

Частина перша статті 316 ЦК України встановлює, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Під захистом права розуміється державно - примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Зазначена стаття стосовно підстав набуття права власності встановлює принцип "все дозволено", крім того, що „заборонено" законом. Закріплюється презумпція правомірності набуття права власності. Незаконність набуття права власності має бути встановлена рішенням суду.

Дійсно, за загальними правилами самовільно збудоване нерухоме майно підлягає знесенню особою, яка його здійснила, або за її рахунок.

На виняток із наведеного загального правила суд може визнати право власника земельної ділянки на самочинно збудований ним об'єкт, якщо це не відповідає цільовому призначенню земельної ділянки та якщо будівля приведена у відповідність із встановленими вимогами. При цьому можлива за рішенням компетентного органу зміна цільового призначення земельної ділянки, якщо це не суперечить законодавству.

Власник земельної ділянки (в тому числі орган, що здійснює право державної чи комунальної власності на землю) вправі подати позов про визнання його права власності на об'єкт, що збудований іншою особою самочинно. Якщо цей позов задоволено, власник земельної ділянки має відшкодувати особі, що здійснила самочинне будівництво, витрати на будівництво.

Якщо самочинне будівництво здійснене на земельній ділянці, що є в державній або комунальній власності, відповідний орган вправі відповідно до законодавства прийняти рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети. Якщо таке рішення прийнято, суд визнає право власності особи, що здійснила будівництво, на об'єкт, створений в результаті такого будівництва.

Позивач є фактично користувачем земельної ділянки, на якій розташоване спірне майно та використовує її за призначенням (для обслуговування торгівельного кіоску).

Згідно з положеннями ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь -які дії, які не суперечать закону.

Частинами третьою та четвертою статті 375 Цивільного кодексу України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки регулює відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створені нової речі -самочинному будівництві були порушені.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належне затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм та правил.

Згідно ч.2 ст. 376 Цивільного кодексу України сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.

За змістом ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ч.5 вказаної статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку.

З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту.

Необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об'єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Самовільне будівництво пов'язано з нормою права та містить обов'язково наступні умови:

- побудова на земельної ділянці, не відведеній для цієї мети;

- відсутність дозволу чи неналежно затвердженого проекту;

- істотні порушення будівельних норм і правил.

Документи, які підтверджували, що спірне самочинно збудоване майно порушує права інших осіб в матеріалах справи відсутні. З пояснень Верхньоторецької селищної ради вбачається, що інформація стосовно майнових прав третіх осіб, можливого порушення їх прав при будівництві спірного майна у міській раді відсутня. Рішення стосовно знесення вказаних об'єктів в матеріалах справи відсутнє.

Здійснення позивачем самочинного будівництва нерухомого майна, без отримання відповідних дозволів, з порушенням порядку введення об'єкту в експлуатацію, не позбавляє його права власності на це майно.

Стаття 15 Цивільного кодексу України наголошує, що кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення ст. 16 даного Кодексу визначають в якості способу захисту цивільних прав та інтересів визнання права.

Матеріали технічної інвентаризації спірного об'єкту свідчить про те, що нерухомість є неподільною річчю, тобто річчю, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення, містяться у ст. 181 ЦК України.

При цьому, виходячи з приписів ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, позов про визнання права власності може пред'являтися у тому випадку, коли зацікавлена особа, яка звертається до суду з таким предметом позову, довела та надала суду докази з урахуванням конкретних обставин справи про вчинення відповідачем дій, які можуть бути розцінені як невизнання його права власності.

Відповідно до п.2 ст.20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання наявності або відсутності прав.

Враховуючи те, що до матеріалів справи не надано яких-небудь доказів порушення позивачем прав та законних інтересів інших осіб при здійсненні повноважень користувача відповідної земельної ділянки, відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки в тому числі і при проведенні робіт з будівництва.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності звернень Слов'янської міської ради до позивача, до суду з вимогою щодо знесення самочинного будівництва, усунення припущених порушень прав інших осіб внаслідок здійснення цього будівництва.

Згідно з наданим до матеріалів справи висновком будівельних конструкцій по вул. Комунарів,34А у м.Слов'янську Донецької області проведеної ПП «РЕСТРО» (державна ліцензія АГ№577247) за результатами якого встановлено, що будівля, стан якої є задовільним (категорія II) не має обмежень по експлуатації. За висновками вказаної організації нежитлова будівля магазину може використовуватися за призначенням.

За вказаних обставин, суд приймає до уваги вказаний вище технічний висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил, санітарних та протипожежних умов при будівництві спірних об'єктів.

Враховуючи викладене, з урахуванням статей 32, 34, 43 ГПК України, суд приймає до уваги вищезазначений висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил при здійсненні будівництва спірного об'єкту нерухомості.

Відсутність документів, що передують проведенню будівництва (як-то, проектна документація, дозвіл на будівництво), обумовлюють неможливість введення в експлуатацію спірних об'єктів відповідно до встановленого Порядку.

Водночас, згідно із п.10 Постанови № 461 від 13.04.2011 року, якою затверджено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, у разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно із порядком передбаченим цією постановою.

Отже, чинним законодавством передбачена можливість в подальшому прийняття в експлуатацію у встановленому законом порядку спірного об'єкту та подальша його експлуатація, право власності на який було визнано у судовому порядку.

За таких підстав, приймаючи до уваги, що спірні об'єкти збудовані на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, відсутність будь-яких доказів порушення прав інших осіб, а також враховуючи відповідність спірних будівель діючим будівельним нормам і правилам, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими.

Позивачем під час звернення з позовною заявою не були у повному обсязі проведені необхідні дії, для вирішенням спору у досудовому порядку. Однак вказані обставини не перешкоджають розгляду спору по суті та винесення рішення у справі відносно захисту порушеного права позивача. Відповідно до частини другої статті 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. З урахуванням викладеного, судові витрати підлягають віднесенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 22, 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродкомпанія», м.Слов'янськ до Слов'янської міської ради, м. Слов'янськ про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю магазину, позначену в плані (літ.А-1), загальною площею 109,3 кв.м., яка розташована за адресою: м.Слов'янськ, вул.Комунарів, 34А - задовольнити.

Визнати право власності товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродкомпанія», м.Слов'янськ (84100, Донецька область, м.Слов'янськ, вул.. Леніна,36, ЄДРПОУ 30013349 ) на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю магазину, позначену в плані (літ.А-1), загальною площею 109,3 кв.м., яка розташована за адресою: м.Слов'янськ, вул. Комунарів ,34А.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гриник М.М.