Рішення

від 18.12.2012 по справі 33/430-29/199-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 33/430-29/199-А 18.12.12

За позовомПублічного акціонерного товариства «Укрнафта» До Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків Провизнання недійсною першої податкової вимоги Суддя Домнічева І.О.

Представники:

від позивача Івахненко І.В.

від відповідача не з'явився

Обставини справи:

У провадженні судді Господарського суду міста Києва Усатенко І.В. знаходилась справа №33/430-29/199 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта»(змінено найменування на Публічне акціонерне товариство «Укрнафта») до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсною першої податкової вимоги №1/74 від 05.06.2003р.

Ухвалою від 27.05.2004р. провадження у справі №33/430-29/199 було зупинено до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва по справі № 33/590 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта»(змінено найменування на Публічне акціонерне товариство «Укрнафта») до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним Розпорядження №4 від 03.03.2003р. та зобов'язання вчинити дії.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 11.07.2012р. в зв'язку з тим, що суддя Усатенко І.В. перебуває у відпустці по догляду за дитиною, враховуючи те, що з 01.01.2011р. у Господарському суді міста Києва введено в дію автоматизовану систему документообігу, та з метою дотримання вимог Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, Інструкції з діловодства в господарських судах України, керуючись ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», було призначено передати справу №33/430-29/199 для здійснення автоматичного розподілу.

За автоматичним розподілом справа №33/430-29/199 надійшла в провадження судді Домнічевої І.О.

Ухвалою від 22.10.2012р. суд прийняв справу № 33/430-29/199 до провадження, поновив провадження у справі, відкрив провадження в адміністративній справі № 33/430-29/199-А, та всі судові засідання, що відбулися до набрання чинності КАС України, вирішив вважати попередніми судовими засіданнями, що проводилися в межах підготовчого провадження в даній адміністративній справі. Розгляд справи судом було призначено на 13.11.2012р., запропоновано сторонам надати суду пояснення по суті спору та окремо запропоновано позивачу надати суду письмове підтвердження щодо того, чи підтримує позивач заявлені позовні вимоги та в якому обсязі.

В судових засіданнях 13.11.2012р. та 27.11.2012р. судом оголошувались перерви.

Від позивача 04.12.2012р. через відділ діловодства суду надійшло пояснення по суті спору.

Представники відповідача в призначене судове засідання не з`явились, про поважні причини їх неявки в судове засідання суд не повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Ухвалою від 27.11.2012р. суд відклав розгляд справи на 18.12.2012р. та запропонував відповідачу надати суду відзив на позив, з врахуванням поданих позивачем 04.12.2012р. через відділ діловодства суду пояснень по суті спору.

Представники відповідача в призначене судове засідання не з`явились, про поважні причини їх неявки в судове засідання суд не повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Разом з тим, в матеріалах справи наявні докази, що відповідач був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання.

Після з'ясування всіх обставин у справі та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні надав присутньому представнику позивача можливість дати додаткові пояснення чи надати додаткові докази; представник позивача зазначив, що всі пояснення та письмові докази вже було надано.

Враховуючи наведене, у відповідності до ст.ст. 151,152 КАС України, суд закінчивши з'ясування обставин та перевірку їх доказами перейшов до судових дебатів.

Після судових дебатів, виходу та повернення з нарадчої кімнати, судом в судовому засіданні 18.12.2012р було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши надані оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

На адресу Позивача від Відповідача надійшла перша податкова вимога № 1/74, у якій було вказано на наявність суми податкового боргу за узгодженим податковим зобов'язанням з ПДВ у сумі 3 327 420,35 грн.

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання такої податкової вимоги недійсною з тих підстав, що остання була направлена Відповідачем з порушенням вимог п. 6.2. ст. 6, пп. 1.3., 1.10 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки податкове зобов'язання у сумі 3327420,35грн. не було узгодженим Позивачем ні самостійно, ні в адміністративному чи судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, у податковій декларації з ПДВ за квітень 2003р. позитивне значення чистої суми податкових зобов'язань було визначено Позивачем самостійно у сумі 17 198 346 грн. Погашення такого податкового зобов'язання відбулося шляхом зарахування сум не отриманого бюджетного відшкодування в сумі 10 380 631,35 грн. (право на бюджетне відшкодування у зазначеній сумі підтверджується актом звірки розрахунків з бюджетом по сплаті ПДВ від 29.05.2003р., який знаходиться у матеріалах справи) та шляхом перерахування грошових коштів до бюджету платіжним дорученням № РУП3-564 від 30.05.2003р. (3 817 715,00 грн.), № РУПЗ-856 від 24.06.2003р. (3 000 000,00 грн.).

Отже, на дату надіслання оскаржуваної податкової вимоги узгодженим податкове зобов'язання Позивача могло вважатися лише в сумі 3 000 000,00 грн., проте аж ніяк не в сумі 3 327 420,35 грн. (вищенаведене також встановлено рішеннями судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій по справі №25/160 господарського суду міста Києва, а отже в силу ст. 72 КАС України не потребує повторного доведення).

Про підстави та порядок визначення Відповідачем податкового зобов'язання у сумі 327 420,35 грн. Позивач на дату отримання першої податкової вимоги № 1/74 не знав і лише 17.07.2003р. після отримання від Відповідача листа № 135/10/16-4200 від 24.06.2003р. стало відомо про те, що своїм внутрішнім розпорядженням № 4 від 03.03.2003р., прийнятим на підставі Акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 529/23-2/30/00135390 від 17.02.2003р., Відповідачем самостійно було внесено зміни у визначену Позивачем суму ПДВ на суму 327 427,35 грн.

Відповідно до пп. 7.7.1. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»суми податку на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації (пп 7.7.3 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до п. 2.4. Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого спільним наказом ДПА України та Державного казначейства України № 209/72 від 02.07.1997р., при настанні терміну відшкодування останнє проводиться згідно з рішенням платника податку, яке відображене в податковій декларації (одночасно може бути декілька напрямків відшкодування) шляхом: перерахування грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує; зарахування суми відшкодування в рахунок платежів з податку на додану вартість. Таким чином, визначення суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість неможливе без визначення та врахування того, у якому ж розмірі платник податку має право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування.

Враховуючи те, що Відповідач не погоджував з Позивачем зменшення розміру бюджетного відшкодування (розпорядження № 4 від 03.03.2003р. не надходило, під розписку не вручалось), податкове зобов'язання для Позивача з ПДВ за квітень 2003р. в сумі 327 427,35 грн. було визначене Відповідачем самостійно через неврахування задекларованого Позивачем порядку сплати ПДВ за рахунок бюджетного відшкодування, право на яке, як визначив Відповідач самостійно, Позивач нібито не має. Вищенаведене також підтверджується рішеннями судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій по справі № 33/590 господарського суду міста Києва, а отже в силу ст. 72 КАС України не потребує повторного доведення.

Згідно з п. 6.2. ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган надсилає платнику податків податкову вимогу у тому разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки. Податкова вимога - письмова вимога податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу (п. 1.10 ст. 1 закону).

Відповідно до п. 1.3. ст. 1 вищевказаного закону, податковим боргом вважається податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну податкову службу», органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами Україні іншими нормативно-правовими актами органів державної влади.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема:

Прийняття рішення, вчинення дії обґрунтовано, тобто з урахування усіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення. Цей принцип вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких вказує закон, так я інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації;

прийняття рішення, вчинення дій з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації . Метою цього критерію-принципу є запобігання та усунення несправедливої (безпідставної) дискримінації. Суб'єкт владних повноважень повинен забезпечити рівне ставлення до осіб під час прийняття рішення або вчинення дії за однакових (схожих) обставин. Несправедлива дискримінація буде відсутня, якщо орган надаватиме переваги певним категоріям осіб, виходячи із законних підстав та розумних об'єктивних обставин. Принцип рівності (недискримінації) тісно пов'язаний із принципом безсторонності (неупередженості), адже упереджене ставлення може виявлятися у дискримінації особи;

прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення (дії), - цей критерій відображає принцип пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийняті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що: здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, яких заплановано досягти; якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження мають бути виправдані необхідністю досягнення важливіших цілей; несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії; для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби. Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

В даному випадку, оскаржувана перша податкова вимога №1/74 від 05.06.2003р. з підстав, описаних вище в постанові, не відповідає зазначеним критеріям та порушує права Позивача, та зокрема оскільки Відповідач не узгоджував з Позивачем зменшення розміру суми бюджетного відшкодування, чим порушив вищезазначені норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», тому суд задовольняє заявлені позовні вимоги та визнає недійсною першу податкову вимогу №1/74 від 05.06.2003р.

Щодо посилань Відповідача, на нечинність оспорюваної податкової вимоги у зв'язку з визнанням її відкликаною, що в свою чергу обумовлено погашенням платником податку (Позивачем) самостійно узгодженого податкового зобов'язання, то Відповідачем не надано суду доказів (а один лише витяг з електронної бази даних належним доказом не є), що Позивачем було дійсно погашено оспорювану податкову вимогу (Позивачем погашення оспорюваної податкової вимоги також заперечується), а тому заперечення Відповідача в цій частині судом відхиляються.

Відповідно до ст. 94 КАС України, судові витрати, понесені Позивачем, відшкодовуються на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»задовольнити.

Визнати недійсною першу податкову вимогу №1/74 від 05.06.2003р. Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків.

Відшкодувати на підставі даної постанови Публічному акціонерному товариству «Укрнафта»(м. Київ, провулок Несторівський, 3-5; ідентифікаційний код 00135390) 85 (вісімдесят п'ять) грн. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з Державного бюджету України.

Дана постанова набирає законної сили відповідно до ч.1 ст. 254 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 24.12.12р.

Суддя І.О.Домнічева