Рішення

від 03.12.2012 по справі 5020-1124/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2012 року справа № 5020-1124/2012 Господарський суд міста Севастополя у складі судді Єфременко О.О., розглянувши матеріали справи

за Прокурора Нахімовського району міста Севастополя

(вул. Робоча, 18, м. Севастополь, 99001)

в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011)

до Громадського формування з охорони громадського порядку «Запорізька січ»

м. Севастополя

(вул. Блюхера, 9-А, м. Севастополь, 99014)

про стягнення 150 388,19 грн, розірвання договору оренди та повернення майна,

за участю представників сторін:

прокурора -Почка А.А., посвідчення №005826 від 25.09.2012;

позивача - не з'явився;

відповідача -не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор Нахімовського району міста Севастополя звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради із позовом до Громадського формування з охорони громадського порядку «Запорізька січ»м. Севастополя про стягнення заборгованості за договором оренди №47-12 від 20.03.2012 у розмірі 150 388,19 грн, з яких: 16 329,56 грн -основна заборгованість, 363,56 грн -пеня, 720,97 грн -30% річних, 132 974,10 грн -штраф, розірвання договору оренди та повернення майна за актом приймання -передачі.

Позовні вимоги з посиланням на статті 196, 283 Господарського кодексу України, статті 526, 625, 759 Цивільного кодексу України та положення статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" обґрунтований неналежним виконанням з боку відповідача умов договору в частині своєчасного внесення орендної плати за договором оренди нерухомого майна №47-12 від 20.03.2012.

Ухвалою від 04.10.2012 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, до початку судового засідання надав витребувані судом документи та клопотання про розгляд справи за його відсутністю (вих. б/н від 03.12.2012).

Відповідач явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 04.10.2012, 22.10.2012, 22.11.2012 не виконав.

В матеріалах справи містяться поштове повернення ухвал суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», які надсилались відповідачу за адресою: вул. Блюхера, 9-А, м. Севастополь, 99014.

Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцем знаходження Громадського формування з охорони громадського порядку «Запорізька січ» є: вул. Блюхера, 9-А, м. Севастополь, 99014 (арк. с. 23-24).

Копії ухвал були надіслані судом відповідачу за вищевказаною адресою. Таким чином про час та місце розгляду справи він був повідомлений належним чином та своєчасно.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського кодексу України: не надав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

У зв'язку з викладеним, суд розглядає справу відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі матеріалами.

Прокурору в судовому засіданні роз'яснені його процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 29 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до частини другої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що державні інтереси є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з преамбулою Закону України «Про оренду державного та комунального майна»цей закон покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам.

Відповідно до положень частини другої статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»державну політику у сфері оренди щодо майна, яке перебуває в комунальній власності, здійснюють органи місцевого самоврядування.

Недотримання фізичними або юридичними особами положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна»завдає шкоди економічним інтересам держави по розпорядженню державною власністю, не дає можливості у повному обсязі реалізувати завдання у сфері орендних відносин, порушує основи державної політики у сфері ефективного використання комунальною власністю.

Пунктом 2 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради встановлено, що Фонд є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Севастополя.

20.03.2012 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (далі - Орендодавець) та Громадського формування з охорони громадського порядку «Запорізька січ»м. Севастополя (далі - Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна № 47-12 (далі - Договір), відповідно до умов якого, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності орендодавець передає, а орендар -приймає в оренду нерухоме майно -вбудовані нежитлові приміщення другого поверху (лит. А №ІІ-24 - №ІІ-37) загальною площею 440,7 кв.м., розташовані у двоповерховій окремій будівлі за адресою: м. Севастополь, Інкерман, вул. Менжинського, 24, що знаходяться на балансі Комунального підприємства Севастопольської міської Ради «Аррікон»(надалі - об'єкт оренди), вартість якого складає, згідно незалежної оцінки вартості від 31.10.2011 -633 210,00 грн (Додаток №1 до Договору) (арк. с. 14-16).

Актом прийому-передачи від 20.03.2012, орендодавець передав, а орендар прийняв об'єкт оренди (арк.с.19).

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що розмір орендної плати визначається відповідно до Методики, затвердженої рішенням сесії міської Ради №1617 від 13.03.2007 та складає 44 324,70 грн на рік. Орендна плата складається виходячи з орендної вставки - 7% від вартості об'єкту оренди, визначеної незалежною оцінкою вартості майна (Додаток №1). Амортизаційні нарахування та вартість послуг Орендодавця не включаються в орендну плату.

Згідно з пунктом 3.2 Договору орендна плата складає 3719,65 грн за перший місяць оренди та перераховується Орендатором Орендодавцю на відповідний рахунок. Орендна плата сплачується Орендатором щомісячно. Орендатором сплачується технічне обслуговування в розмірі 1322,10 грн у тому числі ПДВ -20% та перераховується Орендатором Балансоутримовичу щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається корегуванням розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції попереднього місяця.

Пункт 4.4.3 Договору визначає обов'язок орендатора своєчасно зараховувати орендодавцю орендну плату, а також інші платежі передбачені пунктом 4.4.4 Договору оренди, пов'язані з використанням об'єкта оренди, у тому числі плату за комунальні та експлуатаційних послуг.

Відповідно до 7.1 Договору цей Договір діє з моменту його підписання і до 06.03.2015.

Неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків по сплаті орендної плати за період з 21.03.2012 по 31.07.2012, що і стало підставою для звернення позивача до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 150 388,19 грн, з яких: 16329,56 грн -основний борг, 363,56 грн -пеня, 720,97 -30% річних, 132 974,10 грн -штраф, розірвання договору оренду № 47-12 від 20.03.2012 та повернення майна.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд, провівши оцінку доказів по справі, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобов'язання (в тому числі господарське зобов'язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Статтями 10, 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статтями 284, 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата -це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.

Обов'язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною третью статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та частиною п'ятою статті 285 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з довідки Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, станом на 03.12.2012 оплата заборгованості по орендній платі за період з 20.03.2012 по 31.07.2012 за договором № 47-12 від 20.03.2012, відповідачем не здійснювалася.

На підставі викладеного, у зв'язку з тим, що докази погашення відповідачем наявної заборгованості відсутні, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з Громадського формування з охорони громадського порядку «Запорізька січ»м. Севастополя заборгованості по орендній платі за період з 21.03.2012 по 31.07.2012 в розмірі 16 329,56 грн, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 363,56 грн.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до положень пункту 8.5 Договору у випадку порушення строку внесення орендної плати, визначеного пунктом 3.2 Договору, орендар сплачує орендодавцю, окрім збитків, пеню у розмірі 200% від облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який буде нарахована пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Наданий позивачем розрахунок пені перевірений судом та визнаний вірним, а вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 363,56 грн такими, що підлягають задоволенню, з огляду на те, що частина основної заборгованості погашена відповідачем під час розгляду цієї справи.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 30% річних в розмірі 720,97 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пункт 8.6 Договору передбачає, що у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде у продовж більш ніж 30 календарних днів, орендодавець має право вимагати, а орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю окрім збитків 30% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 30% річних та визнав його вірним, а вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 30% річних в розмірі 720,97 грн такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просив стягнути з відповідача штраф за порушення зобов'язань за договором в розмірі 132 974,10 грн.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Так, пункт 8.7 Договору передбачає, що у випадку прострочення внесення орендної плати у продовж більш ніж 60 календарних днів орендар сплачує на користь орендодавця крім збитків штраф у сумі, що дорівнює трикратного розміру річної орендної плати за договором.

Пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У пункті 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»№18 від 26.12.2011, передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 223 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки (абзац 4 пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»№18 від 26.12.2011).

Враховуючи те, що розмір штрафу, заявлений позивачем, значно перевищує розмір основної заборгованості відповідача, суд вважає можливим зменшити розмір штрафу, що підлягає стягненню, до розміру орендної плати за місяць, який складає 3719,65 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 21 133,74 грн, з яких: 16 329,56 грн -основний борг, 363,56 грн -пеня, 720,97 - 30% річних, 3 719,65 грн -штраф.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язків щодо оплати за користування орендованим майном протягом тривалого часу - з моменту передачи майна в оренду, позивач вимагає розірвання договору оренди нерухомого майна № 47-12 від 20.03.2012.

З матеріалів справи вбачається, що листом за вих.№ 01-15/2391 від 14.06.2012 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до відповідача із вимогою щодо розірвання договору оренди № 47-12 від 20.03.2012 та повернення майна у зв'язку із невиконанням орендатором умов договору.

Але суд не приймає зазначений лист у якості належного доказу надсилання відповідачеві пропозиції про розірвання договору, оскільки, як вбачається з опису вкладення у цінний лист від 14.06.2012, він не був надісланий на юридичну адресу відповідача -99014, м.Севастополь, вул.Блюхера, 9-А (арк.с. 17, зворотній бік).

Згідно зі статтею 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Проте, відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як зазначено в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

За таких обставин недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору (постанова Верховного Суду України від 01.12.2009 №50/101-08).

Дана правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду від 15.01.2010 №01-08/12 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)».

Відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до пункту 7.4 договору він може бути змінений або розірваний за рішенням суду за вимогою однієї із сторін у випадку істотного порушення договору іншою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. До істотного порушення договору сторони відносять порушення умов договору, встановлених пунктами 3.4, 3.5, 4.4.2 - 4.4.13, 6.1 Договору. Сторони погодилися, що порушення будь-якого із зазначених пунктів є достатньою підставою для розірвання договору.

Отже, порушення відповідачем пункту 4.4.3 Договору щодо обов'язку своєчасного внесення орендної плати з 21.03.2012 по 31.07.2012, є достатньою підставою для розірвання Договору.

Частиною третьою статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Згідно з пунктом 13 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України №02-5/237 від 25.05.2000 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про оренду державного та комунального майна»одностороння відмова від договору оренди не допускається. Однак на вимогу однієї із сторін цей договір може бути достроково розірвано за погодженням сторін, а за наявності спору -за рішенням господарського суду.

Підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання орендарем хоча б одного з його зобов'язань, передбачених статтею 18 Закону або договором оренди.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідності із Законом України «Про оренду державного та комунального майна», невиконання відповідачем обов'язку щодо своєчасного внесення орендної плати є достатньою підставою для розірвання договору.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача про розірвання договору оренди нерухомого майна № 47-12 від 20.03.2012 такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що у випадку розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцю об'єкт оренди.

Отже, вимоги позивача про зобов'язання відповідача звільнити вбудовані нежитлові приміщення другого поверху (лит. А №ІІ-24 - №ІІ-37) загальною площею 440,7 кв.м., розташовані у двоповерховій окремій будівлі за адресою: м. Севастополь, Інкерман, вул.Менжинського, 24 та передати їх по акту прийому-передачі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору покладаються судом на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, при визначені розміру судового збору, що підлягає стягненню на користь позивача, судом також враховано положення абзац 4 пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»від 26.12.2011 №18, яким визначено, що у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись статтями 43, 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Громадського формування з охорони громадського порядку «Запорізька січ»м. Севастополя (вул. Блюхера, 9-А, м. Севастополь, 99014, код ЄДРПОУ 34680184, відомостей про рахунки в установах банку немає) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011, код ЄДРПОУ 25750044, р/р 33213870700001 в ГУ ДКС в м. Севастополі, МФО 824509, код платежу 22080400 або на інший рахунок вказаний стягувачем) 21 133,74 грн, з яких: 16 329,56 грн -заборгованість по орендній платі, 720,97 грн -30% річних, 363,56 грн -пеня, 3 719,65 -штраф.

3. Стягнути з Громадського формування з охорони громадського порядку «Запорізька січ»м. Севастополя (вул. Блюхера, 9-А, м. Севастополь, 99014, код ЄДРПОУ 34680184, відомостей про рахунки в установах банку немає) в дохід Державного бюджету м. Севастополя (одержувач: Державний бюджет м.Севастополя, код ЄДРПОУ 38022717, р/р №31215206783001 в ГУ ДКУ в м.Севастополі, код бюджетної класифікації: 22030001, МФО 824509) судовий збір в розмірі 4 081,26 грн.

4. Розірвати договір оренди нерухомого майна №47-12 від 20.03.2012 вбудованих нежитлових приміщень другого поверху (лит. А №ІІ-24 - №ІІ-37) загальною площею 440,7 кв.м., розташовані у двоповерховій окремій будівлі за адресою: м. Севастополь, Інкерман, вул. Менжинського, 24.

5. Зобов'язати Громадське формування з охорони громадського порядку «Запорізька січ»м. Севастополя (вул. Блюхера, 9-А, м. Севастополь, 99014, код ЄДРПОУ 34680184, відомостей про рахунки в установах банку немає) звільнити вбудовані нежитлові приміщення другого поверху (лит. А №ІІ-24 - №ІІ-37) загальною площею 440,7 кв.м., розташовані у двоповерховій окремій будівлі за адресою: м.Севастополь, Інкерман, вул. Менжинського, 24 та передати їх по акту прийому-передачі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, 5, м.Севастополь, 99011, код ЄДРПОУ 25750044, р/р 33213870700001 в ГУ ДКС в м.Севастополі, МФО 824509, код платежу 22080400).

6. В решті позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10.12.2012.

Суддя О.О. Єфременко